Постанова

від 03.02.2014 по справі 801/11159/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

03 лютого 2014 р. 11:42 Справа №801/11159/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Музика О.С., за участю представник позивача - Бакуліна Віталія Вікторовича, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Алушта"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть справи: Державне підприємство "Алушта" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - Відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 р. № 0002582201.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту документальної перевірки від 20.11.2013 року № 358/22.1/00412694, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності та Законам України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств", а також Податковому кодексу України.

Також позивач зазначив про те, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань суду не направив, заперечень на позов не надав.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив зібрані докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ДП "Алушта" є юридичною особою, яка зареєстрована ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим 07.07.1994р. № 18-а та перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.03.2006р. № 00245953 (індивідуальний податковий номер -004126901026).

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Алушті ГУ Міндоходів в АР Крим була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період січень-лютий 2013р. по взаємовідносинам з ТОВ ТД «Ресурс» (ЄДРПОУ 33206799) за наслідками якої складено акт від 20.11.2013 року № 358/22.1/00412694.

За висновками даного акту встановлені такі порушення позивачем:

ч.1ст. 203, 215, 216, 655, 656, 662 ЦК України в частині додержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених с постачальником - ТОВ ТД «Ресурс» та порушення ст.. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 28.02.2013 р. у сумі 24513 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 року № 0002582201 про збільшення позивачу суми податку на додану вартість за лютий 2013 року у загальній сумі 367695 грн., з яких за основним платежем 24513 грн. та за штрафними санкціями 12256,5 грн.

Перевіряючи обґрунтованість зменшення розміру податку на додану вартість ДП "Алушта" за лютий 2013 року у розмірі 24513 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення -рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Алушта» та ТОВ «Торгівельний Дім «Ресурс» укладено договір постачання товару № 211/152 від 20.10.2008 року, відповідно до якого ДП «Алушта» отримало автозапчастини та пакети сувенірні «Масандра», які були використані у господарської діяльності підприємства.

Так, на підтвердження здійснення вказаних господарських взаємовідносин, судом були досліджені наступні документи за січень-лютий 2013 року, а саме:

Видаткові накладні ТОВ «Торговельний Дім «Ресурс» за січень 2013 р.:

- № 284 від 30.01.2013 року на загальну суму 59990,58 грн., у тому числі ПДВ 9998,43 грн. на автомобільні та тракторні запчастини;

- № 285 від 30.01.2013 року на загальну суму 20041,86 грн., у тому числі ПДВ 3340,31 грн. на автомобільні та тракторні запчастини;

- № 286 від 30.01.2013 року на загальну суму 10750,08 грн., у тому числі ПДВ 1791,68 грн. на автомобільні та тракторні запчастини (акумулятори);

Податкові накладні:

- № 700007 від 30.01.2013 року на загальну суму 59990,58 грн., у тому числі ПДВ 9998,43 грн. на автомобільні та тракторні запчастини;

- № 700008 від 30.01.2013 року на загальну суму 20041,86 грн., у тому числі ПДВ 3340,31 грн. на автомобільні та тракторні запчастини;

- № 700009 від 30.01.2013 року ,на-загальну суму 10750,08 грн., у тому числі ПДВ 1791,68 грн. на автомобільні та тракторні запчастини (акумулятори);

Реєстр (Розділ II) отриманих податкових накладних ДП «Алушта» за січень 2013року;

Видаткові накладні ТОВ «Торгівельний Дім «Ресурс» за лютий 2013 року:

- № 853 від 18.02.2013 року на товар (пакет сувенірний «Масандра») на загальну суму 56296,08 грн., у тому числі ПДВ 9382,68 грн.;

- № 700191 від 18.02.2013 року на товар (пакет сувенірний «Масандра») на загальну суму 56296,08 грн., у тому числі ПДВ 9382,68 грн.;

Реєстр (Розділ II) отриманих податкових накладних ДП «Алушта» за лютий 2013 року;

Крім того, під час розгляду справи були надані накладні ДП «Алушта» від 30.01.2013 року № 22 про прийняття від ТОВ «Торгівельний Дім «Ресурс» товарів (автомобільних та тракторних запчастин); від 30.01.2013 року № 23 про прийняття від ТОВ «Торгівельний Дім «Ресурс» товарів (автомобільних та тракторних акумуляторів); від 30.01.2013 року № 24 про прийняття від ТОВ «Торгівельний Дім «Ресурс» товарів (автомобільних та тракторних запчастин);

На дослідження суду також були досліджені банківські виписки про рух грошових коштів; акти ДП «Алушта» про використання під час ремонту та обслуговування власних основних фондів автомобільних, транспортних запчастин та акумуляторів; лімітно-забірні картки ДП «Алушта» на отримання запасних частин для ремонту; картки складського обліку матеріалів (запчастин) ДП «Алушта», які було використано у власній господарській діяльності; платіжні доручення про сплату придбаних автозапчастин; податкова декларація з податку на додану вартість ДП «Алушта» за січень 2013 року з додатками № 5 та з квитанціями № 2 про приймання податковим органом; податкова декларація з податку на додану вартість ДП «Алушта» за лютий 2013 року з додатками № 5 та з квитанціями № 2 про приймання податковим органом; Відомості з рахунку бухгалтерського обліку 631 ДП «Алушта» за січень та лютий 2013 року.

Так, податковий кредит по ПДВ відображено у деклараціях по податку на додану вартість:

- в декларації з ПДВ за січень 2013р. (стрічки 10.1, 17 декларації), (стрічка 19 розділу II додатку №5, п. 52, 53, 54 розділу II реєстру виданих та отриманих податкових накладних) у загальної сумі 15130 грн. 42 коп. (9998,43+3340,31+1791,68=15130,42).

- в декларації з ПДВ за лютий 2013р. (стрічки 10.1, 17 декларації), (стрічка 25 розділу II додатку №5, п. 36 розділу II реєстру виданих та отриманих податкових накладних) у сумі 9382 грн. 68 коп.

Згідно платіжного доручення № 1207 від 25.07.2013 року, позивачем по безготівковому розрахунку була здійснена оплата за отримані товари.

Таким чином, ДП «Алушта» розплатилося за отримані товари в повному обсязі.

Таким чином, судом вбачається, що суми податку на додану вартість були сплачені позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавців - ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс».

Отже, вказани суми податку на додану вартість у розмірі 24513 грн. були включені до складу податкового кредиту у звітному періоді за лютий 2013 року.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, позивач враховуючи зазначений вище податковий кредит сформував суму ПДВ у лютому 2013 року врахувавши 24513 грн., яка правомірно була включена до загальної суми податкового кредиту відповідної графи декларації з ПДВ за лютий 2013року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг (товарів) у ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс» в лютому 2013 року.

Судом встановлено, що постачальник послуг - ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс», придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (лютий 2013р.) згідно даним офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України, зареєстрований платником податку на додану вартість, має відповідне свідоцтво, а також зареєстрований в ЄДРПОУ України та, відповідно, мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цією операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом лютого 2013р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагенти позивача були юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 ПК України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил формування податкового кредиту пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс», оскільки у контрагентів в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для досягнення результатів економічної діятельності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент - ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс» є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс», був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором укладеними між ДП «Алушта» та ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс» спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

Отже суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ТОВ «Торгівельний дім «Ресурс» позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для виключення суми ПДВ у розмірі 24513 грн. визначеної у декларації з ПДВ за лютий 2013.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тому суд стягує на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору на підставі платіжного доручення від 29.11.2013 № 2006 у сумі 172,05 грн. з Державного бюджету України.

Згідно частини 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-УІ вирішений порядок сплати судового збору під час подання адміністративного позову майнового характеру. А саме: під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

На підставі наведеного суд стягує з відповідача 90 відсотків розміру ставки судового збору 1548,44 грн. в дохід Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 03.02.2014 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 07.02.2014.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства , суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0002582201 від 27.11.2013 року.

3. Стягнути на користь Державного підприємства "Алушта" судовий збір у розмірі 172,05 грн. з Державного бюджету України.

4. Стягнути на користь Державного бюджету України 1548,44 грн. з Державної податкової інспекції у м. Алушті Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.