Постанова

від 31.01.2014 по справі 810/588/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2014 року 810/588/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Зв'язок" доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в:

Товариство з додатковою відповідальністю "Зв'язок" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання операції проведеної за договором купівлі-продажу квартири, укладеного між ТДВ "Зв'язок" та ОСОБА_1 та посвідченого 17.11.2011 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2, операцією з постачання житла, яка звільняється від оподаткування ПДВ, оскільки не є першим постачанням житла, та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2013 №0001392201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки в акті перевірки від 10.09.2013 містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами. Так, в акті зроблено висновки про порушення підприємством податкового законодавства при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з першої поставки житла фізичній особі. Зокрема, податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про те, що при продажу квартири фізичній особі позивачем неправомірно застосовано вимоги п.п.197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України зважаючи лише на те, що оплату за житлово-комунальні послуги було здійснено з розрахункового рахунку підприємства, що унеможливлює здійснити висновок про постійне проживання в даній квартирі. Такий висновок податкового органу позивач вважає незаконним, оскільки він не ґрунтуються на приписах законодавства та суперечать фактичним обставинам.

Відповідач будь-яких пояснень та заперечень проти позову до суду не надав.

Представник позивача 31.01.2014 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

До суду 30.01.2014 надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю вчасно підготувати заперечення проти позову.

Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 23.08.2013 по 30.08.2013 посадовою особою ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю "Зв'язок" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток з операцій купівлі-продажу квартири та придбання та реалізації земельної ділянки за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 та з 01.10.2012 по 31.12.2012.

За підсумками проведеної перевірки було складено Акт №294/2204-04791116 від 10.09.2013.

За результатами проведеної перевірки було встановлено порушення товариством п.187.1 ст. 187, п.п.197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість в листопаді 2011 року в сумі 96000 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2013 №0001392201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 120000 грн., з яких: 96000 грн. - за основним платежем; 24000 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Перевіряючи правильність висновків податкового органу, зроблених під час перевірки, судом встановлено наступне.

Так, ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області було встановлено порушення товариством п. 187.1 ст. 187, п.п.197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 96000 грн.

Висновки податкової інспекції обґрунтовані тим, що при передачі квартири фізичній особі позивачем не включено до ціни квартири податок на додану вартість, оскільки оплату за житлово-комунальні послуги було здійснено з розрахункового рахунку підприємства, що унеможливлює здійснити висновок про постійне проживання в даній квартирі.

У зв'язку з зазначеним податковий орган вважає, що позивач зобов'язаний був нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість при продажу такої квартири.

Однак з такими твердженнями податкового органу суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання.

У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Судом встановлено, що згідно зі статтею 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та європейськими співтовариствами і їх державами-членами наша держава має зобов'язання наблизити законодавство щодо непрямого оподаткування і оподаткування прибутку підприємств до норм і стандартів податкового права ЄС. За час дії Угоди у сфері непрямого оподаткування враховано основні вимоги базових нормативних актів ЄС - Директиви Ради ЄС від 28 листопада 2006 року №2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість та Директиви Ради ЄС від 25 лютого 1992 року №92/12/ЄС про загальний режим для підакцизних товарів та зберігання, переміщення і моніторинг таких товарів.

Звільнення від оподаткування операцій з постачання житла, крім їх першого постачання, є встановленням на рівні національно закону загальноприйнятої практики європейського співтовариства, передбаченої ст. 135 Директиви Ради №2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 135 п. j Директиви Ради №2006/112/ЄС держави-члени звільняють такі операції: поставка будівлі або її частин, а також землі, на якій вона розташована, окрім поставки, зазначеної в підпункті (a) Статті 12(1).

Згідно з п.п. а ч. 1 ст. 12 Директиви держави-члени можуть вважати платником податку будь-кого, хто на нерегулярних засадах проводить операцію, пов'язану з діяльністю, передбаченою другим пунктом Статті 9(1), та, зокрема, одну з таких операцій: поставка, до першого заселення, будівлі чи частин будівлі, та землі, на якій знаходиться будівля.

З урахуванням викладеного та на підставі аналізу приведених норм національного та міжнародного законодавства суд встановив, що операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності на готове новозбудоване житло до першого власника такого житла. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах. Операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно до п.п.197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов Договору купівлі-продажу нерухомості від 29 липня 1999 року Закрите акціонерне товариство "Зв'язок" придбало у фізичної особи ОСОБА_4 квартиру за номером АДРЕСА_1.

Вказана угода була укладена на Київський Універсальній Біржі та зареєстрована за №Н-3337/99.

В подальшому, позивачем 17.11.2011 вказану квартиру було відчужено на користь фізичної особи ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5

Отже, з наведеного слідує, що дана квартира не може бути визнана як новозбудоване або реконструйоване житло, у зв'язку з чим подальше переоформлення права власності на фізичну особу - ОСОБА_1 не може вважатись операцією з першого постачання житла, а відтак операція з продажу квартири цій фізичній особі звільнена від оподаткування податком на додану вартість.

З приводу доводів податкового органу щодо оплати за житлово-комунальні послуги було здійснено з розрахункового рахунку підприємства, що унеможливлює здійснити висновок про постійне проживання в даній квартирі, слід зазначити наступне.

Суд вважає, що факт регулярного вчинення оплати за житлово-комунальні послуги з розрахункового рахунку Товариства відповідно до квитанцій за комунальні послуги, які були проаналізовані податковим органом під час проведення позапланової виїзної перевірки, є підтвердженням виключно факту наданих житлово-комунальних послуг.

Згідно з нормами п.п.14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України квартира - це ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

В той же час, для віднесення житлового приміщення до категорії "квартири" законодавство не вимагає додатково постійного проживання в такому приміщенні фізичних осіб.

Крім того, при прийнятті рішення у даній справі суд враховує також і те, що позивач перед укладанням Договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2011 отримав консультацію ДПІ в Обухівському районі Київської області від 24.10.2011 за №3123/10/31-044, яка підтвердила законне право Товариства не нараховувати ПДВ на операцію з продажу квартири за умовою відсутності першого постачання згідно вимог п.п.197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, за результатом розгляду справи суд вважає висновки податкової інспекції щодо виникнення у ТДВ "Зв'язок" податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з продажем квартири фізичній особі ОСОБА_1 помилковими, оскільки вищезазначені операції є такими, що звільнені від оподаткування відповідно до положень п.п.197.1.14 п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Водночас, докази подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання операції проведеної за договором купівлі-продажу квартири, укладеного між ТДВ "Зв'язок" та ОСОБА_1 та посвідченого 17.11.2011 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2, операцією з постачання житла, яка звільняється від оподаткування ПДВ, оскільки не є першим постачанням житла, то вона не може бути предметом розгляду адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Зазначені вище норми кореспондуються з умовами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка у визначенні завдання адміністративного судочинства розкриває зміст прав, свобод та інтересів, захист який є юрисдикцією адміністративних судів, а саме права особи у сфері публічно-правових відносин, що порушені певними суб'єктами (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, інші суб'єкти) при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод та інтересів осіб при здійсненні суб'єктами владних повноважень своїх владних (управлінських) функцій у відношенні до цих осіб.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України, який у своєму інформаційному листі від 26.12.2005 надав визначення справи адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У тому випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова і службова особа) у спірних відносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.

Згідно визначень, наведених в підпунктах 6, 8 ч. 1 ст. 3 вказаного Кодексу, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; позивач в адміністративній справі - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду може звернутися особа, права, свободи чи інтереси якої порушено суб'єктом владних повноважень у зв'язку з прийняттям ним рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії), вчинення дій (бездіяльності) при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вимоги позивача повинні стосуватися захисту або відновлення його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд встановити факт, що має для нього юридичне значення.

Однак, за правилами ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі в частині визнання операції проведеної за договором купівлі-продажу квартири, укладеного між ТДВ "Зв'язок" та ОСОБА_1 та посвідченого 17.11.2011 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2, операцією з постачання житла, яка звільняється від оподаткування ПДВ, оскільки не є першим постачанням житла, - підлягає закриттю, оскільки справу в цій частині не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткову правомірність позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю "Зв'язок" - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.09.2013 №0001392201.

У решті позовних вимог, - провадження закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Зв'язок" (код за ЄДРПОУ 04791116) сплачений судовий збір у розмірі 240 (двісті сорок) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.