Рішення

від 31.01.2014 по справі 919/1398/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 919/1398/13 31.01.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомКомунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради доСевастопольської міської державної адміністрації простягнення 306551 грн. 29 коп. Представники: від позивача: Шевченко Д.М. - представник за довіреністю № 4-10 від 02.01.2014 від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.12.2013 до Господарського суду м. Севастополя надійшла позовна заява Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради з вимогами до Севастопольської міської державної адміністрації про стягнення 306551 грн. 29 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Севастополя у справі № 919/1398/13 від 04.12.2013 матеріали позовної заяви Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації про стягнення 306551 грн. 29 коп. направлено до Господарського суду м. Києва за виключною підсудністю.

10.12.2013 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради з вимогами до Севастопольської міської державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку від 09.04.2012 № 102/У у розмірі 306551 грн. 29 коп., в тому числі 291640 грн. 58 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію, 208 грн. 11 коп. пені та 14702 грн. 60 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору купівлі - продажу теплової енергії при наявності вузла обліку № 102/У від 09.04.2012 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за спожиту теплову енергію за період з травня 2012 року по грудень 2012 року, яка станом на 26.11.2013 становить 291640 грн. 58 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню у розмірі 208 грн. 11 коп. та 3 % річних у розмірі 14702 грн. 60 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 порушено провадження у справі № 919/1398/13 та справу призначено до розгляду на 27.12.2013.

24.12.2013 до відділу діловодства Господарського суду міста Києві від позивача надійшли документи на виконання вимог суду та клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 справу № 919/1398/13 передано на розгляд судді Головіній К.І.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.12.2013 (суддя Головіна К.І.) справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.01.2014.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 08.01.2014 справу № 919/1398/13 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.01.2014 (суддя Отрош І.М.) справу прийнято до провадження та виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі від 11.12.2013 та в ухвалі Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 описку, а саме вірно зазначено номер справи яким є № 919/1398/13.

17.01.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.01.2014 розгляд справи відкладено на 31.01.2014, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та неподанням сторонами витребуваних доказів.

31.01.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 31.01.2014 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27283768.

У судове засідання 31.01.2014 з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог суду та пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 31.01.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.04.2012 між Севастопольською міською державною адміністрацією (покупець за договором) та Комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (продавець за договором) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку № 102/У, відповідно до умов якого продавець зобов'язується постачати покупцеві теплову енергію до межі балансової належності, експлуатаційної відповідальності та купівлі-продажу теплової енергії своєчасно та відповідної якості, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриману теплову енергію у терміни та в кількості, що передбачені цим договором.

Найменування предмету закупівлі: код 40.30.1 - послуги з постачання водяної пари і гарячої води (включно з холодагентами) (теплова енергія для централізованого опалення при наявності вузла обліку 259,44 Гкал,

Згідно з пунктом 12.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його укладення та діє по 31.12.2012, умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.01.2012.

Положеннями розділу 2 договору визначено, що тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ) для бюджетних установ, організацій та підприємств при наявності вузла обліку становлять 926,16 грн./Гкал., для централізованого опалення без вузла обліку становлять 19,678 грн./м 2 . Сума цього договору становить 240282 грн. 95 коп., у т.ч. ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1. договору облік споживання теплової енергії здійснюється за показаннями вузла обліку.

У відповідності до положень розділу 5 договору розрахунковим є період з 20 числа попереднього місяця по 20 число поточного місяця. Плата за теплову енергію при наявності вузла обліку теплової енергії та гарячої води здійснюється за їхніми показаннями відповідно до пунктів 10-13 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, та водовідведення", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, на підставі двостороннього акту за показаннями вузла обліку. Відмова від підписання акту не звільняє покупця від оплати за теплову енергію у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 5.3. договору покупець здійснює оплату після пред'явлення продавцем рахунка на оплату теплової енергії або після підписання сторонами рахунка-акта, але в будь-якому разі не пізніше строку, вказаного в п.5.5. цього договору.

Кінцевий розрахунок за теплову енергію провадиться в строк не пізніше 25 числа поточного місяця. Рахунок вважається отриманим покупцем, якщо останній до 25 числа поточного місяця не заявить про те, що не отримав рахунок за розрахунковий місяць (пункт 5.5. договору).

Відповідно до пункту 7.2.8. договору на покупця покладений обов'язок щомісячно, у строк до 20 числа надавати продавцеві журнал обліку теплової енергії та журнал втрат теплової енергії при витоках, які використовуються продавцем для розрахунків за отриману теплову енергію. У разі ненадання журналів розрахунок за теплову енергію здійснюється згідно п. 4.6. цього договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку від 09.04.2012 № 102/У за період з січня 2012 року по травень 2012 року та за період з листопада 2012 року по грудень 2012 року на загальну суму 531923 грн. 53 коп. Факт, обсяги та вартість поставленої теплової енергії підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних сторонами актів про відпуск теплової енергії за період з 16.01.2012 по 24.12.2012 та тарифами, встановленими постановою Національної комісії регулювання ранку комунальних послуг № 114 від 30.09.2011.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті спожитої теплової енергії в період з січня 2012 року по травень 2012 року та в період з листопада 2012 року по грудень 2012 року, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за спожиту теплову енергію у розмірі 291640 грн. 58 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати поставленої в період з січня 2012 року по травень 2012 року та в період з листопада 2012 року по грудень 2012 року позивачем теплової енергії у розмірі 291640 грн. 58 коп.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію, суд вважає його обґрунтованим та документально підтвердженим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за використану теплову енергію за період постачання теплової енергії з січня 2012 року по грудень 2012 року підлягають задоволенню у розмірі 291640 грн. 58 коп.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку від 09.04.2012 № 102/У, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 14702 грн. 60 коп. за період прострочення вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви (з 26.06.2012 по 25.11.2013 по рахунку-фактурі № 102/У від 29.05.2012, з 27.11.2012 по 25.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 23.11.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 27.11.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 05.12.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 21.12.2012, з 26.01.2013 по 25.11.2013 по рахунку-фактурі № 102/У від 26.12.2012), та пені у розмірі 208 грн. 11 коп. за період прострочення вказаний в розрахунку, доданому до позовної заяви (з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 05.12.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 21.12.2012, з 26.01.2013 по 26.07.2013 по рахунку-фактурі № 102/У від 26.12.2012).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 6 пункту 8.1. договору покупець несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за порушення зобов'язань згідно частини другої статті 231 Господарського Кодексу України.

Продавець має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення покупцем плати за надані послуги пеню у розмірі, встановленому законодавством і цим договором (пункт 7.3.1. договору).

Нормами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Спеціальним законом, який встановлює відповідальність за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги є Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

У відповідності з нормами частин 1, 2 статті 1 Законом України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що норми Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлюють відповідальність саме для суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, тоді як зобов'язаною стороною за договором є орган виконавчої влади, у позивача відсутнє право на нарахування позивачу пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 208 грн. 11 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 14702 грн. 60 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано 3 % річних. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 14702 грн. 60 коп., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає приписам законодавства про порядок та строки нарахування, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 14702 грн. 60 коп., нарахованих за період прострочення вказаний в розрахунку (з 26.06.2012 по 25.11.2013 по рахунку-фактурі № 102/У від 29.05.2012, з 27.11.2012 по 25.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 23.11.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 27.11.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 05.12.2012, з 26.12.2012 по 28.12.2012 по рахунку-фактурі № 102/У від 21.12.2012, з 26.01.2013 по 25.11.2013 по рахунку-фактури № 102/У від 26.12.2012), підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, буд. 2, ідентифікаційний код 04055587) на користь Комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Л.Павліченко, буд. 2, ідентифікаційний код 03358357) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 291640 (двісті дев'яносто одна тисяча шістсот сорок) грн. 58 коп., 3 % річних у розмірі 14702 (чотирнадцять тисяч сімсот два) грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6126 (шість тисяч сто двадцять шість) грн. 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 05.02.2014

Суддя І.М. Отрош