Ухвала

від 29.01.2014 по справі 509/2887/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/91/14

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

Черевка П.М.,

при секретарі Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 листопада 2013 року по справі за позовом прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до ОСОБА_3, Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі, за участю третьої особи Новоградівської сільської ради Овідіопольського району про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-

встановила:

У березні 2012 року прокурор Малиновського району в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (уточнюючи свої позовні вимоги) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі, за участю третьої особи Новоградівської сільської ради Овідіопольського району про визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯБ № 438095 від 28 листопада 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 5,05 га, який виданий ОСОБА_3 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування на землю, договорів оренди землі за № 010552900094, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки законності набуття права власності на земельні ділянки було виявлено, що ОСОБА_3, відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2005 року, набула право власності на земельні ділянки, площею 5,05 га, 5,05 га, 4,93 га, 0,29 га, 0,83 га, 1,33 га, 1,62 га, 2,13 га та 7,93 га. Загальна площа земельних ділянок складає 7,93 га рілля та 21,23 га багаторічних насаджень, які розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Новоградівська сільська рада (за межами населених пунктів).

У подальшому їй на підставі цього рішення було видано спірний державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку і відділом Держкомзему в Овідіопольському районі проведена державна реєстрація її права власності.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.02.2012 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2005 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, але залишились не скасованими державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та його державна реєстрація.

На підставі зазначеного прокурор просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 листопада 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт, серії ЯБ № 438095, зареєстрований 28 листопада 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування на землю, договорів оренди землі за № 010552900094 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована: Одеська область, Овідіопольський район, Новоградівська сільська рада (за межами населених пунктів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 був виданий державний акт на земельну ділянку та зареєстровано це право, скасоване, а тому є всі правові підстави для визнання недійсним зазначеного державного акту на земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку неправомірно.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2005 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору міни дійсним. Суд визнав дійсним договір міни, укладений 26.11.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, та визнав за останньою право власності на земельні ділянки загальною площею 7,93 га ріллі і 21,23 га багаторічних насаджень, які розташовані на території Новоградківської сільської ради Овідіопольського району і до складу яких входить земельна ділянка площею 5,05 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного рішення, відділом Держкомзему в Овідіопольському районі, ОСОБА_3 виданий державний акт серії ЯБ № 438095 на право власності на зазначену земельну ділянку, та це право власності в установленому законом порядку зареєстровано 28 листопада 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування на землю, договорів оренди землі за № 010552900094 (а.с.10-11).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2012 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.08.2005 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Тобто скасовано підставу для видачі державного акту на ім'я відповідачки, яка безпідставно використовує земельну ділянку.

Судом було встановлено, що ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку всупереч п. 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України (з наступними змінами), якими громадянам та юридичним особам, які мають у власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва заборонено продавати або іншим способом їх відчужувати.

Також відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями (через визнання права власності на відчужену земельну ділянку або визнання дійсним договору щодо її відчуження, звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок зобов'язань власника земельної ділянки або передачу її у власність кредитору) на земельні ділянки, щодо яких встановлена заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме: сільськогосподарського призначення, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення особистого селянського господарства (пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку неправомірно, а тому є усі правові підстави для визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Але, відповідно до Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України", здійснення державної реєстрації, а також скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки віднесено до компетенції Державної реєстраційної служби України і не відноситься до компетенції суду, тому позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Посилання апелянта на те, що, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку не є правочином, а тому не може бути визнаний судом недійсним, спростовується наступним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 2 Постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, ст. ст. 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-33цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2011 року № 1300 «Про утворення територіальних органів Державної інспекції сільського господарства» визначено, що державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій форм власності організовує та здійснює Державна сільськогосподарська інспекція України та її структурні підрозділи.

Пунктом 5 Положення про району, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1995 року № 760/95, на районну державну адміністрацію покладено обов'язок здійснення державного управління та контролю за використанням та охороною земель на території району.

Таким чином, всупереч твердженню апелянта, прокурором правомірно заявлені позовні вимоги в інтересах Овідіопольської районної державної адміністрації та Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, які є належними позивачами по справі.

На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши усі матеріали справи, ухвалив обґрунтоване, законне рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.О. Суворов

П.М. Черевко