cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2014 р. Справа № 911/4655/13
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровет Атлантик» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Шапіївка» про стягнення суми,
представники:
позивача: Дякевич Т.В. (дов. № 20 від 01.05.2013);
відповідача: не з'явилися.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровет Атлантик» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Шапіївка» про стягнення суми.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки на умовах відстрочення платежу №94БЛ від 25.03.2013.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.12.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.01.2014.
Ухвалою від 21.01.2014 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 04.02.2010.
03.02.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача, в якому він, зокрема, просить розглядати справу без його участі.
В судовому засіданні 04.02.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
25.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровет Атлантик» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Шапіївка» (покупець) було укладено договір поставки на умовах відстрочення платежу №94БЛ, відповідно до п. 1.1., 1.2. якого постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки (Інкотермс 2010), що обумовлюються в додатках, специфікаціях чи рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору. Товаром згідно з цим договором є кормові добавки, ветеринарні препарати та спеціальні добавки, які постачаються покупцю для використання в його господарській діяльності.
Ціни на товар наведені у специфікаціях та/або рахунках-фактурах та включають вартість доставки товару покупцю. Оплата вартості товару проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору: вартість товару у розмірі 100% покупець оплачує на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 15 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній) (п.п. 2.1., 3.1.,3.1.1. договору).
Відповідно до видаткових накладних № ПП000000496 від 29.05.2013 та № ПП000000497 від 29.05.2013 позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 14835,01 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої на прийняття товару особи, довіреністю № 40 від 29.05.2013 на прийняття товару, а також відсутністю скарг або заперечень з боку відповідача (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару відповідно до вимог договору.
Відповідачем не надавалось суду жодних скарг щодо якості, комплектності товару або строків поставки. Відтак, у відповідача виник обов'язок сплатити його вартість у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання за договором поставки на умовах відстрочення платежу №94БЛ від 25.03.2013. Вказаний факт підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, які наявні в матеріалах справи.
Відповідно до банківської виписки та довідки № 3 від 14.01.2014, наданих Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», відповідачем було здійснено оплату на суму 1000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 436 від 21.08.2013, на суму 1500,00 грн відповідно до платіжного доручення № 452 від 03.10.2013 (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи). Отже, судом встановлено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки на умовах відстрочення платежу №94БЛ від 25.03.2013 на момент розгляду справи в суді становить 12335,01 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією № 10 від 13.08.2013 в якій просив погасити існуючу заборгованість. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Крім того, позивач направляв відповідачу для підписання акт звірки взаєморозрахунків, що не був підписаний відповідачем.
Водночас, у своєму клопотанні, що було подано через канцелярію господарського суду Київської області 03.01.2014 відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги в частині основного боргу у сумі 12335,01 грн.
За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми боргу за договором поставки на умовах відстрочення платежу №94БЛ від 25.03.2013 у розмірі 12335,01 грн обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами, відповідачем належним чином не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.
Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 876,32 грн пені, 1311,42 грн 20% річних.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Відповідно до п. 6.1. договору у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу, а також двадцять процентів річних за весь час прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку боржником.
З наведеного вбачається, що у позивача виникло право нарахування пені та 20% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що останній є арифметично невірним. Склавши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені та 20% річних підлягає задоволенню частково, у сумі 867,95 грн пені та 1255,00 грн 20% річних.
Крім того, 03.02.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача, в якому він просив розстрочити строк сплати заборгованості та зменшити суму нарахованих штрафних санкцій у зв'язку з неможливістю невідкладного виконання рішення, що зумовлено необхідністю підготовки до весняно-польових робіт, що потребує значних витрат.
Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України приймаючи рішення, суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України)
Проте, доказів, що підтверджують факт існування обставин, які унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення, заявником не надано, а також будь-яких виключних, виняткових обставин заявником в обґрунтування заяви не наведено. Крім того, відповідачем не надано суду доказів скрутного фінансового положення підприємства або загрози банкрутства. Відтак, суд відмовляє в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення .
Щодо прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Проте, проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про безпідставність такого зменшення, оскільки відповідач систематично не виконує своїх договірних зобов'язань, та штрафні санкції не є надмірно великими. Крім того, відповідачем не надано доказів поважності причин такого невиконання. Отже, суд вважає недоцільним зменшувати розмір штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Шапіївка» (код ЄДРПОУ 30771094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровет Атлантик» (код ЄДРПОУ 34323885) 12335,01 грн боргу, 867,95 грн пені та 1255,00 грн 20% річних, а також 1720,50 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ.
Суддя А.Ф. Черногуз
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 04.02.2014 |
Оприлюднено | 10.02.2014 |
Номер документу | 37042108 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Черногуз А.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні