Рішення

від 31.01.2014 по справі 916/3442/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2014 р.Справа № 916/3442/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Діянова І.Л.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення 248 452,96 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення заборгованості за договором поставки № ОД0985/12 від 05.12.2012 р. у розмірі 248 452,96 грн., посилаючись на наступне.

05 грудня 2012 р. між Спільним підприємством „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" був укладений договір поставки № ОД0985/12, відповідно до умов якого в період з 07 грудня 2012 року по 29 грудня 2012 року позивачем було передано відповідачу у власність партії товару: соків, нектарів та соковмісних напоїв в асортименті на загальну суму 199985,04 грн. (з урахуванням ПДВ).

Так, позивач вказує, що у відповідності з п. 3.2 договору відповідач зобов'язався оплачувати поставлений товар не пізніше ніж через 21 календарний день з дати поставки товару в повному обсязі. Однак, за ствердженнями позивача, оплата поставленого за договором товару відповідачем була здійснена лише частково в розмірі 1500,00 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений за договором товар становить 198 485,04 грн.

Крім того, позивачем відповідно до п. 4.2 та п. 4.3 договору здійснено розрахунок суми пені в розмірі 8219,55 грн. та суми штрафу в розмірі 39997,01 грн., а також згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 1643,91 грн. та інфляційних збитків в сумі 107,45 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2013 р. позовну заяву Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3442/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом поштова кореспонденція не повернута підприємством зв'язку.

Як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

05 грудня 2012 року між Спільним підприємством „Вітмарк" в формі товариства з обмеженою відповідальністю (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" (покупець) був укладений договір поставки № ОД0985/12 (а.с. 6-7), відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується протягом строку дії цього договору передавати відповідачу як покупцю у власність, а покупець - приймати та оплачувати товар (соки, нектари і соковмісні напої в асортименті, інші продукти харчування). Найменування, одиниця обліку, кількість та асортимент товару вказуються в накладній, що складається відповідно до замовлення покупця. Покупець складає та подає замовлення на поставку товару постачальнику на підставі прайс-листа постачальника (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 1.3 договору ціна товару встановлюється постачальником на момент відвантаження згідно чинного прайс-листа, відображається в видатковій накладній та вважається погодженою між постачальником і покупцем за наявності печаток (штампів) та підписів уповноважених осіб. В цьому випадку накладні виконують функцію специфікації та є невід'ємною частиною даного договору. Покупець підтверджує повноваження осіб, що завіряють своїм підписом факт прийняття товару на видаткових накладних.

В п. 1.5 договору передбачено, що загальна кількість та вартість товару, який постачається за даним договором встановлюється виходячи з видаткових накладних на постачання товару, оформлених на виконання даного договору.

В розділі 2 договору сторонами визначено порядок поставки. Зокрема, постачальник поставляє товар на умовах DDP (доставка на склад покупця) відповідно до Інкотермс 2000 (п. 2.1 договору). Поставка здійснюється транспортом і за рахунок постачальника. В разі необхідності покупець вказує реквізити вантажоодержувача (п. 2.4. договору).

Згідно з п. 2.8 договору приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем у відповідності з Інструкціями Держарбітражу СРСР № П-6 (Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю) і П-7 (Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю), а також правилами перевезень вантажів.

За умовами п. 2.13 договору перехід права власності на партію товару від постачальника до покупця відбувається з дати, зазначеній в видатковій накладній, підписаній представниками постачальниками та покупця. З цього моменту зобов'язання постачальника по постачанню партії товару вважаються виконаними.

Сума договору та порядок розрахунків передбачено в розділі 3 договору. Так, сума договору визначається як сума партій товару, поставлених протягом строку договору (п. 3.1 договору). Покупець зобов'язаний оплатити товар протягом 21 календарних днів з дати постачання товару, вказаній в видатковій накладній, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 3.2 договору).

