Рішення

від 17.01.2014 по справі 530/2780/13-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/2780/13-ц

Номер провадження 2/530/74/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2014 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Кононець Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до Батьківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, Зіньківська районна державна адміністрація Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Батьківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, Зіньківська районна державна адміністрація Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Заслухавши позивача, яка підтримала свої позовні вимоги, зачитавши заяву відповідача, третіх осіб які позовні вимоги визнали в повному обсязі та просили справу розглянути без їх представника, розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, і давши їм належну оцінку суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою…

Відповідно до ст.316 ЦК України «Правом власності є право особи на річ (майно), яке особа здійснює відповідно до закону за своєю волею...»

У відповідності до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ст.316 ЦК України „Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до ст.1218 ЦК України "До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті".

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України "спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її". Відповідно до ч.І, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

З цих підстав позов заявлено до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області - органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та за місцем знаходження об'єкта нерухомого майна, про право на частку в якому заявлено цей позов.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Як роз'яснено в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування /зі збереженням її цільового призначення/ при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Згідно з ч. 9 ст. 79-1 Земельного Кодексу України 25.10.2001 року в нині діючій редакції/ земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч. 10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. В п. 4 вказано, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

В судовому засіданні було встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_4 року у віці 86 років померла мати позивачки, ОСОБА_4, про що Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області 13 березня 2012 року в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за №26 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2.

За останнім її місцем проживання було: вулиця Зелена, 1, смт. Опішня, Зіньківського району, Полтавської області, відкрилася спадщина.

На випадок смерті ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого належну їй земельну ділянку площею 7,3116 га заповіла ОСОБА_1, як дочці.

Крім ОСОБА_1, спадкоємцями першої черги на спадщину ОСОБА_4 є рідні сестри позивачки: ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачка прийняла спадщину матері в порядку визначеному ч.З ст.1268 ЦК України, як спадкоємець, який на час смерті постійно проживав із спадкодавцем. Сестри спадщину матері, ОСОБА_4 не приймали, заяв про прийняття спадщини нотаріусу не подавали, на спадщину не претендують. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину матері, немає. Вимог кредиторів до позивачки, як спадкоємця ОСОБА_4, не заявлено.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 23.07.2013 року встановлено факт належності правовстановлювального документа - державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №004587, ОСОБА_4, а також факт того, що відомості про спадкоємця ОСОБА_1 зазначені у заповіті від 20 жовтня 2008 року, реєстровий №241, стосуються позивачки - ОСОБА_1. Цим рішенням також встановлено обставини родинних відносин позивача з ОСОБА_4, як дочки та матері, а також її права на спадкування за заповітом та за законом.

До складу спадкового майна ОСОБА_4 входить земельна ділянка площею 7.3116 га, цільове призначення (використання) якої «ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер: 5321380700:00:009:0001, яка належала спадкодавці на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №004587, зареєстрованого 2 грудня 2003 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №47.

Приватний нотаріус Зіньківського районного нотаріального округу ОСОБА_7 відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на тій підставі, що відомості про земельну ділянку, яка входить до складу спадщини ОСОБА_4, не внесено до Державного земельного кадастру. Про неможливість надати Витяг із Державного земельного кадастру на земельну ділянку Відділ Держземагентства у Зіньківському районі Полтавської області листом №01-09/630 від 02.12.2013 р. повідомив нотаріуса на його запит.

Про відмову у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус винесла постанову №02-31/16 від 10 грудня 2013 р. Спадкової справи на майно померлої ОСОБА_4 нотаріус не заводила.

Таким чином, відсутність відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі перешкоджає ОСОБА_1 в належному оформленні та реєстрації спадщини, тому її право на спадкове майно підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.ч.1,3,5 ст.1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який на час смерті спадкодавця постійно проживав з ним і не відмовився від спадщини, вважається таким, що прийняв її.

Згідно п. г ч.І ст.81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: прийняття спадщини.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який, прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На основі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Батьківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, Зіньківська районна державна адміністрація Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, код платника податків - НОМЕР_1, жителькою АДРЕСА_3 право власності в земельну ділянку площею 7.3116 га, цільове призначення (використання) якої «ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер: 5321380700:00:009:0001, яка належала ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №004587, який зареєстрований 2 грудня 2003 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №47, в порядку спадкування за заповітом.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга апеляційному суду подається через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко