Гагарінський районний суд м.Севастополя
1 інстанція
Єд. ун. № 763/4435/13-ц
Пр. № 2/763/3251/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 грудня 2013 року Гагарінський районний суд м. Севастополя в складі:
головуючого-судді Лугвіщик А.М.
при секретарі Гуменюк К.П.,
за участі представника прокуратури Зімовнова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі справу за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя до Севастопольської міської Ради, ОСОБА_3, третьої особи - Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання недійсним рішення про затвердження містобудівного обгрунтування та передачі у власність земельної ділянки; недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
в с т а н о в и в :
Прокурор Гагарінського району м. Севастополя звернувся до суду з позовом до Севастопольської міської Ради, ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 106 від 14 грудня 2010 року "Про затвердження містобудівного обґрунтування та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва"; визнання недійсним виданого ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану у АДРЕСА_1 серії ЯЛ № 340027, виданого Головним уравлінням Держкомзему у м. Севастополі 15.02.2011 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, мотивуючи тим, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться в межах 50-ти метрової прибережної смуги уздовж Чорного моря. Рішення Севастопольської міської Ради № 106 від 14 грудня 2010 року прийнято всупереч вимогам ст. 88 Водного кодексу України та ч. 3 ст. 60 ЗК України, оскільки Генеральним планом м. Севастополя, затвердженим рішенням Севастопольської міської ради № 4114 від 13.12.2005р., встановлено розмір прибережної смуги уздовж Чорного моря із спеціальним режимом, який в умовах реконструкції на збудованих територіях становить 50 метрів від урізу води. Прибережна захисна смуга відноситься до земель водного фонду, а землі вказаної категорії можуть передаватись тільки на умовах оренди. Проектна документація із землеустрою не передбачала зміну цільового призначення земельної ділянки з земель водного фонду до земель житлової та громадської забудови та такого рішення при затвердженні проекту землеустрою та передачі цих земель не приймалося. У зв»язку з порушенням порядку проведення зміни цільового призначення, земельну ділянку фактично спірним рішенням передано без зміни її цільового призначення та безпідставно віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.
У судовому засіданні прокурор позов підтримав і просив задовольнити.
Представник відповідача Севастопольської міської Ради в судове засідання не з'явився, надав до суду заперечення, згідно яких зазначив, що оскаржуване рішення Севастопольської міської Ради № 106 від 14.12.2010 року прийнято з повним урахуванням вимог законодавства України. Підстав для відмови в наданні у власність земельної ділянки не було. Так, в матеріалах, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, а також у висновку державної експертизи землевпорядної документації Головного управління земельних ресурсів № 770/10 від 22.02.2010 року не зазначено, що вказана земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі.
Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 надав заяву про слухання справи у його відсутність, з позовом не згідний, посилаючись на те, що межі прибережної смуги у м. Севастополі окремим проектом землеустрою не установлені, а матеріали містобудівельної документації відповідають вимогам закону.
Представник третьої особи Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція у судове засідання не з»явився, заперечень не надав.
Відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність нез»явившихся осіб і на підставі документів, що є в матеріалах справи.
Вислухавши пояснення прокурора, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Севастопольської міської Ради № 106 від 14.12.2010 року "Про затвердження містобудівного обґрунтування та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва" затверджено містобудівне обгрунтування розміщення об»єкту містобудування, затверджено проект землеустрою по відводу земельної ділянки з встановленням меж в натурі (на місцевості) площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 1000 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення.
На підставі зазначеного рішення відповідачу ОСОБА_3 був виданий державний акт серії ЯЛ № 340027 про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в АДРЕСА_1.
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, складеного Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією, вбачається, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 знаходиться у межах 50-ти метрової прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря.
Згідно з ст. 58 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів..
Згідно до п. б ч. 1 ст. 81, ч. 1, 4 ст. 59, ст. 60 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів для культурно-оздоровчих, рекреаційних цілей тощо.
Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Аналогічні положення визначалися у ст. 88 ВК України - з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Із аналізу статей 60, 61 ЗК України, ст. 88, 89 ВК України вбачається, що прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об»єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. У зв»язку з цим на таких смугах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною: а) розорювання земель ( крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництва будь-яких споруд ( крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; Г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Отже, призначення цих норм є забезпечення охорони вод, а не врегулювання містобудівної діяльності.
Згідно наданих до суду матеріалів не вбачається, що саме розташовано на спірній земельній ділянці і яким чином це впливає на порушення норм охорони поверхневих водних об»єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності.
Крім цього, у ході судового слідства не встановлена прибережна захисна смуга в межах спірної земельної ділянки, а тому і не виявлено факту порушень обмежень і заборон щодо її використання.