Термін дії договору визначено в розділі 7 договору. Так, вказаний договір набирає чинності в момент підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 березня 2013 року. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії жодна із сторін не заявить про свій намір припинити договірні відносини або переукласти договір на інших умовах, договір автоматично продовжується на один рік і на тих же умовах.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № ОД0985/12 позивач з 07.12.2012 року по 29.12.2012 року поставив відповідачу партіями товар (соки, нектари та соковмісні напої в асортименті) на загальну суму 199985,04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних:

- № ОДВИ.002076 від 07.12.2012 р. на суму 25688,16 грн. з ПДВ (а.с. 8);

- № ОД.00008910 від 17.12.2012 р. на суму 14001,12 грн. з ПДВ (а.с. 9);

- № ОД.00009233 від 19.12.2012 р. на суму 14035,68 грн. з ПДВ (а.с. 10);

- № ОД.00010446 від 26.12.2012 р. на суму 14774,40 грн. з ПДВ (а.с. 11);

- № ОД.00011200 від 29.12.2012 р. на суму 51710,40 грн. з ПДВ (а.с. 12);

- № ОД.00011218 від 29.12.2012 р. на суму 23269,68 грн. з ПДВ (а.с. 13);

- № ОД.00011219 від 29.12.2012 р. на суму 56505,60 грн. з ПДВ (а.с. 14).

При цьому поставлену позивачем зазначену продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача - директора Товариства на вищезазначених накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами п. 2.13 укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 3.2 договору оплату товару протягом 21 календарних днів з дати постачання товару.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній лише частково оплатив вартість поставленого товару, перерахувавши позивачу 07.02.2013 р. суму коштів в розмірі 1500,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору складає 198485,04 грн. (199985,04 грн. - 1500,00 грн.), яка підтверджується складеними та підписаними уповноваженими представниками сторін актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 р. (а.с. 19) та станом на 30.11.2013 р. (а.с. 28).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт оплати відповідачем поставленого позивачем товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у останнього виникла сума заборгованості в розмірі 198485,04 грн. Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 198485,04 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки № ОД0985/12 оплата товару мала бути здійснена протягом 21 календарних днів з дня його поставки, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, починаючи з 28.12.2012 року, з огляду на дату поставки першої партії товару 07.12.2012 р. за видатковою накладною № ОДВИ.002076 від 07.12.2012 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 4.2 договору поставки № ОД0985/12 передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, оплата якої прострочена, за кожен день прострочення оплати. Якщо прострочення оплати товару, який постачається за даним договором, буде продовжуватися більш 20 календарних днів, покупець зобов'язується, крім пені (п. 4.2.) сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якої прострочена (п. 4.3. договору).

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 28.12.2012 р. по 24.04.2013 року в сумі 8219,55 грн., виходячи з існуючої суми боргу у відповідний період по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок вказаної суми пені (а.с. 15), суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 8219,55 грн.

Крім того, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача, крім пені, також встановленого п. 4.3. договору штрафу в розмірі 20% від вартості кожної партії товару, оплата якої прострочена., адже прострочення оплати відповідачем товару мало місце понад 20 календарних днів. Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОДВИ.002076 від 07.12.2012 р. на суму 25688,16 грн. нарахована сума штрафу складає 5137,63 грн. (25688,16 грн. х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00008910 від 17.12.2012 р. на суму 14001,12 грн. нарахована сума штрафу складає 2800,22 грн.(14001,12 грн. х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00009233 від 19.12.2012 р. на суму 14035,68 грн. нарахована сума штрафу складає 2807,14 грн . (14035,68 грн. х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00010446 від 26.12.2012 р. на суму 14774,40 грн. нарахована сума штрафу складає 2954,88 грн. (14774,40 грн. Х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00011200 від 29.12.2012 р. на суму 51710,40 грн. нарахована сума штрафу складає 10342,08 грн. 51710,40 грн. х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00011218 від 29.12.2012 р. на суму 23269,68 грн. нарахована сума штрафу складає 4653,94 грн. (23269,68 грн. х 20%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00011219 від 29.12.2012 р. на суму 56505,60 грн. нарахована сума штрафу складає 11301,12 грн. (56505,60 грн. х 20%).

Отже, з відповідача підлягає стягненню штраф в загальній сумі 39997,01 грн., розрахунок якого додано до позовної заяви (а.с. 15).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1643,91 грн. та інфляційних втрат в сумі 107,45 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не виконав своєчасно, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу за період з 28.12.2012 р. по 24.04.2013 року, враховуючи суму боргу у відповідний період по кожній поставці за окремою видатковою накладною, розрахунок яких додано до позовної заяви (а.с. 15). Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОДВИ.002076 від 07.12.2012 р. на суму 25688,16 грн. позивачем за період з 28.12.2012 р. по 06.01.2013 р. (10 дн.) нараховано 3% річних в сумі 21,11 грн. (25688,16 грн. /100% х 3%/365 дн. х 10 дн.).;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00008910 від 17.12.2012 р. на суму 14001,12 грн. позивачем за період з 07.01.2013 р. по 08.01.2013 р. (2 дн.) нараховано 3% річних в сумі 6,52 грн. (14001,12 грн. /100% х 3%/365 дн. х 2 дн.).;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00009233 від 19.12.2012 р. на суму 14035,68 грн. позивачем за період з 09.01.2013 р. по 15.01.2013 р. (7 дн.) нараховано 3% річних в сумі 30,91 грн . (14035,68 грн. /100% х 3%/365 дн. х 7 дн.).;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00010446 від 26.12.2012 р. на суму 14774,40 грн. позивачем за період з 16.01.2013 р. по 18.01.2013 р. (3 дн.) нараховано 3% річних в сумі 16,89 грн . (14774,40 грн. /100% х 3%/365 дн. х 3 дн.).;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № ОД.00011219 від 29.12.2012 р. на суму 56505,60 грн. позивачем за період з 19.01.2013 р. по 06.02.2013 р. (19 дн.) нараховано 3% річних в сумі 312,31 грн . (56505,60 грн. /100% х 3%/365 дн. х 19 дн.).;

- за несплату всієї вартості поставленого товару в сумі 198485,04 грн. позивачем за період з 07.02.2013 р. по 24.04.2013 р. (77 дн.) нараховано 3% річних в сумі 1256,17 грн. (198485,04 грн. /100% х 3%/365 дн. х 77 дн.).

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 1643,91 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 107,45 грн., нараховані на суму боргу в розмірі 53724,96 грн. із застосуванням індекс інфляції 100,2, що мав місце у січні 2013 року.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

З урахуванням вказаних Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р. судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та встановлено наступне. що вказаний розрахунок є методологічно невірним та помилковим, з огляду на таке. Так, обрана позивачем для нарахування інфляційних втрат сума боргу 53724,96 грн. склалась за несплату поставленого товару згідно видаткових накладних № ОДВИ.002076 від 07.12.2012 р. на суму 25688,16 грн., № ОД.00008910 від 17.12.2012 р. на суму 14001,12 грн. та № ОД.00009233 від 19.12.2012 р. на суму 14035,68 грн., при цьому строк для сплати останньої партії сплинув 08.01.2013 р. В свою чергу прострочення оплати вказаної суми 53724,96 грн. мало місце починаючи з 09.01.2013 р., а оскільки у лютому 2013 року індекс інфляції за даними Держслужби статистики України становив 99,9, відповідно позивачем нараховано інфляційні тільки за січень 2013 року. Проте, здійснений позивачем розрахунок інфляційних збитків є методологічно невірним та помилковим, оскільки нарахування інфляційних здійснюються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням як інфляції, так і дефляції. За таких обставин, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за період часу з 09.01.2013 р. по 24.04.2013 р. (дата складення позовної заяви - останній день обраного позивачем всього періоду прострочення, за який здійснювались нарахування штрафних санкцій та річних). Так, відповідно до розрахунку суду інфляційне збільшення боргу складає 53,73 грн. (53724,96 грн. (сума боргу) х 1,001 (сукупний індекс інфляції) - 53724,96 грн.). При цьому сукупний індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ - індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості (100,2 х 99,9 х 100,0 х 100,0 /100).

Оскільки позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 107,45 грн. інфляційних нарахувань, а їх розмір фактично становить 53,73 грн., то позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 248399,24 грн. (198485,04 грн. основного боргу + 8219,55 грн. пені + 39997,01 грн. штрафу + 1643,91 грн. 3% річних + 53,73 грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" про стягнення 248 452,96 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" (65017, м. Одеса, вул. Шота Руставелі, буд. 7; код ЄДРПОУ 37223231; п/р 26000308733 в ООД АТ „Раффайзенбанк Аваль, МФО 380805) на користь Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю (65007, м. Одеса, провул. Високий, буд. 22; код ЄДРПОУ 22480087; р/р 26002001302398 в АТ „ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528) основний борг в розмірі 198485/сто дев'яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят п'ять/грн. 04 коп., пеню в сумі 8219/вісім тисяч двісті дев'ятнадцять/грн. 55 коп., штраф в розмірі 39997/ тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім/грн. 01 коп., 3% річних в сумі 1643/одна тисяча шістсот сорок три/грн. 91 коп., інфляційні збитки в сумі 53/п'ятдесят три/ грн. 73 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 4967/чотири тисячі дев'ятсот шістдесят сім/грн. 99 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Спільного підприємства „Вітмарк - Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю „Персей Юніон" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 05.02.2014 р.

Суддя Петров В.С.