ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" січня 2014 р. м. Київ К/9991/32895/11
№ К/9991/32895/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Рибченка А.О., Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі: Луцак А.В.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька
на постанову Господарського суду Донецької області від 17.03.2011
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011
у справі № 34/130пд Господарського суду Донецької області
за позовом Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «КліматСпецМонтаж»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг»
про застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, за господарським зобов'язанням, що суперечить інтересам держави і суспільства,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Донецької області від 17.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску ДПІ встановленого статтею 250 Господарського кодексу України (ГК) строку для застосування до ТОВ «КліматСпецМонтаж» адміністративно-господарських санкцій у вигляді стягнення в доход держави 36000000,00 грн., сплачених ТОВ «Укрспецторг» на підставі угоди від 01.04.2005 № 1/04. Суд також виходив з того, що відмова ДПІ від позову про визнання недійсною вказаної угоди є самостійною підставою для відмови в застосуванні до відповідачів зазначених адміністративно-господарських санкцій.
У касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідачі не реалізували право надати заперечення на касаційну скаргу.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «Укрспецторг» (продавець) та ТОВ «КліматСпецМонтаж» (покупець) укладено договір купівлі-продажу технології (таємниць виробництва) від 01.04.2005 № 1/04, а саме: технології виробництва ливарних модифікованих чавунів за ціною 36000000,00 грн., у тому числі: ПДВ - 6000000,00 грн., з посиланням на який ТОВ «Укрспецторг» виписана податкова накладна від 11.04.2005 № 151; сторони договору підписали акт прийому-передачі технічної документації від 11.04.2005, а ТОВ «КліматСпецМонтаж» оплатив вартість технічної документації безготівковим розрахунком платіжними дорученнями від 29.04.2005 №№ 6, 7, 8.
Згідно з частиною 1 ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 ст. 208 цього Кодексу у разі якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення нікчемного правочину, повинен надати такому правочину оцінку та зробити висновок щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, оскільки саме це є кваліфікуючою ознакою для визнання правочину та здійсненого на його виконання господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і підставою для застосування юридичних наслідків, встановлених частиною 1 ст. 208 ГК.
Вказані обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.
Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Натомість, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежились виключно висновком про пропуск ДПІ строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого ст. 250 ГК України, не давши при цьому правової оцінки договору купівлі-продажу від 01.04.2005 № 1/04, який, за доводами податкового органу, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та дійсного наміру сторін при його вчиненні. Юридична оцінка судом правочину таким, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагає пред'явлення позову про визнання такого правочину недійсним судом, оскільки такий правочин є нікчемним в силу статті 215 Цивільного кодексу України.
Дійсний намір відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу від 01.04.2005 № 1/04 не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Доводячи нікчемність договору купівлі-продажу від 01.04.2005 № 1/04, податковий орган послався на те, що придбана ТОВ «КліматСпецМонтаж» технічна документація не відповідає основним видам його діяльності, якими є монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря; оптова торгівля будівельними матеріалами, спеціалізована роздрібна торгівля непродовольчими товарами; технологія виробництва ливарних модифікованих чавунів, щодо якої складена ця документація, не є об'єктом прав інтелектуальної власності (корисною моделлю), її вартість не відповідає вказаній в угоді ціні, поставка документації в ланцюгу поставок є фіктивною і здійснена з метою створення штучних підстав для отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту і незаконного відшкодування з державного бюджету суми ПДВ.
Вказані доводи податкового органу не були перевірені судом у судовому процесі, а договору купівлі-продажу від 01.04.2005 № 1/04 не було дано жодної оцінки.
При цьому суд безпідставно поновив провадження у справі, яке було зупинене ухвалою від 31.05.2007 до розгляду адміністративної справи № 26/2а за позовом ТОВ «КліматСпецМонтаж» до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Як свідчить приєднана до справи копія ухвали Господарського суду Донецької області від 25.06.2007, у справі № 26/2а призначена експертиза об'єктів права інтелектуальної власності, в тому числі технічної документації «Технологія виробництва ливарних модифікованих чавунів», що була предметом договору № 1/04 від 01.04.2005 (а.с. 96-97). Встановлені судом у справі № 26/2а обставини щодо дійсного змісту і цінності цієї технічної документації, в тому числі і на підставі висновку експертизи, мають значення для правильного висновку стосовно дійсних намірів сторін вказаного договору. Поновивши провадження у даній справі без з'ясування результатів розгляду справи № 26/2а та встановлених у цій справі обставин судовим рішенням, не з'ясувавши при цьому дійсних обставин щодо змісту технічної документації, суд порушив норму пункту 3 частини 1 ст. 156 КАС України, що, в свою чергу, потягло неправильну оцінку доказів до неправильне встановлення обставин у справі.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
Відповідно до статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті). Згідно зі статтею 159 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновок судів попередніх інстанцій щодо природи юридичних наслідків господарського зобов'язання, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, як адміністративно-господарських санкцій, а також щодо застосування цих юридичних наслідків в межах строків давності, встановлених статтею 250 ГК України, є правильним.
Разом з тим, суди не звернули увагу, що пропуск цих строків може бути підставою для відмови в позові про застосування санкцій лише при наявності в діях (бездіяльності) особи, до якої застосовуються санкції, складу правопорушення, та помилково виходив з того, що саме по собі пред'явлення ДПІ позову поза межами зазначених строків давності є підставою для відмови в позові безвідносно до фактичних намірів відповідачів при укладенні договору купівлі-продажу від 01.04.2005 № 1/04. З'ясування обставин щодо дійсних намірів сторін правочину є обов'язковим незалежно від того, чи збігли строки давності для застосування юридичних наслідків правочину, укладеного з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 09.02.2010 у справі за позовом ДПІ у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток» та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко» про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного за господарськими зобов'язаннями.
З огляду на викладені порушення судами попередніх інстанцій зазначених норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до положень частин 2 та 4 ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо дійсного наміру відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 17.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписА.О. Рибченко підписЮ.І. Цвіркун
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 16.01.2014 |
Оприлюднено | 05.02.2014 |
Номер документу | 36969209 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Усенко Є.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні