Рішення

від 03.02.2014 по справі 922/5249/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р.Справа № 922/5249/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство СТ-Кварц" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютек Трейд", м. Харків про стягнення 17699,13 грн. за участю представників сторін:

позивача - Роєнко О.С., за довіреністю № 22 від 13.01.2014 року;

відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "СТ-Кварц" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютек Трейд" про стягнення 17699,13 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 1/1 від 17.03.2011 року свої зобов'язання щодо оплати товару виконав неналежним чином.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 грудня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 20 січня 2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.01.2014 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 1672) про долучення до матеріалів справи документів, наданих на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі від 25.12.2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 03.02.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 03.02.2014 року представник позивача супровідним листом (вх. № 3488) надав довідку про надходження платежів від відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 03.02.14 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання.

Присутній в судовому засіданні 03 лютого 2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 січня 2014 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

17.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство МТ-Кварц" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ютек Трейд" (відповідач) було укладено договір № 1/1, у відповідності до умов якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, позивач зобов"язується протягом дії даного договору поставити у власність відповідача пісок кварцевий сухий ВС-030-МО виробництва Філія "Вільногірський ГМК" ЗАТ "Кримський титан" (далі - товар), згідно специфікацій, які додаються до договору та є невід"єиною його частиною, а відповідач зобов"язується прийняти даний товар та оплатити його вартість.

Відповідно о п. 1.2 договору право власності на товар переходить до відповідача з моменту його поставки на залізничну станцію Вільногірськ Придніпровської залізничної дороги.

Відповідно до п. 2.1 договору оплата здійснюється в українській гривні прямим банківським переказом на підставі виставленого позивачем рахунку - фактури на відвантажувана партія товару протягом 10 календарних днів з моменту переходу права власності на партію товару у відповідності до п. 1.2 даного договору, за умови наявності у відповідача оригіналів супровідних документів: рахунок - фактура, податкова накладна, видаткова накладна, або ж за згодою сторін, шляхом 100% передплати.

Відповідно до п. 3.2 договору датою поставки кожної партії товару вважається дата календарного штампу у прийомі вантажу до перевезення, проставлена у залізничній накладній на ст. Вільногірськ Придністровської залізничної дороги.

Додатком № 1 (а.с. 16) до договору визначено найменування товару, який підлягає відвантаженню, його кількість, упаковка, ціна та загальна вартість.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 45756,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-032304 від 23.03.2011 року на суму 15250,80 грн.; № РН-0528008 від 28.05.2011 року на суму 15372,00 грн.; № РН-0725020 від 25.07.2011 року на суму 15133,20 грн. (а.с.19-21), в яких зазначена підстава договір № 1 від 17.03.2011 року.

Вищезазначені видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення п.2.1. договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної оплати товару в строки передбачені договором, а здійснив лише часткове погашення - в сумі 30622,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 36 від 25.05.2011 року на суму 15250,80 грн.; № 54 від 25.06.2011 року на суму 9000,00 грн.; № 55 від 07.07.2011 року на суму 6372,00 грн. (а.с. 64-66).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, у нього виникла заборгованість в сумі 15133,20 грн. (основна заборгованість), що й стало підставою для звернення позивача до суду.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту відвантаження товару згідно вищеперелічених накладних та недоведеність з боку відповідача факту повного розрахунку з позивачем за отриманий товар за цими накладними, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15133,20 грн. обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 1183,42 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2. договору в разі порушення строків оплати товару, відповідач зобов"язується сплатити позивачу неустойку (пеню) у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен календарний день такого порушення строків оплати.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 1183,42 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань пені, у зв'язку з чим невірно нарахована пеня.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нараховується пеня в період з 26.07.2011 року по 26.01.2012 року. Відповідно до норм діючого законодавства пеня нараховується з моменту прострочення грошового зобов'язання. З матеріалів справи вбачається, що відповідач 05.08.2011 року прострочив грошове зобов'язання за накладною № РН-0725020 від 25.07.2011 року .

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на норму вказаної статті, а також враховуючи п. 2.1 договору, у відповідності до умов якого оплата товару здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, що підтверджується видатковою накладною, а тому період нарахування пені за порушення відповідачем умов договору за накладною № РН-0725020 від 25.07.2011 року складає (з 05.08.2011 року по 26.01.2012 року) 174 дні, таким чином пеня за прострочення зобов"язання за договором складає 1117,74 грн. (яка нарахована на суму заборгованості 15133,20 грн.).

Щодо стягнення решти пені в сумі 65,68 грн., то суд приходить до висновку що вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку з чим суд відмовляє в її задоволенні, як безпідставно нарахованої.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 317,80 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат у відповідності до вимог чинного законодавства, та приходить до висновку щодо відмови в задоволенні 317,80 грн. інфляційних втрат, оскільки у період прострочення відповідачем зобов"язання переважали дефляційні процеси, а тому й не було інфляції.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 1064,71 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних в сумі 1064,52 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань 3% річних.

Враховуючи п. 2.1 договору, у відповідності до умов якого оплата товару здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, що підтверджується видатковою накладною, а тому період нарахування 3% річних за порушення відповідачем умов договору, саме прострочення оплати за видатковою накладною № РН-0725020 від 25.07.2011 року складає (з 05.08.2011 року по 30.11.2013 року) 848 днів, таким чином 3% річних за прострочення зобов"язання за договором складають 1053,52 грн. (які нарахована на суму заборгованості 15133,20 грн.).

Щодо стягнення решти 3% річних в сумі 11,19 грн., то суд приходить до висновку що вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку з чим суд відмовляє в її задоволенні, як безпідставно нарахованої.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютек Трейд" (61001, м. Харків, пл. Повстання, буд. 7/8, код ЄДРПОУ 37091952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство СТ-Кварц" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2, літ. А, п/р 2600105377 в АБ "Кліринговий Дім", МФО 300647, код ЄДРПОУ 35830012) 15133,20 грн. суми основної заборгованості, 1117,74 грн. суми пені, 1053,52 грн. суми 3% річних та 1682,14 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 317,80 грн., пені в сумі 65,68 грн. та 3% річних в сумі 11,19 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 06.02.2014 р.

Суддя Добреля Н.С.

922/5249/13