Глава 29 Водного Кодексу України регулює порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Так, відповідно до ст. 173-176 Земельного кодексу України цієї глави до теперішнього часу межі міста Севастополя, які визначають територію населеного пункту від інших населених пунктів і територій приморської зони на території Севастопольської міської Ради, не встановлено, що робить неможливим застосування Генерального плану міста Севастополя для визначення межі прибережної захисної смуги Чорного моря вздовж узбережжя міста Севастополя.
Ці фактичні правові обставини відсутності межі населеного пункту міста Севастополь виключають можливість застосування припису ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України щодо врахування містобудівної документації для встановлення межі прибережної захисної смуги Чорного моря і в зв'язку з чим не могли зазначатися в Акті перевірки.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами, а в Акті перевірки державний інспектор не зазначив, яким саме проектом визначена межа водоохоронної зони в районі АДРЕСА_1. В рішенні Севастопольської міської Ради від 14.12.2010 року № 106 зазначено, що на час його прийняття відсутні встановлені межі прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря.
Отже, до цього часу на території міста Севастополя межа прибережної захисної смуги Чорного моря відповідно до приписів законодавства не встановлена, в зв'язку з чим будь-які обмеження, щодо використання земель в межах прибережних захисних смуг вздовж Чорного моря застосовуватися не можуть.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).
За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.
Разом з тим, на фізичну особу, якій передається у власність земельна ділянка поруч із водним об'єктом, не може бути покладено обов'язок ініціювати розробку проекту землеустрою водоохоронної зони та прибережної захисної смуги для визначення меж ділянки спеціального обмеження. Така фізична особа не може нести відповідальність за дії або бездіяльність органів державної влади з цього питання.
Організація роботи по винесенню в натурі та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок віднесена законом до виключної компетенції районних рад (пункт 4 частини 1 ст. 9 Водного кодексу України). Відповідно до частини 7 ст. 87 Водного кодексу України саме виконавчі комітети місцевих рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Таким чином, законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проекту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.
Враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище.
Віднесення земель до відповідної категорії, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст.20 ЗК України).
Частиною 2 ст. 20 цього Кодексу передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Твердження позивача про необхідність віднесення спірної земельної ділянки до водоохоронної зони лише з урахуванням відстані розташування їх від урізу води не можна визнати правильними, оскільки вони не відповідають вимогам ст.88 ВК України про те, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а також Постанові Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 року - справа № 6-25цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки оскаржуване рішення Севастопольської міської Ради № 106 від 14 грудня 2010 року прийнятий в межах повноважень Ради та не суперечать вимогам ст. 58, 59, 60 ЗК України, на час розгляду справи відсутній проект землеустрою щодо встановлення меж захисної смуги уздовж Чорного моря в м. Севастополі, в тому числі і на спірній земельній ділянці, при цьому, відсутність затвердженого проекту землеустрою не дозволяє визначити чи розташована спірна земельна ділянка в межах захисної смуги, або за її межами; та не виявлено порушень норм охорони поверхневих водних об»єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності.
У зв»язку з відмовою у задоволенні позовних вимог відповідно до вимог ч.6 ст. 154 ЦПК України суд вважає за можливе скасувати арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер № 8536400000:04:003:0245, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3, накладений згідно ухвали судді Гагарінського районного суду м. Севастополя від 19.06.2013 року.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає за можливе віднести судові витрати за рахунок держави.
На підставі наведенного та керуючись ст. 57-61, 88, 154, 179, 213-218, 294-296 ЦПК України, ст. 58, 59, 60, 80, 81, 84, 123, 128, 173-176 ЗК України, ст. 87 ВК України, суд
Р І Ш И В :
У задоволенні позову прокурора Гагарінського району м. Севастополя до Севастопольської міської Ради, ОСОБА_3, третьої особи - Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції про визнання недійсним рішення про затвердження містобудівного обгрунтування та передачі у власність земельної ділянки; недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку в і д м о в и т и.
Скасувати арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер № 8536400000:04:003:0245, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3, накладений згідно ухвали судді Гагарінського районного суду м. Севастополя від 19.06.2013 року.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в Севастопольський апеляційний суд через Гагарінський районний суд м. Севастополя протягом 10-ти днів з дня його проголошення. У разі винесення рішення у відсутність особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення складено власноручно в єдиному екземплярі.
Головуючий-суддя:
Суд | Гагарінський районний суд міста Севастополя |
Дата ухвалення рішення | 19.12.2013 |
Оприлюднено | 10.02.2014 |
Номер документу | 37018744 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Гагарінський районний суд міста Севастополя
Лугвіщик А. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні