Постанова

від 17.12.2013 по справі 801/1973/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2013 року (17:09) Справа №801/1973/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мельникової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Малого підприємства «Кримдизельсервіс» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Мале підприємство «Кримдизельсервіс» (далі по тексу позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі по тексту відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 року №0000512204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 190878 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 19140 грн., прийнятого відносно МП «Кримдизельсервіс» та податкового повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 року №0000522204 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 160759 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 31271,75 грн., прийнятого відносно МП «Кримдизельсервіс».

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій. Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а вказаний висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні представники позивача Баришева О.Г. та Слукін С.М. позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача Волощук Д.М. позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необгрунтованість.

Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство «Кримдизельсервіс» є юридичною особою, ідентифікаційний код 16322987, зареєстрований у якості платника ПДВ та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку МП «Кримдизельсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер», код за ЄДРПОУ 36693415, ТОВ БВП «Строитель-плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, ПП «Пан Буд», код за ЄДРПОУ 37081614, ТОВ «Кримстройиндустрия», код за ЄДРПОУ 32100553, ПП «Комманд», код за ЄДРПОУ 37081766, ПП «Визит Торг», код за ЄДРПОУ 37081939, ПП «Базис Торг», код за ЄДРПОУ 36165986, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 21 жовтня 2012 року №8581/22-8/16322987 (далі - акт) (а.с.11-25,том№1).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.1, 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР та п.44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п.138.6, 138.8, п.п.138.8.1 п. 138 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 172286 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 22151 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 45238 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 18592 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 23921 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 50810 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 20999 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 9167 грн.;

- п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), а також п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 160759 грн., у тому числі за вересень 2010 року в сумі 12235 грн., за жовтень 2010 року в сумі 15391 грн., за листопад 2010 року в сумі 3471 грн., за грудень 2010 року в сумі 22814 грн., за березень 2011 року в сумі 14874 грн., за червень 2011 року в сумі 20802 грн., за липень 2011 року в сумі 653 грн., за вересень 2011 року в сумі 34825 грн., жовтень 2011 року в сумі 12906 грн., за грудень 2011 року в сумі 14058 грн., за березень 2012 року в сумі 8730 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2013 року №0000512204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 210018 грн., у тому числі 190878 грн. за основним платежем та 19140 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 11 січня 2013 року №0000522204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 192030,75 грн., у тому числі 160759 грн. за основним платежем та 31271,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.9,19,том№1).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств, податком на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі -ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом ІІІ цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств.

Проте, в п.1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ ІІІ цього Кодексу набирає чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі -Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Таким чином, при визначенні суми податку на прибуток та інших показників декларації за І квартал 2011 року та за весь попередній період необхідно керуватися нормами саме цього нормативно-правового акту, а за всі наступні періоди - нормами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.6.1. ст.6 Закону №334 якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Норми аналогічного змісту встановлено й розділом ІІІ Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на прибуток підприємств з 01.01.2011 року.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені розділу V ПК України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до вищевказаного акту перевірки порушення позивачем податкового законодавства відбулося у зв'язку з тим, що останній з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року мав правовідносини з контрагентами-постачальниками, які мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Наявні у МП «Кримдизельсервіс» первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам чинного законодавства, не свідчать про реальне виконання робіт для підприємства, не мають юридичної сили та відповідно не повинні бути відображені у бухгалтерському та податковому обліках.

Судом встановлено, що за період, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ПП «Укрторгпартнер», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Пан Буд», ТОВ «Кримстройиндустрия», ПП «Комманд», ПП «Визит Торг», ПП «Базис Торг», які згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що вказані контрагенти позивача є юридичними особами, що на час виникнення спірних правовідносин мали належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами у спірний період, що підтверджується наступним.

26 липня 2010 року між БВП «Строитель плюс» (Виконавець) та МП «Кримдизельсервіс» (Замовник) укладено договір №1824-8/789 на виконання фарбувальних робіт, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується проводити фарбування кузовів та кабін спеціалізованих автомобілів Замовника, нанесення логотипів та фірмових табличок, далі по тексту роботи, а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати їх на умовах даного Договору. (а.с.41,том№1).

