Постанова

від 21.01.2014 по справі 801/10391/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2014 року (12:01) Справа №801/10391/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мельникової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримспецмонтаж» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: ТОВ «Кримспецмонтаж» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 20.03.2013 року №0005641502, №0005631502 та від 21.03.2013 року №0003961501, №0003951501.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій. Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а вказаний висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні представник позивача Серохвостов Д.В. позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача Горбань А.В. позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кримспецмонтаж» є юридичною особою, ідентифікаційний код 32681537, зареєстрований у якості платника ПДВ та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (а.с.27,28,29,30).

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС з 18.02.2013 року по 22.02.2013 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Кримспецмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614) за період з 01.06.2010 року по 31.08.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 04 березня 2013 року №1435/15.1/32681537 (далі - акт) (а.с.19-26).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.1, 5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2726, у тому числі за 3 квартал 2012 року у сумі 2726 грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за півріччя на 21793 грн., за 3 квартали 2010 року на 114332 грн.;

- п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), а також п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту всього у сумі 25047,00 грн., у тому числі: за червень 2010 року - 19525,00 грн., липень 2010 року - 5522,00 грн., в результаті чого зменшено від'ємне значення декларації рядок 18.2 (з березня 2011 року - 19 рядок) у сумі 4180,00 грн., та встановлено заниження ПДВ до сплати в бюджет у сумі 20867,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 березня 2013 року №0005641502 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4180 за червень 2010 року, від 20 березня 2013 року №0005631502 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 26083,75 грн., у тому числі 20867,00 грн. за основним платежем та 5216,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, від 21 березня 2013 року №0003961501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3407,50 грн., у тому числі 2726,00 грн. за основним платежем та 681,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 21 березня 2013 року №0003951501 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 114332 грн. за грудень 2010 року (а.с.12,13,15,16).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств, податком на додану вартість за період з 01.06.2010 року по 31.08.2010 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі -ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

До набрання чинності Розділом ІІІ ПК України порядок оподаткування податком на прибуток підприємств було врегульовано нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (зі змінами і доповненнями, далі -Закон №334),(в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Відповідно до ст.3 Закону №334 об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону №334 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.6.1. ст.6 Закону №334 якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Поняття господарської діяльності наведено у п.1.32 ст.1 Закону №334, в силу якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових з метою обчислення об'єкта оподаткування є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, згідно з п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до вищевказаного акту перевірки порушення позивачем податкового законодавства відбулося у зв'язку з тим, що останній з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року мав правовідносини з контрагентом-постачальником ПП «Пан Буд», яке має ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Наявні у ТОВ «Кримспецмонтаж» первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам чинного законодавства, не свідчать про реальне виконання робіт для підприємства, не мають юридичної сили та відповідно не повинні бути відображені у бухгалтерському та податковому обліках.

Судом встановлено, що за період, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ПП «Пан Буд», яке згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи не перебуває у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що вказаний контрагент позивача є юридичною особою, що на час виникнення спірних правовідносин мало належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

Під час розгляду справи встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з ПП «Пан Буд» у спірний період, що підтверджується наступним.

18 червня 2010 року між ПП «Пан Буд» (Продавець) та ТОВ «Кримспецмонтаж» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №3, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця належне Продавцю майно, а Покупець зобов'язується прийняти це майно та оплатити його. Ціна договору складає один мільйон гривень, строк дії договору з 18.06.2010 року до 31.12.2010 року (а.с.73).

На виконання умов вказаного договору ПП «Пан Буд» поставило ТОВ «Кримспецмонтаж» провід, а останній за поставлений провід сплатило 150283,04 грн., у т.ч. ПДВ 25047,17 грн., що підтверджується рахунком №18 від 09.06.2010 року на загальну суму 150283,04 грн., у т.ч. ПДВ 25047,17 грн., видатковою накладною №60 від 29.06.2010 року на суму 117150,62 грн., у т.ч. ПДВ 19525,10 грн., податковою накладною №60 від 29.06.2010 року на суму 117150,62 грн., у т.ч. ПДВ 19525,10 грн., податковою накладною №82 від 09.07.2010 року на суму 33132,42 грн., у т.ч. ПДВ 5522,07 грн., випискою з особового рахунку позивача (а.с.117,118,119,120,121).

Також, судом встановлено, що отримані товари, витрати з придбання яких були включені до складу валових витрат у відповідних періодах, використані у господарській діяльності позивача щодо виконання своїх договірних обов'язків з іншими контрагентами, що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт за липень 2010 року та довідкою зустрічної звірки ТОВ «Кримспецмонтаж», виданою 22.03.2011 року Контрольно-ревізійним управлінням в АР Крим (а.с.126-128, 129-133).

Суд зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ПП «Пан Буд» у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому суд зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами суд не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності контрагента позивача.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та вищевказаним контрагентом спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вищевказаним контрагентом та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкту товарів.

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Право позивача на формування податкового кредиту за відповідний період по вказаним господарським операціям з ПП «Пан Буд» підтверджується вищевказаними податковими накладними, складеними цим контрагентом.

Згідно відомостей офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України (http://www.minrd.gov.ua) на момент здійснення відповідних операцій вказаний контрагент був зареєстрований платником податку на додану вартість та мав повноваження виписувати податкові накладні.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці (податкові та видаткові накладні), суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, підтвердженням реальності господарських операцій окрім наявності всіх первинних документів податкового та бухгалтерського обліку є використання придбаних товарів та отриманих послуг в господарській діяльності підприємства.

Таким чином, судом встановлено, що позивач формував податковий кредит та валові витрати за реально здійсненими господарськими операціями з ПП «Пан Буд», яке було окремим платником податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несе самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентами позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток, податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Пан Буд».

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 21 січня 2014 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 24 січня 2014 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 20.03.2013 року №0005641502, №0005631502 та від 21.03.2013 року №0003961501, №0003951501.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримспецмонтаж» судовий збір у розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн. 06 коп.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет