Рішення

від 30.01.2014 по справі 910/21193/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21193/13 30.01.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/21193/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КХП АЙДАР-БОРОШНО";

до публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ";

про стягнення 850 686,63 грн.

Представники сторін:

від позивача: Чернов С.К.., довіреність № 040113/01 від 04.01.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "КХП АЙДАР-БОРОШНО" (надалі - позивач) з позовом до публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ" (надалі - відповідач) про стягнення 850 686,63 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами контракту № 44 від 07.05.2013р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 726 039,58 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 42 376,68 грн., штраф - 72 604,00 грн. та 3% річних у сумі 9 306,37 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 р. порушено провадження у справі №910/21193/13 та призначено справу до розгляду на 05.12.2013р.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. розгляд справи №910/21193/13 відкладено на 18.12.2013 р., у зв'язку з витребуванням нових доказів у справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 18.12.2013 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від останнього надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю направити в удове засідання повноважного представника.

Ухвалою від 18.12.2013р. суд, керуючись статтею 69 ГПК України, продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 08.01.2014р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача.

Проте, судове засідання 08.01.2014 р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Привалова А.І. у відпустці.

З метою дотримання процесуальних строків, на підставі розпорядження Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 08.01.2014 р., справу №910/21193/13 передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою суду від 08.01.2014р. суддею Літвіновою М.Є. було прийнято вказану справу до свого провадження та призначено до розгляду на 30.01.2014р.

Згідно розпорядження Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 20.01.2014 р., справу № 910/21193/13 передано на розгляд судді Привалову А.І., у зв'язку з виходом останнього з відпустки.

Ухвалою суду від 20.01.2014р. суддею Приваловим А.І. прийнято справу № 910/21193/13 до свого провадження та призначено до розгляду на 30.01.2014р.

Присутнім у судовому засіданні 30.01.2014р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані уповноваженим представником відповідача.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2013р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено контракт № 44, у відповідності до умов якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - борошно пшеничне.

Відповідно до п. 2.1. договору, конкретна кількість, асортимент, якість, ціна товару визначаються сторонами в специфікаціях. Загальна сума контракту склала 499 999,00 грн. + /- 10% з урахуванням ПДВ.

Так, сторонами було підписано Специфікацію 1 до договору, згідно якої сторонами погоджено найменування товару, одиницю виміру, ціну та умови поставки.

Крім того, між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору, в якому визначено назви та адреси філіалів відповідача, на які узгоджено здійснення поставки товару за спірним договором.

Умовами п.3.1. договору визначено, що позивач поставляє товар автотранспортом на умовах, визначених у Специфікаціях, та за адресами філіалів, зазначених у Додатку № 1, у відповідності до Міжнародних правил «ІНКОТЕРМС 2000». Період, кількість товару, умови поставки товару обумовлюються в Специфікаціях.

Також, пунктом 3.2. договору сторонами узгоджено, що вантажоодержувачем та платником за товар є філіали відповідача, які конкретно визначаються сторонами в Специфікаціях.

Як встановлено судом, на виконання умов договору та Специфікації № 1 до договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 779 091,53 грн., згідно відповідних видаткових накладних, копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Відповідно до умов п. 4.1 договору, відповідач здійснює 100% оплату всієї партії товару на розрахунковий рахунок позивача у відповідності з реквізитами, зазначеними у виставленому позивачем рахунку. З моменту приймання товару на складі відповідача протягом одного банківського дня.

Відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, не здійснив оплату отриманого товару в сумі 726 039,58 грн.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 21.08.2013р., листом з повідомленням про вручення, направив відповідачу претензію за вих. № 64 від 21.08.2013р. з вимогою про сплату боргу. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 726 039,58 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що п.2.10 Статуту товариства відповідача передбачено обмеження генерального директора щодо вчинення будь-яких правочинів, що перевищують 500 000,00 грн. В свою чергу, за спірним договором позивач передав відповідачу товару на суму 779 091,53 грн., на що наглядова рада товариства відповідача згоди не давала, як це передбачено ч. 18 п.11.21 ст. 11 Статуту. Також відповідач зазначає, що наглядова рада товариства відповідача не приймала рішення про погодження укладення контракту № 44 від 07.05.2013р., оскільки не було погоджено суттєві умови вказаного контракту.

Крім того, позивачу було відомо про обмеження повноважень директора відповідача щодо укладення правочинів, оскільки відповідачем надавалась позивачу копія статуту товариства відповідача.

В додаткових пояснення відповідач зазначає про відсутність погодженої сторонами Специфікації із зазначеними в останній адресами філій товариства відповідача, на які мали бути здійснюватись поставки товару. Також, відповідач вважає спірний контракт неукладеним, оскільки останній неузгоджений юридичним відділом товариства відповідача та не містить усіх істотних умов.

До того, відповідач зазначає, що філії товариства відповідача не є юридичними особами, а видаткові накладні, надані позивачем не є доказами отримання товару відповідачем, оскільки з них неможливо ідентифікувати уповноважених осіб, які підписали такі видаткові накладні.

Вищенаведені заперечення відповідача судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що директором спірний контракт укладений з перевищенням повноважень та не був у подальшому схвалений наглядовою радою товариства.

Проте, стаття 241 ЦК України передбачає схвалення правочину не наглядовим органом товариством, а безпосередньо юридичною особою.

Як вище встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженою особою позивача та уповноваженими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей особами відповідача (працівниками відповідних філій), та скріплені печатками або штампами філій відповідача, а саме: Свердловський хлібокомбінат, Антрацитівський хлібокомбінат та Краснодарський хлібокомбінат.

Водночас, п. 2.3 Положень вищевказаних філій відповідача визначено, що філія має печатку та кутовий штамп, бланки, а також інші реквізити, необхідні для ведення господарської діяльності.

Відповідно до п.4.2 Положень про філії Свердловський хлібокомбінат, Антрацитівський хлібокомбінат та Краснодарський хлібокомбінат встановлено, що філія виступає від імені товариства відповідача у взаємовідносинах з контрагентами і т.д.

Отримання філіями відповідача на виконання умов спірного контракту товару є вчиненням дій, які свідчать про прийняття контракту до виконання відповідачем. Таким чином, шляхом отримання товару мало місце схвалення контракту № 44 від 07.05.2013р., юридичною особою - відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 726 039,58 грн. боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 42 376,68 грн., штраф - 72 604,00 грн. та 3% річних у сумі 9 306,37 грн., які нараховані за кожною накладною окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд, дослідивши умови контракту № 44 від 07.05.2013р., встановив, що його умовами не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 42 376,68 грн. пені є необґрунтованою, в зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.3 контракту, у разі затримки оплати товару від строків, установлених п.4.1 даного контракту, відповідач зобов'язаний оплатити позивачу штраф у розмірі 10% від суми поставленого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 9 306,37 грн., згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "КОРОВАЙ" (02099, м. Київ, вул. Зрощувальна, 5, к. 204; поштова адреса: 91042, м. Луганськ, вул. Відродження, 5, комн. 1, код ЄДРПОУ 00381350) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КХП АЙДАР-БОРОШНО" (93500, Луганська обл., Новоайдарський район, смт Новоайдар, вул. Октябрська, 42А/1, код ЄДРПОУ 35785431) 726 039 грн. 58 грн. боргу, штраф - 72 604,00 грн., 3% річних у сумі 9 306 грн. 37 коп. та 16 159 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.02.2014р.

Суддя А.І. Привалов