На виконання умов вказаного договору БВП «Строитель плюс» здійснило вказані роботи на загальну суму 524210,60 грн., у т.ч. ПДВ 87368,44 грн., що підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт, підписані сторонами за період з серпня 2010 року по лютий 2012 року та податковими накладними, виданими за період з серпня 2010 року по лютий 2012 року (а.с.114, 117, 120, 123, 126, 131, 136, 139, 140, 143, 148, 153, 154, 155, 158, 161, 164, 167, 168, 171, 176, 179, 180, 181, 182, 188, 191, 194, 195, 198, 201, 204, том№1, а.с. 12-44,том№2).

За виконані роботи позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

11 січня 2011 року між ПП «Комманд» (Продавець) та МП «Кримдизельсервіс» (Покупець) було укладено договір №197 поставки товару, за умовами якого Продавець зобов'язується поставляти Покупцю товари в асортименті, кількості та за ціною, відповідно заявки Покупця, погодженого сторонами, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору 43,том№1).

Всього МП «Кримдизельсервіс» придбало у ПП «Комманд» товарів на загальну суму 166382,24 грн., у т.ч. ПДВ 27730,37 грн., що підтверджується накладними та податковими накладними, виданими за період з серпня 2010 року по грудень 2011 року (а.с.223-243,том№1, а.с. 7, 11, 14, 17, 33, 35, 47, 64, 73, 103, 128, 142, 170, 205, 219, 240, 244,том№5, а.с.13, 41, 62, 70, том№6).

За поставлені товари позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

04 січня 2011 року між ПП «Пан Буд» (Продавець) та МП «Кримдизельсервіс» (Покупець) укладено договір поставки товару №97, за умовами якого Продавець зобов'язується поставляти Покупцю товари в асортименті, кількості та за ціною, відповідно заявки Покупця, погодженого сторонами, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору 44,том№1).

Всього МП «Кримдизельсервіс» придбало у ПП «Пан Буд» товарів на загальну суму 85736,70 грн., у т.ч. ПДВ 14289,42 грн., що підтверджується накладними та податковими накладними, виданими за період з грудня 2010 року по грудень 2011 року (а.с.245, 246, 247, 248, 249, 250,том№1, а.с. 45, 60, 65, 71, 83, 85, 96, 112, 124, 133, 141, 157, 173, 188, 200, 214, том№2.

За поставлені товари позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

11 січня 2011 року між ПП «Визит Торг» (Продавець) та МП «Кримдизельсервіс» (Покупець) було укладено договір №29 поставки товару, за умовами якого Продавець зобов'язується поставляти Покупцю товари в асортименті, кількості та за ціною, відповідно заявки Покупця, погодженого сторонами, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору 45,том№1).

Всього МП «Кримдизельсервіс» придбало у ПП «Визит Торг» товарів на загальну суму 164625,36 грн., у т.ч. ПДВ 27437,56 грн., що підтверджується накладними та податковими накладними, виданими за період з жовтня 2010 року по листопад 2011 року (а.с.207-222,том№1, а.с.228, 231, 233, 237, 241, 247,том№2, а.с. 3, 5, 7, 11, 14, 16, 25, 29, том№3).

За поставлені товари позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

Також, МП «Кримдизельсервіс» придбало у ПП «Базис Торг» люки автобусні на загальну суму 21270 грн., у т.ч. ПДВ 3545 грн., що підтверджується накладними та податковим накладними виданими, виданими у серпні, вересні 2010 року (а.с.207,208,том№1, а.с.201,203, том№4).

За поставлені товари позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

Також, МП «Кримдизельсервіс» придбало у ПП «Укрторгпартнер» тормозні накладки на загальну суму 888 грн., у т.ч. ПДВ 148 грн., що підтверджується видатковою та податковою накладною від 29.08.2011 року (а.с.170,том№2, а.с.199, том№4).

За поставлені товари позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

Також, МП «Кримдизельсервіс» придбало у ТОВ «Кримстройидустрия» послугу з атестації електрозварювальників на суму 1400 грн., у т.ч.ПДВ 240 грн., що підтверджується актом виконаних робіт за червень 2011 року та податковою накладною №8 від 16.05.2011 року (а.с. 113, 244, том№1).

За отримані послуги позивачем здійснено оплату, що підтверджується виписками з особового рахунку.

Таким чином, за період, що перевірявся, позивач за придбані товари та виконані роботи та послуги сплатив вищевказаним контрагентам 964512,90 грн., у т.ч. ПДВ 160758,80 грн., без ПДВ 803754,10 грн.

Також, судом встановлено, що отримані товари, роботи та послуги, витрати з придбання яких були включені до складу валових витрат у відповідних періодах, використані у господарській діяльності позивача щодо виконання своїх договірних обов'язків з іншими контрагентами, про що свідчать договори, акти виконаних робіт, акти списання матеріалів на об'єкти замовлення, що наявні в матеріалах справи та досліджені судом у судовому засіданні.

Вказані вище обставини підтверджені не тільки первинними та бухгалтерськими документами позивача, а і проведеною по справі судово-економічною експертизою, відповідно до висновків якої послуги, матеріали, придбані у спірних контрагентів були використані у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується даними господарських операцій, відображеними в бухгалтерському та податковому обліку і підтверджені документально: договорами, актами виконаних робіт, списанням матеріалів на об'єкти замовника (а.с.11-141,том№6).

Суд погоджується з вказаним висновком судово-економічної експертизи, оскільки він повністю узгоджується з встановленими судом обставинами та дослідженими у судовому засіданні доказами

Суд зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому суд зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами суд не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності контрагентів позивача.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та вищевказаними контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вищевказаними контрагентами та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Право позивача на формування податкового кредиту за відповідний період по вказаним господарським операціям з ПП «Укрторгпартнер», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Пан Буд», ТОВ «Кримстройиндустрия», ПП «Комманд», ПП «Визит Торг», ПП «Базис Торг» підтверджується вищевказаними податковими накладними, складеними цими контрагентами.

Згідно відомостей офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України (http://www.minrd.gov.ua) на момент здійснення відповідних операцій вказані контрагенти були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали повноваження виписувати податкові накладні.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Суд не приймає до уваги викладені в акті перевірки посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справи № 69-0146, оскільки використання даних матеріалів в ході документальної позапланової невиїзної перевірки податковим органом не передбачено чинним законодавством, зокрема Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства розділу, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 р. за № 34/18772, а по-друге, як встановлено судом та підтверджено відповідачем, матеріали кримінальної справи використані шляхом копіювання інформації, отриманої засобами електронної пошти, тоді як самі матеріали кримінальної справи в ході перевірки не використовувались, що свідчить про те, що висновки акту перевірки побудовані на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтверджених доказів.

Крім того, суд вважає бездоказовим посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справі ще й тому, що процесуального рішення за цією кримінальною справою на час проведення перевірки судом не було прийнято, а відтак докази, зібрані в ході досудового слідства по такій кримінальній справі судом не були оцінені і не могли бути покладені в основу висновків акту податкової перевірки контрагентів суб'єкта господарювання, відносно якого порушена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці (податкові та видаткові накладні), суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, підтвердженням реальності господарських операцій окрім наявності всіх первинних документів податкового та бухгалтерського обліку є використання придбаних товарів та отриманих послуг в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, судом встановлено, що позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з ПП «Укрторгпартнер», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Пан Буд», ТОВ «Кримстройиндустрия», ПП «Комманд», ПП «Визит Торг», ПП «Базис Торг», які були окремими платниками податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несе самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентами позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток, податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер», ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Пан Буд», ТОВ «Кримстройиндустрия», ПП «Комманд», ПП «Визит Торг», ПП «Базис Торг».

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 17 грудня 2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 20 грудня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000512204 від 11 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 190878 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 19140 грн., прийняте відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000522204 від 11 січня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 160759 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 31271,75 грн., прийняте відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс».

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого підприємства «Кримдизельсервіс» судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет