Ухвала

від 21.01.2014 по справі 2/498/264/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/242/14

Головуючий у першій інстанції Ткачук О.Л.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О. Д., Ступакова О.А.,

при секретарі Колмакові В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до СВК «Рассвет», третя особа Великомихайлівське міжрайонне управління юстиції в Одеській області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 07. 11. 2013 р.,

в с т а н о в и л а:

10. 04. 2013 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до СВК «Рассвет», треті особи - відділ Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області і Великоплосківська сільська рада Великомихайлівського району Одеської області, про визнання недійсним договору оренди землі від 23. 11. 2005 р., укладеного між ОСОБА_3 та СВК «Рассвет» в особі голови правління кооперативу Привалова Г. М., скасування державної реєстрації цього договору оренди вчиненої за № 424 від 28. 12. 2006 р. і передачу позивачу земельної ділянки за кадастровим номером 5121680800:01:002:0747 з незібраним врожаєм без відшкодування затрат за час незаконного користування. В якості підстав визнання договору оренди землі недійсним зазначила відсутність у договорі істотної умови - умови збереження стану об'єкта оренди, а також те, що при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою, що не обумовлено договором. Вказує на порушення строків щодо державної реєстрації договору. Посилається на те, що самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або користувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування витрат за час незаконного користування.

Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 23. 09. 2013 р. замінено третю особу у даній справі з відділу Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області на Великомихайлівське міжрайонне управління юстиції в Одеській області і з виключенням третьої особи - Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 07. 11. 2013 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду як незаконного та необґрунтованого і ухвалення нового рішення про задоволення позову з викладених у ньому підстав та з посиланням на висновки Верховного Суду в постановах від 06. 02. 2012 р., 14. 03. 2012 р., 18. 07. 2012 р., 04. 04. 2012 р. (справи №№ 6-104ц11, 6-7цс12, 6-77цс12, 6-21цс12), які відповідно до ст. 214 ч. 2 ЦПК України повинні враховуватися судом.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, а Лозицький О. В., представник СВК «Рассвет», вважає рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди землі недійсним суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди земельної ділянки співвідноситься з Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03. 03. 2004 р. № 220, і у договорі передбачено умови збереження земельної ділянки, що є предметом оренди, а також з узгодженості між сторонами умов договору оренди, волевиявлення ОСОБА_3 на передачу земельної ділянки до державної реєстрації договору оренди землі, отримання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 орендної плати від відповідача, та положень Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25. 12. 1998 р. № 2073, яким передбачено, що державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки є певною процедурою, яка займає визначений проміжок часу, тобто підписання договору може не збігатися в часі з його державною реєстрацією.

Рішення суду є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі статті 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.

Одностороння незгода сторони з реєстрацією раніше підписаного договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 214 ЦК України відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін.

Крім того, відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» установлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема строку дії договору оренди і умов збереження стану об'єкта оренди, є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Вказані правові позиції викладені і у постановах Верховного Суду України від 18. 07. 2012 р. у справі № 6-77цс12, від 25. 12. 2013 р. у справі № 6-118цс13 та інших.

Судом встановлено, що 23. 11. 2005 р. між ОСОБА_3 та СВК «Рассвет» укладено «договір оренди землі» строком на 20 років (п. 7 договору) стосовно земельної ділянки загальною площею 4,62 га (ріллі) на землях Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, яка належала орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на землю № 268013 від 17. 02. 2005 р., для платного користування земельною ділянкою для «сільськогосподарського виробництва».

За п. 16 цього договору передбачено, що орендар проводить комплекс міроприємств по збереженню стану об'єкта оренди, додержанню екологічної безпеки землекористування, родючості грунтів, державних стандартів, норм і правил.

П. 19 договору встановлено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому з тим, у якому він одержав її в оренду.

А за п. п. 26, 29 договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за призначенням згідно з цим договором, додержання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів, державних стандартів, норм і правил; а орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди зобов'язання, виконувати обов'язки відповідно до умов оренди і Земельного Кодексу України.

Актом передачі та прийому земельної ділянки від 23. 11. 2005 р. зафіксована в присутності Великоплосківського сільського голови передача вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 та прийом її СВК «Рассвет» в особі голови правління Привалова Г. М..

Вказаний договір оренди землі від 23. 11. 2005 р. був зареєстрований 28. 12. 2006 р. за № 424 у Великомихайлівському райвідділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України».

26. 11. 2011 р. помер ОСОБА_3 і після його смерті позивач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 07. 06. 2012 р. на вищевказану у договорі оренди землі земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,62 га, кадастровий номер 5121680800:01:002:0747, яка розташована на території Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області з послідуючою реєстрацією у відділі Держкомзему у Великомихайлівському районі Одеської області за реєстровим № 0121680800018020747301 від 25. 06. 2012 р.

Вказані обставини сторонами у справі не оспорюються і підтверджені матеріалами справи.

Наведене одночасно вказує на те, що зазначеним договором оренди встановлені істотні умови договору - строк дії договору оренди (п. 7 договору) і умови збереження стану об'єкта оренди (п. 16 договору).

При цьому, судом враховано співвідношення вказаних п. 7 і п. 16 зазначеного у даній справі договору оренди з п. 8 (Строк дії договору оренди) і п. 17 (Умови збереження стану об'єкта оренди) Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03. 03. 2004 р. № 220.

Тобто, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договором у зв'язку з відсутністю у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

При цьому, суд приймає до уваги вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а у даній справі не встановлено порушення прав позивача тому, що в договорі оренди землі наявні умови щодо строку дії договору і умов збереження стану об'єкта оренди і зазначений договір оренди між сторонами діє тривалий час.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що у договорі оренди вимоги ст. 19 Закону України «Про оренду землі» не обумовлені і не виконуються, то з цього питання апеляційний суд приходить до такого.

За положеннями ст. 15 Закону України «Про оренду землі» порушення вимог ст. 19 цього Закону також є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди і для визнання договору недійсним.

Тобто, законом передбачено можливість визнання договору оренди землі недійсним саме у випадку порушення вимог ст. 19 Закону України «Про оренду землі».

Але у позовних вимогах ставиться питання не про визнання зазначеного договору оренди недійсним з вказаних передбачених законом підстав, а у зв'язку з відсутністю у договорі оренди вимог цієї статті та відповідно її невиконання, що законом не передбачено, і до того ж позивачем не надано доказів про порушення відповідачем вимог ст. 19 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів. Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання ж ротації основної сівозміни врегульовані лише постановою Кабінету Міністрів України від 11. 02. 2010 р. № 164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах» і постановою Кабінету Міністрів України від 02. 11. 2011 р. № 1134 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь».

При цьому, за ст. 22 ч. 4 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

А згідно з п. 18 Перехідних положень Земельного кодексу України на період до 01. 01. 2015 р. вимоги частини четвертої статті 22 цього Кодексу поширюються лише на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 гектарів.

За таких обставин з урахуванням наведених вище правових положень суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до СВК «Рассвет» про визнання недійсним договору оренди землі від 23. 11. 2005 р., укладеного між ОСОБА_3 та СВК «Рассвет».

Висновки Верховного Суду України в постановах від 06. 02. 2012 р., 14. 03. 2012 р., 18. 07. 2012 р., 04. 04. 2012 р. (справи №№ 6-104ц11, 6-7цс12, 6-77цс12, 6-21цс12), на які посилається в апеляційній скарзі позивач, не суперечать вищевикладеному.

Відповідно ж до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 07. 11. 2013 р. залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

О.А. Ступаков