Постанова

від 30.01.2014 по справі 910/21563/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2014 р. Справа№ 910/21563/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Закатюра І.О., довіреність №112/вп168 від 12.08.2013 року,

відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інвестцентр"

на рішення господарського суду м. Києва

від 03.12.2013 року

у справі №910/21563/13 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Киїприлад"

до Приватного підприємства "Інвестцентр"

про стягнення 87 614,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Київприлад" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "Інвестцентр" про стягнення 87 614,17 грн. з яких: 77 625,00 грн. основного боргу, 7 067,07 грн. пені, 2 922,10 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Інвестцентр" (м. Київ, вул. Лабораторна, 8А, код ЄДРПОУ 33830906) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" (м. Київ, вул. Гарматна, 2, код ЄДРПОУ 14309669) 77 625 (сімдесят сім тисяч шістсот двадцять шість) грн. 00 коп. основного боргу, 1 334 (одну тисячу триста тридцять чотири) грн. 30 коп. - 3 % річних, 1 579 (одну тисячу п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 18 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Інвестцентр" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2013 року по справі №910/21563/13 повністю та прийняти нове рішення, яким позов Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Киїприлад" до Приватного підприємства "Інвестцентр" про стягнення заборгованості 87 614,17 грн. за договором відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. залишити без задоволення; визнати договір відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. - неукладеним; повернути Приватному підприємству "Інвестцентр" відповідно до договору відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. перераховані кошти в розмірі 31 050, 00 грн. за оплату послуг (згідно платіжних доручень); повернути Приватному підприємству "Інвестцентр" відповідно до договору відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. передані товарно-матеріальні цінності згідно акту інвентаризації від 05.09.2012 р.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідач в судове засідання повноважних представників не направив, причини неявки суду не повідомив, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2013 року, адресована відповідачу у справі - Приватному підприємству "Інвестцентр", була повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене відповідає п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2013 року по справі №910/21563/13 залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

01.11.2011 року між Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київприлад" (зберігач) та Приватним підприємством "Інвестцентр" (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання №83 (далі - договір №83), зі строком дії до 01.02.2012.

Відповідно до розділу 1. договору №83 поклажодавець передає, а зберігач приймає на тимчасове відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3.

Згідно з п. 3.1. договору №83 поклажодавець передає зберігачу товарно-матеріальні цінності по акту прийняття-передачі. Акт складається та підписується в двох примірниках по одному для кожної сторони.

На підставі акту прийому-передачі від 01.11.2011 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання ігрові автомати у кількості 70 штук та комп'ютери (системний блок + монітор) у кількості 30 штук.

Як підтверджується матеріалами справи, по закінченню строку дії договору №83 сторонами 01.02.2012 було укладено новий договір відповідального зберігання №88-ОР (далі - договір №88-ОР) та новий акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей не підписувався.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору №88-ОР не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання майна за період липень, серпень 2012 року, з жовтня 2012 по жовтень 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 77 625,00 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 7 067,07 грн. та 3% річних в сумі 2 922,10 грн.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 6.1. договору №88-ОР договір укладено сторонами терміном на три місяці, тобто до 01.05.2012.

Додатковою угодою від 01.10.2012 сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору №88-ОР до 01.12.2012.

Доказів того, що після 01.12.2012 товарно-матеріальні цінності було у відповідному порядку повернуто зі зберігання відповідачу не подано.

Слід зазначити, що відповідачем не заперечується факт знаходження матеріальних цінностей у позивача протягом спірного періоду, а отже послуги зі зберігання позивачем в цей період є наданими.

Відповідно до п. 4.1. договору №88-ОР вартість послуг зберігача визначається в розмірі 5 175,00 грн. за місяць зберігання, в тому числі ПДВ 862,50 грн. Оплата послуг виконується по закінченню календарного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок зберігача до 10 (десятого) числа місяця, що йде за звітним.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за зберігання майна за період липень, серпень 2012 року, з жовтня 2012 по жовтень 2013 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 77 625,00 грн. (5 175,00 грн. х 15 місяців = 77 625,00 грн.)

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 77 625,00 грн. боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги зберігання не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг зберігання, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в розмірі 2 922,10 грн. на суму боргу в розмірі 77 625,00 грн. за період з 10.08.2012 по 31.10.2013.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору №88-ОР інший розмір процентів не встановлений.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи, що в силу умов п. 4.1. договору №88-ОР, відповідач зобов'язаний був вносити платежі за послуги зберігання щомісяця до 10 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг зберігання, і, в залежності від встановленого, нараховувати 3% річних, за кожний місяць наданих послуг окремо.

З урахуванням викладеного за розрахунками суду розмір 3% річних становить 1 334,30 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 334,30 грн.

В частині ж розміру 3% річних в сумі 1 587,80 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки нараховані з порушенням норм чинного законодавства, оскільки станом на 10.08.2013 борг в сумі 77 625,00 грн. ще не існував.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 7 067,07 грн. пені, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов договору вбачається, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині сплати послуг зберігання.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 7 067,07 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було здійснено досудове врегулювання спору не приймаються судом до уваги, оскільки згідно ч. 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Стосовно посилань відповідача на те, що між сторонами не підписувались акти про надання послуг слід зазначити, що умовами договору не передбачено необхідність складання відповідних актів.

Посилання відповідача на те, що під час зберігання товарно-матеріальні цінності було пошкоджено не беруться судом до уваги, оскільки при наявності підстав можуть бути предметом розгляду окремого позовного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору зберігач несе матеріальну відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження, прийняти на зберігання товарно-матеріальних цінностей. Зберігач відшкодовує нанесений поклажодавцю збиток в повному обсязі.

Твердження відповідача про те, що доступ до приміщень де знаходились товарно-матеріальні цінності працівникі Приватного підприємства "Інвестцентр" не мали, не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі також просив суд визнати договір відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. - неукладеним; повернути Приватному підприємству "Інвестцентр" відповідно до договору відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. перераховані кошти в розмірі 31 050, 00 грн. за оплату послуг (згідно платіжних доручень); повернути Приватному підприємству "Інвестцентр" відповідно до договору відповідального зберігання №88-ОР від 01.02.2012р. передані товарно-матеріальні цінності згідно акту інвентаризації від 05.09.2012 р. Судом апеляційної інстанції вказані вимоги Приватного підприємства "Інвестцентр" до уваги не беруться, оскільки останні не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2013 року у справі №910/21563/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства "Інвестцентр" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва 03.12.2013 року у справі №910/21563/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2013 року у справі №910/21563/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інвестцентр" - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/21563/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран