Постанова

від 05.02.2014 по справі 910/20570/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 910/20570/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

від позивача - Окушко О.В. (дов. №4 від 18.10.2013 року);

від відповідача - не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ - 2012»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року

у справі №910/20570/13 (суддя А.Б. Пригунова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ - 2012», м. Київ

до приватного підприємства «ЯРЕС», м. Київ

про стягнення 48 005,13 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ТОВ «БЕСТ - 2012» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПП «ЯРЕС» про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 47 691, 80 грн., а також 58, 66 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 254,67 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 в задоволенні позовних вимог ТОВ «БЕСТ - 2012» відмовлено повністю.

Суд першої інстанції відмовляючи у позовних вимогах про стягнення суми попередньої оплати зазначив, що сторонами не погоджено строк поставки відповідачем товару, враховуючи, що позивач в порядку ст. 530 Цивільного кодексу не звертався до відповідача з вимогою про здійснення поставки, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час прийняття рішення у даній справі строк виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару не настав.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «БЕСТ - 2012» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва №910/20570/13 від 09.12.2013 року повністю та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з ПП «ЯРЕС» боргу за недопоставлену продукцію в сумі 48 005, 13 грн. на користь ТОВ «БЕСТ - 2012». В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року у справі №910/20570/13 апеляційну скаргу ТОВ «БЕСТ - 2012» на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі №910/20570/13, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.02.2014 року.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

До початку судового засідання 27.01.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.02.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю відповідача, підтримав вимоги апеляційної скарги та просить скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 22.01.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №04116 0937968 5 від 16.01.2014 року.

Оскільки, відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними матеріалами.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «БЕСТ - 2012» перераховано на користь ПП «ЯРЕС» грошові кошти на загальну суму 687 860, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 125 від 10.11.2011 року на суму 207 000,00 грн. (а.с. 12); № 126 від 14.11.2011 року на суму 207 000,00 грн. (а.с. 13); № 130 від 16.11.2011 року на суму 50 000,00 грн. (а.с. 14); № 134 від 17.11.2011 року на суму 50 000,00 грн. (а.с. 15); № 131 від 17.11.2011 року на суму 40 000,00 грн. (а.с. 16); № 135 від 22.11.2011 року на суму 133 860,00 грн. (а.с. 17). Вказане також підтверджується податковими накладними ТОВ «БЕСТ - 2012» (а.с. 23-26).

В свою чергу ПП «ЯРЕС» поставило ТОВ «БЕСТ - 2012» товар на загальну суму 640 168,20 грн., що підтверджується видатковими накладними: №Я-00000118 від 20.11.2011 року (а.с. 18); №Я-00000134 від 01.12.2011 року (а.с. 19); №Я-00000135 від 02.12.2011 року (а.с. 20); №Я-00000136 від 03.12.2011 року (а.с. 21); №Я-00000137 від 14.12.2011 року (а.с. 22). Видаткові накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, підписані представниками позивача та відповідача.

Таким чином, відповідач не поставив позивачу товар на загальну суму 47 691, 80 грн. (687 860, 00 грн. - 640 168,20 грн.).

23.08.2013 року ТОВ «БЕСТ - 2012» звернувся до ПП «Ярес» із претензією №1 (а.с. 27) про повернення суми попередньої оплати у розмірі 47 691,80 грн., яка була отримана відповідача 26.09.2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 28).

Однак, відповідач відповіді на вказану претензію не надав, товар поставився та суму попередньої оплати не повернув.

З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду спору є вимога позивача про стягнення 47 691,80 грн. передоплати за непоставлений товар. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 58, 66 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 254, 67 грн. - пені.

Із пояснень позивача вбачається, що договір поставки у формі єдиного документу не складався.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що умовами укладеного сторонами договору в спрощений спосіб не досягнуто письмової згоди щодо строку поставки товару, який оплачено позивачем, тому при визначенні строку виконання господарського зобов'язання слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. За змістом якої встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач листом №1 від 23.08.2013 року, в порядку ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати, що останнім не задоволена.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів, які би свідчили про передачу попередньо оплаченого товару позивачеві судом не встановлено і відповідачем не надано.

Отже, із встановлених в справі обставин вбачається, що відповідачем не доведено належним чином виконання своїх обов'язків, і, відповідно прийняття позивачем товару, що підлягав поставці.

Суд першої інстанції, з'ясувавши зміст правовідносин, що склалися між сторонами, зробив неправильний висновок у застосуванні норм матеріального права та не врахував, що частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця(позивача) у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів вимагати від продавця(відповідача) передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання). Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції та позиції Конституційного Суду в рішенні від 09.07.2002 року №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.124 Конституції (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №3-127гс11 від 28.11.2011 року.

Отже, із встановлених у справі обставин вбачається, що відповідачем не доведено належним чином виконання ним своїх обов'язків, і, відповідно, прийняття недопоставленого товару позивачем. Тому сума попередньої оплати за товар у розмірі 47 691,80 грн. є документально підтверджена та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 58,66 грн. та пені у розмірі 254,67 грн. за період з 04.10.2013 року по 18.10.2013 року.

З приводу стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне:

Відтак, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений у строк товар, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору щодо здійснення поставки товару.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Ані умовами договору, ані законом, зокрема, ст.ст. 536, 693, 1214 Цивільного кодексу України, не визначено розмір процентів за користування відповідачем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару. (аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного суду України від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13 та у постановах Вищого господарського суду України №9/67-38 від 28.09.2010 року та №43/308-10 від 09.06.2011 року).

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 58,66 грн.

Крім того, колегія суддів відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення пені у розмірі 254,67 грн. за несвоєчасне повернення попередньої оплати у зв'язку з наступним:

Позивач просить стягнути з відповідача 254,67 штрафних санкцій (пені) за порушення грошових зобов'язань, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ за весь час користування чужими коштами. В обґрунтування даної вимоги позивач посилається на п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

З положень статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до вищевикладених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо штрафних санкцій (пені) не укладена, а ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає обмеження нарахування пені за час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, частково скасовує рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 в частині стягнення суми попередньої оплати та приймає нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення суми попередньої оплати. В решті рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ - 2012» на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 47 691,80 грн. скасувати.

3. В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати.

4. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року у справі №910/20570/13 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «ЯРЕС» (04205, м. Київ, Оболонський район, Оболонський проспект, буд. 16-Е, кв. 357; ідентифікаційний код 30058196) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ - 2012» (03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гнати Юри, буд. 9, кім. 414; ідентифікаційний код 35755496) суму попередньої оплати у розмірі 47 691 (сорок сім тисяч шістсот дев'яносто одна) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 709 (одну тисячу сімсот дев'ять) грн. 27 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

5. Стягнути з приватного підприємства «ЯРЕС» (04205, м. Київ, Оболонський район, Оболонський проспект, буд. 16-Е, кв. 357; ідентифікаційний код 30058196) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ - 2012» (03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гнати Юри, буд. 9, кім. 414; ідентифікаційний код 35755496) 854 (вісімсот п'ятдесят чотири) 64 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Справу №910/20570/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз