Постанова

від 31.01.2014 по справі 826/18518/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2014 року 15:45 № 826/18518/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДіСі Груп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ДіСі Груп» (далі - позивач, ТОВ «ДіСі Груп») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0009272203 від 13.11.2013 р., № 0009282203 від 13.11.2013 р. та № 0009292203 від 13.11.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки щодо порушень позивачем вимог податкового та цивільного законодавства ґрунтуються на встановлених в ході перевірки недостовірних фактах, оскільки доводи податкового органу ґрунтуються саме на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування підприємству податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а тому прийняті відповідачем за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення про нарахування та сплату грошового зобов'язання є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 21.01.2014 року, не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності не подавав.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення проти позову, у яких зазначено, що в основу визначення податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено безпідставне включення позивачем до придаткового кредиту та формування валових витрат сум податку, сплачених контрагентами у складі ціни отриманих матеріалів та виконаних робіт.

На думку посадових осіб податкового органу, діяльність зазначених підприємств підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, договори, укладені між позивачем і контрагентами є такими, що не відповідають вимогам дійсності правочинів й не створюють юридичних наслідків.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «ДіСі Груп» зареєстровано Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією 05.04.2012 року, код ЄДРПОУ 38180503, місцезнаходження юридичної особи: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, буд. 19. кв. 60, про що зазначено у свідоцтві про державну реєстрацію товариства.

ТОВ «ДіСі Груп» взято на податковий облік 09.04.2012 р. в ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за №16377.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 01.09.2012 р., індивідуальний податковий номер № 381805026548.

ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до ст.20, п.п. 78.1.1. п.78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 15.10.2013 р. №849, повідомлення від 15.10.2013 р. №10131/10/22 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДіСі Груп» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Інтер - Аркол» ( код ЄДРПОУ 38260803), ТОВ «Гонза Лесс» (код ЄДРПОУ 38320495), ТОВ «Регіон метал - Захід» (код ЄДРПОУ 37853780) за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 28.10.2013 р. № 626/26-54-22-03-07/38180503 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

ч.1 ст. 203, п.1. п.2, п.3 ст.207. ст. 215. п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2., п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4. п.201.6, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 13 514,00 грн.;

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст.138, п.п.139.І.9 п.139.1 ст.139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України та ч.1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215. п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого ТОВ «ДіСі Груп» занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в розмірі 14 206,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формуванням позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям з ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід», оскільки за наявною у перевіряючих інформацією, отриманою від ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відсутня реальність здійснення цими підприємствами господарських операцій у зв'язку з відсутністю їх за місцезнаходженням, відсутність складських приміщень, транспортних засобів, достатньої кількості працівників, устаткування для здійснення фінансово-господарської діяльності, що стало підставою для висновку про нікчемність правочинів за участю даних контрагентів в розумінні ст. 203, ст.207, ст.215, ст. 228 ЦК України.

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2013 р. №0009272203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 14 206,00 грн. та нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 551,50 грн.; від 13.11.2013 р. №0009282203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13 514,00 грн. та нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 378,50 грн.; від 13.11.2013 р. № 0009292203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 16,00 грн.

Позивач вважає, що застосування до підприємства будь-яких санкцій за порушення, допущені контрагентами, є безпідставним та незаконним, а дані, викладені у акті перевірки не відповідають дійсності, що призвело до прийняття необґрунтованих рішень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Зазначена позиція визначена Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до наданих позивачем первинних документів, декларацій, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлено відображення у податковому обліку позивача господарських операцій, проведених з ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід» за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2012 р.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Інтер-Аркол» у спрощеній формі укладено договір купівлі-продажу товару (зокрема, МФУ Sumsung, Радіотелефон Texet, столи, шафи, тумба та жалюзі).

На підтвердження отримання товару позивачем надано видаткову накладну № 303 від 31.10.2012 р.

Перевезення товару здійснювалось ТОВ «Тера Трейдинг» за рахунок постачальника, згідно товарно-транспортної накладної від 31.10.2012 р. Товар був прийнятий на підприємство згідно наказу № 6 від 31.10.2012 р. та акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.10.2012 р. Під час придбання товару постачальником складена та виписана позивачу податкова накладна № 76 від 30.10.2012 р.

Оплата здійснювалась шляхом виставлення рахунку № 303 від 30.10.2012 р. та його оплати згідно платіжного доручення № 47 від 30.10.2012 р.

Також, між позивачем та ТОВ «Гонза Лесс» у спрощеній формі укладено договір купівлі-продажу товару (зокрема, комплекти кріплення вікон, метіозного матеріалу, піна монтажна, силікон, стрічка віконна ізоляційна).

Зазначений товар отриманий позивачем згідно наявної у матеріалах справи копії видаткової накладної № 76 від 14.12.2012 р.

Перевезення товару було здійснено автомобілем Hyundai Tucson, який був орендований ТОВ «ДіСі Груп» у ОСОБА_1 (Договір оренди автомобіля від 28.11.2012 р., акту приймання-передачі предмета оренди (автомобіля) від 28.11.2012р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1), згідно Подорожнього листа службового легкового автомобіля № 22 від 14.12.2012р.

На підтвердження придбання товару, позивач надав виписану постачальником податкову накладну № 18 від 14.12.2012 р.

Оплата здійснювалась шляхом виставлення рахунку № 73 від 14.12.2012р. та його оплати згідно платіжного доручення № 57 від 21.12.2012р. та виписки по рахунку за 14.12.2012 р.

Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Регіонметал-Захід» (Виконавець) укладений договір № ДС-1/0210 на виконання проектних робіт від 02.10.2012 р., згідно якого Виконавець взяв на себе зобов'язання за завданням Замовника розробити проектну документацію: паспорт скління дерев'яних віконних систем, вузлів примикання дерев'яних віконних систем до існуючої будівлі.

До Договору сторонами укладено також Додаток № 1 в якості специфікації роботи та затверджений відповідний план будинку.

На виконання договору позивачем отримано проектну документацію: паспорт скління (Ресторан, сан. Синегора, с. Гута, Івано-Франківская область) та схеми монтажу віконних систем, що підтверджено актом приймання-здачі проектної документації від 24.10.2012 р.

Право на виконання вказаних робіт надано Виконавцю згідно Ліцензії на створення об'єктів архітектури від 20.06.2012р.

Крім того, на виконання умов Договору позивачем також надано акт надання послуг № 382 від 24.10.2012 р. та виписану ТОВ «Регіонметал-Захід» податкову накладну № 126 від 24.10.2012 р.

Здійснення оплати позивачем за виконання робіт згідно умов Договору підтверджується копією платіжного доручення № 48 від 30.10.2012 р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання позивача та з ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід» зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів відповідають нормам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст.201 Податкового кодексу України.

Крім того, в акті перевірки не заперечується наявність у позивача первинних документів по його взаємовідносинах з ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід».

Отже, встановлені обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інтер-Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал-Захід» правомірність нарахування податкового кредиту та формування валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Висновок акта перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту ґрунтується на висновках актів звірок контрагентів позивача, а саме: акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01.06.2013 р. №1696/22-40 «Про неможливість проведения зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інтер-Аркол», акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06.06.2013 р. №1785/22-20/38320495 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарював ТОВ «Гонза Лесс», акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 16.01.2013 р. №125/2240/37853780 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Регіон метал-Захід», в яких зазначено про порушення цими контрагентами податкового законодавства.

Висновки у відповідних актах складені лише на підставі даних інформаційних баз податкових органів без дослідження первинної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами, що є тільки припущенням.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень податкового органу щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а висновки акта перевірки є необґрунтованими, оскільки вони зроблені виключно на підставі даних інформаційних баз податкових органів, а не безпосередньому дослідження угод, їх змісту та первинних документів.

В силу статті 201 Податкового кодексу України, суд погоджується з твердженням позивача, що податкові накладні, видані йому контрагентами у відповідності з порядком, встановленим ст. 201.4 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід» на час вчинення правочину були зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість, а отже мали право видавати податкові накладні.

Судом не береться до уваги посилання відповідача в акті перевірки на факт нікчемності угод між позивачем та ТОВ «Інтер - Аркол», ТОВ «Гонза Лесс», ТОВ «Регіон метал - Захід» з висновків актів звірок вищезазначених підприємств, якими встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними в силу закону, так як не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22.01.09 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), в якому визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Зазначена правова позиція викладені, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18.09.2013 року К/9991/76242/12, від 24.10.2013 року К/9991/32615/12.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, під час розгляду справи належних та допустимих в розумінні ст. 70 КАС України доказів на підтвердження правомірності прийняття рішень податковий орган до суду не надав.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДіСі Груп» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0009272203 від 13.11.2013 р., № 0009282203 від 13.11.2013 р. та № 0009292203 від 13.11.2013р.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1720,50 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Верекон» (код ЄДРПОУ 33500834) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко