Рішення

від 27.01.2014 по справі 921/1193/13-г/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" січня 2014 р.Справа № 921/1193/13-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Галамай О.З. при секретарі Кічулі В.М.

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва - Луцьк", м.Луцьк

до відповідача: Приватного підприємства "Захід-хліб-збут-2002", м.Тернопіль

про стягнення помилково сплачених коштів та % в сумі 16 257,11 грн.

За участю представників:

від позивача : Мамченко І.О. - представник, посвідчення НОМЕР_1

від відповідача : Іванців Ю.С. - представник, довіреність від 01.01.2014р.

Представникам сторін в судовому засіданні 16.12.2013р. роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору : На розгляд Господарського суду Тернопільської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва - Луцьк" подано позов до відповідача Приватного підприємства "Захід-хліб-збут-2002" про стягнення 16 257,11 грн., з яких: 16 050,00 грн. помилково сплачені кошти та 207,11 грн. 3 % річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1 720,50 грн. сплаченого судового збору та витрат на адвокатські послуги.

Ухвалою суду від 26.11.2013р. порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.12.2013р.

В судовому засіданні 16.12.2013р. від відповідача до початку розгляду справи по суті поступило клопотання про уточнення від позивача щодо заявлених вимог, а саме: чи заборгованість в сумі 16 050,00 грн. є помилково сплаченими коштами чи переплатою згідно договірних зобов'язань, які виникли між сторонами.

Представником позивача в судовому засіданні надано пояснення, згідно якого заявлені позовні вимоги до відповідача в сумі 16 050,00 грн. є помилково сплаченими коштами на рахунок відповідача. Також представником позивача через канцелярію суду (вх. № 20630 від 13.12.2013р.) подано клопотання про уточнення періоду нарахування 3 % річних, а саме: з 17.06.2013р. по 20.11.2013р.

В судовому засіданні 16.12.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті та оглянув оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 16.12.2013р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.2013р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. №20649 від 13.12.2013р.). Зокрема наголосив увагу суду на те, що на його адресу від позивача надійшов лист (вих. № 127 від 13.06.2013р.), в якому останній просить повернути помилково сплачені кошти в сумі 16 050,00 грн. та лист (вих. № 176 від 10.09.2013р.), згідно якого позивач вже просить повернути переплату в розмірі 16 050,00 грн.

Для надання можливості відповідачу ознайомитись із матеріалами справи та сторонам подати додаткові докази у справу в судовому засіданні оголошено перерву до 13.01.2014р.

В судовому засіданні 13.01.2014р. представник позивача підтримав подане через канцелярію суду (вх. № 7 від 08.01.2014р.) додаткове пояснення до позовної заяви з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.2014р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. №20649 від 13.12.2013р.). Також через канцелярію суду подав клопотання (вх. № 3345) про надання можливості ознайомитись із додатковими поясненнями позивача до позовної заяви (вх. № 7 від 08.01.2014р.).

Для надання можливості відповідачу ознайомитись із матеріалами справи та сторонам подати додаткові докази у справу в судовому засіданні оголошено перерву до 27.01.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.01.2014р. позовні вимоги підтримав повністю та просив суд додатково стягнути з відповідача 1 000,00 грн. витрат на адвокатські послуги (вх. № 3756 від 21.01.2013р.), які сплачені ним згідно платіжних доручень № 2209 від 09.01.2014р., № 2215 від 14.01.2014р. Крім того, зазначив, що за всі поставки борошна, які відбулися за період з 01.01.2012р. по 01.01.2013р., позивачем здійснено повний розрахунок. (вх. № 4134 від 27.01.2014р.)

Представник відповідача в судовому засіданні 27.01.2014р. проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та пояснень (вх. № 3936 від 23.01.2013 р.). Також зазначив, що поставки борошна по договору №010101/932 від 01.01.2012р. у період з 01.01.2013р. по даний час - не здійснювались (вх. № 4133 від 27.01.2014р.).

В судовому засіданні 27.01.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

01.01.2012р. між ТОВ "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" (покупець) та ПП "Захід-хліб-збут-2002" (постачальник) укладено договір поставки №010101/932.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору поставки відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах визначених цим договором постачати (передавати у власність) позивача продукцію, яка зазначена договором - борошно пшеничне вищого та першого гатунків (товар), а відповідач зобов'язувався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна товару (з урахуванням ПДВ) вказується у накладних на товар.

Оплата товару здійснюється шляхом перерахування вартості товару покупцем на рахунок постачальника (п. 4.3. договору).

Оплата проводиться в національній валюті України - гривні. Загальна вартість цього договору становить суму всіх видатково-прибуткових накладних, виданих на виконання його умов (п.п. 4.5. - 4.6. договору).

В п. 4.4. договору поставки №010101/932 від 01.01.2012р. сторони домовилися про те, що оплата вартості окремої партії товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Господарським судом Волинської області, Рівненським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України при вирішенні та перегляді в апеляційному і касаційному порядку справи № 903/526/13 за позовом ТОВ "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" до ПП "Захід-хліб-збут-2002" про визнання недійсним договору поставки №010101/932 від 01.01.2012р., встановлено:

- згідно видаткових накладних, податкових накладних за січень 2012 року, лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року, грудень 2012 року відповідачем поставлялось борошно товариству «Продовольча компанія «Заграва-Луцьк»;

- копії банківських виписок підтверджують про проведення товариством розрахунків за отримане борошно по договору від 01.01.2012р.

Таким чином, господарські суди при вирішенні справи № 903/526/13, встановили, що договір поставки №010101/932 від 01.01.2012р. сторонами був прийнятий до виконання - здійснювались поставка товару та його оплата.

В поданому додатковому поясненні до позовної заяви (вх. № 7 від 08.01.2014р.) позивач зазначає, що заборгованості за борошно, отримане ним по договору №010101/932 від 01.01.2012р. немає, підтверджуючи даний факт копією позовної заяви ПП "Захід-хліб-збут-2002" поданою до господарського суду Волинської області до ТОВ "Продовольча компанія "Заграва-Луцьк" про стягнення 590 051,99 грн., з яких основний борг по вищезазначеному договору поставки станом на 17.04.2013р. становить 35 000,00 грн., який згідно з платіжними дорученнями № 1379 від 25.04.2013р. на суму 6 000,00 грн. та № 1385 від 29.04.2013р. на суму 29 000,00 грн. погашений повністю.

Враховуючи відсутність заборгованості перед відповідачем по договору поставки №010101/932 від 01.01.2012р., позивач просить суд стягнути з відповідача 16 050,00 грн. помилково сплачених коштів, які були зараховані на його рахунок згідно з платіжним дорученням № 1548 від 12.06.2013р. Стверджує, що в платіжному дорученні № 1548 від 12.06.2013р. в графі "Призначення платежу" зазначено: - "за борошно згідно договору №010101/932 від 01.01.2012р…", хоча борошно на таку суму позивач не отримував та замовлення на поставку йому даного борошна відповідачу не надавав. Також зазначає, що між сторонами станом на час перерахування відповідачеві 16 050,00 грн., ніяких господарських відносин не проводилось, про що ПП "Захід-хліб-збут-2002" було також відомо, а тому з моменту перерахування на поточний рахунок відповідача вказаних коштів, він достовірно знав, що дані грошові кошти перераховані на його рахунок помилково та без достатньої правової підстави.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача були надіслані листи (вих. № 127 від 13.06.2013 р., вих. № 176 від 10.09.2013 р) із вимогами про повернення помилково сплачених грошових коштів, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Проте зазначені вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

На підставі наведеного позивач в прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача 16 050,00 грн. безпідставно отриманих коштів, а також 207,11 грн. 3 % річних.

Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1 720,50 грн. сплаченого судового збору.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1. ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку (п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.04р. №22).

Відповідно до п. 6 Указу Президента України від 16.03.95 № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 12.06.2013р. платіжним дорученням № 1548 перерахував відповідачеві грошові кошти на загальну суму 16 050,00 грн. У вказаному платіжному дорученні в графі "Призначення платежу" зазначено: - "за борошно згідно договору №010101/932 від 01.01.2012р…".

Судом встановлено, що договір поставки №010101/932 від 01.01.2012р. виконаний в повному обсязі, не заперечується представниками сторін та підтверджується матеріалами справи.

При дослідженні договору поставки №010101/932 від 01.01.2012р., укладеного між сторонами, судом встановлено, що згідно з п. 4.4. даного договору оплата вартості окремої партії товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Однак в матеріалах справи відсутні будь-які рахунки, накладні, акти виконаних робіт та інші первинні документи, які б свідчили про поставку позивачеві товару на вказану суму.

Отже, враховуючи те, що в договорі поставки №010101/932 від 01.01.2012р. відсутня домовленість між сторонами про проведення попередньої оплати за товар, слід вважати, що кошти в розмірі 16 050,00 грн. перераховані позивачем без достатньої правової підстави.

Крім того, із наданого суду відповідачем примірника акту звірки розрахунків вбачається, що за даними бухгалтерського обліку ПП "Захід-хліб-збут-2002", на його рахунку станом на 19.12.2013р. знаходяться кошти в розмірі 16 050,00 грн., які отримані від ТОВ "Продовольча компанія "Заграва - Луцьк" та відображаються в акті звірки - як переплата.

З огляду на викладене вище, помилково перераховані на рахунок відповідача кошти в розмірі 16 050,00 грн. підлягають поверненню позивачу, оскільки правові підстави для їх утримання у відповідача відсутні.

Щодо твердження відповідача про те, що оскільки договір поставки №010101/932 від 01.01.2012р., укладений між сторонами чинний, то товар на спірну суму може бути поставлений позивачу, слід зазначити, що такі доводи не підтверджені жодними доказами та нічим не гарантовані.

Заперечення відповідача на позовну заяву, викладені у відзиві на позов та додаткових поясненнях, крім того спростовуються наступним:

- за даними бухгалтерського обліку ПП "Захід-хліб-збут-2002", на його рахунку станом на 19.12.2013р. знаходяться кошти в розмірі 16 050,00 грн., які отримані від ТОВ "Продовольча компанія "Заграва - Луцьк" та відображаються в акті звірки - як переплата;

- судом встановлено, що кошти в розмірі 16 050,00 грн. є безпідставно отриманими, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для їх утримання.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 207,11 грн. 3 % річних до задоволення не підлягає, з огляду на наступне:

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В свою чергу, грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном, тощо), а можуть мати самостійний характер.

Правила статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Грошове зобов'язання передбачає наявність прав та обов'язків сторін, а також оплатність послуг зі сторони замовника.

Помилкове зарахування коштів - це зарахування коштів, унаслідок якого з вини клієнта відбувається їх зарахування на рахунок неналежного отримувача і підлягає поверненню за вимогою в майбутньому.

Отже, на помилково перераховані кошти не може бути нараховано 3% річних в порядку та розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки такі кошти не можна вважати боргом за невиконання договірного зобов'язання, так як перерахування їх відбулося не внаслідок грошових зобов'язань між сторонами, а в зв'язку з помилкою клієнта.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., відповідно до п. 5.2. якої, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав .

Таким чином, в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 207,11 грн. 3 % річних, нарахованих на суму помилково перерахованих коштів, слід відмовити.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Зокрема зазначає, що адвокатському об'єднанню "Правовий стандарт" оплачено 2 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 2036 від 12.11.2013р. до моменту порушення провадження у справі, 500,00 грн. згідно платіжного доручення № 2209 від 09.01.2014р. та 500,00 грн. згідно платіжного доручення № 2215 від 14.01.2014р. - оплачено в процесі розгляду справи в суді.

Розглянувши дану вимогу, суд прийшов до висновку про те, що вона підлягає до задоволення частково, з огляду на наступне.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (надалі - "Закон").

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 13, 14, 15 Закону "Про адвокатура та адвокатську діяльність".

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатура та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Господарським судом встановлено, що 11.11.2013р. між позивачем та адвокатським об'єднанням "Правовий стандарт" укладено договір № 42/1038 про надання адвокатських послуг - представництво інтересів юридичної особи.

Адвокат Мамченко Ігор Олександрович, який безпосередньо здійснював представництво інтересів позивача на підставі ордеру на надання правової допомоги №000,009212 від 12.11.2013р., має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 581 від 30.11.2011р. та посвідчення адвоката № 207 від 30.11.2011р.

Матеріалами справи підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування адвокатському об'єднанню коштів на підставі вище зазначеного договору, отже, позивачами понесені витрати на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

Щодо заперечень відповідача про неможливість надання таких послуг позивачу саме 11.11.2013 р., оскільки ордер виданий адвокату Мамченко І.О. лише 12.11.2013 р., слід зазначити наступне: матеріалами справи, а саме платіжними дорученнями № 2209 від 09.01.2014р. в розмірі 500 грн. та № 2215 від 14.01.2014р. в розмірі 500 грн. підтверджується оплата за надання адвокатських послуг після видачі вищезазначеного ордеру.

Разом з тим, суд вважає за необхідне використати надане йому право обмежити розмір сум, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в порядку ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Враховуючи, що надані до прийняття рішення у справі документи про сплату судових витрат на адвокатські послуги не є доказами по суті позовних вимог, суд вбачає за необхідне зазначити, що при визначенні суми витрат на послуги адвоката, що підлягає до стягнення слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/VI від 12.10.99р.). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Отже, користуючись правом «розумного обґрунтування» розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд, з урахуванням встановлених обставин справи, вважає, що відшкодування судових витрат, сплачених позивачем за отримання послуг адвоката за договором № 42/1038 від 11.11.2013р., підлягає до задоволення в розмірі 800,00 грн.

Правова позиція суду щодо обмеження відшкодування за рахунок відповідача витрат позивачів на послуги адвоката кореспондується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у постанові від 25.07.2011р. по справі №5002-22/3663.1-2010(2-23/5545-2009).

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 1 698,58 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 ,4 4 ,4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Захід-хліб-збут-2002" (46008, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Гайова, буд 44 А, код ЄДРПОУ 31914381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва - Луцьк" (43008, Волинська область, м. Луцьк, вул. Підгаєцька, буд 13 Б, код ЄДРПОУ 31880976) - 16 050 (шістнадцять тисяч п'ятдесят) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 800 (вісімсот) грн. 00 коп. витрат на адвокатські послуги та 1 698 (одна тисяча шістсот дев'яносто вісім) грн. 58 коп. - судового збору.

3. В решта частині позовних вимог - відмовити.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.01.2014р.

Суддя Галамай О.З.