Постанова

від 30.01.2014 по справі 814/4811/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

30 січня 2014 року Справа № 814/4811/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Околотенко Н. В.

від відповідача: Кириленко Л. П.

за позовомПриватного підприємства "Ваіс", (вул. Київська, 8-Б, кв. 64,Миколаїв,54029)

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г.Петрової, 2-А,Миколаїв,54029

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

ПП «ВАІС» (далі - позивач, підприємство, суб'єкт господарювання), посилаючись на незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, звернулося з позовом до Державної податкової інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - орган ДПІ, контролюючий орган, інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби №0000882202 від 27.06.2013р. та 0000892202 від 27.06.2013р..

В обґрунтування вимог позивач вказав про невмотивованість підстав постановлення оскаржуваних рішень (висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Фрейтедж», зазначивши, що господарські відносини між ним та ТОВ «Фрейтедж» (платником податку на додану вартість (ПДВ)) мали реальний характер, а операції з ним підтверджені податковими накладними та іншими первинними документами.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що оскаржені податкові рішення-повідомлення винесені на підставі акта перевірки від 11.06.2013р., висновки в якому зроблені з урахуванням податкової інформації, що надійшла від іншого податкового органу, а саме акта ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.03.2013р. «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Фрейтедж»».

На думку контролюючого органу, між позивачем та ТОВ «Фрейтедж» відсутні реальні господарські операції та, відповідно право на податковий кредит і на формування валових витрат.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ) проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «ВАІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Фрейтедж» за період з 01.07.2012р. по 30.09.2012р..

За наслідками перевірки контролюючим органом складено відповідний акт від 11.06.2013р. №1724/22-200/31671622 (далі - акт), в якому зазначено, що позивачем безпідставно сформовано валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за рахунок включення до суми таких витрат вартості товарів/послуг придбаних у ТОВ «Ферйтедж», а також податковий кредит за рахунок ПДВ, включеного у вартість товарів/послуг придбаних у ТОВ «Фрейтедж». Вказаний висновок контролюючим органом зроблено на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби 22.03.2013р. №1106/22-4/38237973 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Фрейтедж» (код за ЄРПОУ 38237973) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 21.05.2012р. по 28.02.2013р».

На підставі фактичних даних акта перевірки відповідачем винесено: податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013р. №0000882202, яким суб'єкту господарювання збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 304500,00 грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 76125,00грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013р. №0000892202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в сумі 290000,00грн. та визначено штрафні санкції в розмірі 145000,00грн.. В зазначених повідомленнях-рішеннях контролюючий орган послався (з урахуванням виправлення технічної помилки листом від 25.06.2013р. №3958/10/22-216) на порушення позивачем п.138.1, 138.2, 138.8 ст.138, п.п.134.1.1 ст.134, п.п.139.1. ст.139, п.198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку - це будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат, понесених на придбання товарів (послуг) та використання запасів, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається із акта перевірки та наданих до суду документів, між ПП «ВАІС» та Державним підприємством "Інженерний центр електронно-променевого зварювання" інституту електрозварюваня ім.Є.О.Патона 25.05.2010року укладено договір комісії №1, згідно з яким ПП «ВАІС» є комітентом та виготовляє для реалізації комісіонером установку з електронно-променевого зварювання КЛ-160. Відповідно до умов додатку №1 вищезазначеного Договору Комісіонер зобов'язувався по дорученню Комітента за винагороду здійснювати від свого імені, за рахунок та в інтересах Комітнета угоду на поставку установки елктропроменевої зварки КЛ-160 і на виконання робіт по шеф-монтажу (пуско-налагоджувальних робіт) та вводу в експлуатацію на території покупця.

З метою виконання вищевказаних умов Договору ПП «ВАІС» досягнуто домовленість з ТОВ «Фрейтедж» на виконання пуско-налагоджувальних робіт установки КЛ-160. Загальна вартість вказаних робіт становила 1740 000,00грн..

Отже, роботи з пусконалагодження зазначеної установки, на виконання яких у позивача виникли господарські відносини з ТОВ «Фрейтедж», безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю цього платника податків.

Позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт реального придбання у ТОВ «Фрейтедж» пусконалагоджувальних робіт з проекту КЛ-160 в сумі 1740000,00грн., в тому числі рахунок-фактура №27/8 від 27.08.2012р., податкова накладна від 27.08.2012р., податкова накладна від 28.08.2012р., податкова накладна від 29.08.2012р., податкова накладна від 30.08.2012р..

Зазначені роботи були виконані в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, в тому числі від 27.08.2012р.№251 на суму 435 000,00грн., від 28.08.2012р. №262 на суму 435 000,00грн., від 29.08.2012р. №277 на суму 435 000,00грн., від 30.08.2012р. №289 на суму 435 000,00грн.. Оплата по угоді здійснена в безготівковій формі, що підтверджується виписками банку.

Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник послуг був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ. Контролюючий орган не оспорює, що видані позивачеві контрагентом первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства.

Акт ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки (№1106/22-4/38237973 від 22.03.2013р.) в зв'язку з незнаходженням підприємства (ТОВ «Фрейтедж») за юридичною адресою не може бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Крім того, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду (постанова суду по справі №826/10875/13-а від 10.12.2013р. за позовом ТОВ «Фрейтедж» до ДПІ у Печерському районі м.Києва про визнання дій протиправними) дії ДПІ у Печерському районі м.Києва щодо проведення зустрічної звірки визнані протиправними, а ДПІ у Печерському районі м.Києва зобов'язано вилучити із автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» інформацію, внесену на підставі акта №1106/22-4/38237973 від 22.03.2013р.. Вищенаведене вказує на нелегітимність дій відповідача щодо використання інформації, викладеної в акті ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки №1106/22-4/38237973 від 22.03.2013р..

Судження відповідача про те, що безпосередній контрагент позивача - ТОВ «Фрейтедж» мав правовідносини з недобросовісним суб'єктом господарювання, в даному випадку не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські операції між позивачем та його безпосередніми контрагентом - ТОВ «Фрейтедж», до того ж послуги «власного виробництва», а тому застосування схеми відслідкування господарських операцій по ланцюгам постачання товарно-матеріальних цінностей взагалі не може бути застосована до правовідносин, що є предметом судового дослідження, оскільки ТОВ «Фрейтедж» є першим реалізатором своїх послуг стосовно позивача. Позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Умовивід відповідача про відсутність у контрагентів ТОВ «Фрейтедж» достатніх трудових ресурсів та умов для здійснення пусконалагоджувальних робіт, не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не підтверджується неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання послуг, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів. Позивачем до суду надано технічний висновок, виконаний особами, які безпосередньо проводили пусконалагоджувальні роботи (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5), копії документів на підтвердження кваліфікації цих осіб, а також трудові угоди між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ «Фрейтедж», предметом яких є виконання робіт по налаштуванню та запуску установки для електропроменевої зварки КЛ-160.

З врахуванням того, що позивачем надано контролюючому органу первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента - ТОВ «Фрейтедж», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди пусконалагоджувальних робіт по налаштуванню та запуску установки для електропроменевої зварки КЛ-160 конкретними фахівцями для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, є такими, що ґрунтуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Таким чином, відповідач в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 27.06.2013року №0000882202.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 27.06.2013 року №0000892202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Ваіс" (ідентифікаційний код 31671622) 1631 (одну тисячу шістсот тридцять одну) гривню в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний