Рішення

від 03.02.2014 по справі 919/1345/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 року справа № 919/1345/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

(вул. Кіквідзе, 14-В, м. Київ, 01103;

вул. Саксаганського, 70-А, м. Київ, 01032)

до Приватного підприємства «Юран-Авто»

(вул. Фадєєва, 23, корп. Ж кв.19, м. Севастополь, 99057)

про стягнення 9899,53 грн,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Федосіхін С.С., директор, витяг з ЄДР серії АГ № 217146;

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Приватного підприємства «Юран-Авто» про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 9899,53 грн, з яких: 9229,53 грн - страхове відшкодування, 600,00 грн - витрати на проведення експертного дослідження.

Позовні вимоги, з посиланням на положення статей 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , обґрунтовані правом страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника у зв'язку із неповідомленням у встановленому порядку про дорожньо-транспортну пригоду.

Ухвалою від 20.11.2013 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання (вх. №14852/13 від 13.12.2013) про розгляду справи за відсутності свого представника, позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити у повному обсязі (арк..с.55).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві та додаткових запереченнях до позову та, зокрема, зазначив, що вина водія Заєць В.М. у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є недоведеною, а позивач, на думку відповідача, невірно застосовує положення статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині посилання на підпункт 33.1.4 статті 33 Закону замість підпункту 33.1.2 статті 33 зазначеного Закону (арк..с. 68, 79-82).

Крім того, відповідач стверджує, що представник позивача був повідомлений про дорожньо-транспортну пригоду за допомогою засобів зв'язку в день його вчинення, а в подальшому Приватне підприємство «Юран-Авто» листом за вих. № 4 від 22.01.2012 направив на адресу позивача необхідний пакет документів та письмове повідомлення про настання страхової випадку.

Представнику відповідача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Транспортний засіб автомобіль «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» № АА/7411189 від 07.11.2011, відповідно до якого страхувальником (особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за цим полісом) визначено Приватне підприємство «Юран-Авто» (а.с. 16).

20.01.2012 по пр. Ген.Острякова у місті Севастополі о 14 год. 35 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВАЗ 21093», державний номер АВ 6142 АА під керуванням Бездітного Дмитра Володимировича та транспортного засобу «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА під керуванням Зайця В'ячеслава Миколайовича.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазначені транспортні засоби зазнали механічні ушкодження.

Як вбачається з довідки Відділу Державної автомобільної Інспекції УМВС України в місті Севастополі про дорожньо-транспортну пригоду № 8950495, автомобілем «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА керував Заєць В'ячеслав Миколайович (а.с. 12).

Постановою Ленінського районного суду міста Севастополя від 16.03.2012 по справі № 2703/910/2012 провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягненні Бездітного Дмитра Володимировича до адміністративної відповідальності по статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення припинено у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення (арк.с. 13-14).

Постановою Ленінського районного суду міста Севастополя від 08.06.2012 по справі №2703/5750/2012 встановлено, що зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА під керуванням Зайця В'ячеслава Миколайовича (арк.с.15).

При цьому, судом встановлено, що в діях Заяць В'ячеслава Миколайовича вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки ним були порушені вимоги п.п.10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, а його вина доведена протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, його письмовими поясненнями.

В ході судового розгляду, на запит суду Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м.Севастополі повідомив, що в період з 01.12.2006 по 12.03.2012 власником транспортного засобу «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА була Байсарова Ельміра Енверівна (а.с.66).

Відповідно до умов договору оренди автобуса від 22.02.2011 Байсарова Ельміра Енверівна передала, а Приватне підприємство «Юран-Авто» прийняв в тимчасове користування автобус марки «Mercedes Benz»; 2000 року випуску; кузов №WDB9036631R196742; державний реєстраційний номер СН0200АА.

Пунктом 3.1 цього Договору передбачено, що договір укладений на три роки.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Конновим О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 735 (а.с. 90).

Розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу визначений на підставі звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди №220/05/12, складеного 10.05.2012, та становить 9299,53 грн (а.с. 20-25).

13.07.2012 власник пошкодженого транспортного засобу «ВАЗ 21093», державний номер АВ 6142 АА Бездітний Володимир Дмитрович звернувся до позивача із заявою про відшкодування матеріального збитку, понесеного ним у зв'язку із зазначеною дорожньо-транспортною пригодою (а.с.17).

30.10.2012 Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» складений страховий акт № 00097959/1, згідно якого та умов страхування, виплата страхового відшкодування складає 9899,53 грн, з яких 9299,53 грн - вартість матеріального збитку з врахуванням зносу, 600,00 грн - вартість проведеної експертизи (арк.с.34).

Платіжним дорученням №038105 від 01.11.2012 позивач перерахував власнику автомобіля, Бездітному Володимиру Дмитровичу, суму страхового відшкодування в розмірі 9899,53 грн за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 35).

Таким чином, позивачем виконано обов'язок щодо відшкодування шкоди потерпілій особі, заподіяної з вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом обов'язкового страхування, у розмірі 9899,53 грн.

22.07.2013 позивач звернувся до Приватного підприємства «Юран-Авто» із вимогою про сплату страхового відшкодування в розмірі 9899,53 грн, посилаючись на відсутність повідомлення відповідачем про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки, передбачені підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 36).

У відповідь Приватне підприємство «Юран-Авто» листом за вих.№ 0829/1 від 29.08.2013 зазначив, що вимога щодо сплати страхового відшкодування є необґрунтована, оскільки Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» про настання дорожньо-транспортної пригоди була повідомлена як в телефонному режимі, так і письмово, у формі, наданої позивачем (а.с.38).

Оскільки позивач вважає, що належних доказів його повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, в порядку та строки, визначені підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» немає, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» просить стягнути з відповідача на його користь в порядку регресу суму виплаченого страхового відшкодування у загальному розмірі 9899,53 грн.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

У відповідності до статті 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільного кодексу України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Частиною шістнадцятою статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 1.6. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон ) передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно статті 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Стаття 6 Закону визначає поняття страхового випадку: подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором страхування.

Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищено небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативною управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Mercedes Benz», державний номер СН 0200 АА перебував у користуванні Приватного підприємства «Юран-Авто» на підставі договору оренди автобуса від 22.02.2011, що також не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 Цивільного Кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю здоров'ю, майну третьої особи.

Посилання представника відповідача на неправомірність застосування відповідачем статті 38 Закону в частині посилання на підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону замість підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону судом до уваги не приймається, виходячи з наступного.

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди (підпункт 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону).

Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону встановлено обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Згідно з підпунктом «г» пункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Тобто зазначена правова норма передбачає у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди наявність у нього права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, а не відсутність такого права.

При цьому неузгодженість пунктів статей 33 та 38 Закону після внесених змін згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 № 3045-VI не може обмежувати встановлене статтею 38 цього Закону право страховика подати регресний позов у разі недотримання строків і умов повідомлення його про дорожньо-транспортну пригоду, а відтак і не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 22.04.2013 у справі № 5011-12/15483-2012.

Статтею 991 Цивільного кодексу України та статтею 26 Закону України "Про страхування" передбачено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема, у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

За приписами пункту 5 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

З аналізу зазначених норм вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

Сам лише факт порушення страхувальником визначеного договором порядку повідомлення про настання страхового випадку за наявності повідомлення страховика про настання такого випадку, не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку.

Аналогічна позиція відображена в роз'ясненнях Верховного суду України «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування», викладених в листі від 19.07.2011.

За таких обставин, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» не мав правових підстав для відмови у виплаті Бездітному Володимиру Дмитровича страхового відшкодування.

Посилання представника відповідача на те, що представник страховика (позивач) був повідомлений ним про настання дорожньо-транспортної пригоди за допомогою засобів зв'язку в день його вчинення не заслуговують уваги, оскільки Закон встановлює обов'язок щодо письмового повідомлення страховика про таку подію у триденний строк.

В підтвердженні своїх заперечень представник відповідача надав суду лист за вих.№ 4 від 22.01.2012 та копію журналу вихідної кореспонденції про направлення на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 20.01.2012 (арк.с. 122-124).

Проте, в якості належних та допустимих доказів зазначені матеріали не можуть бути прийняти судом, оскільки не містять відомостей про направлення відповідачеві поштового відправлення рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення, з яких би вбачалося направлення на адресу відповідача документів саме стосовно дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порушення зазначених норм, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів повідомлення страховика (позивача) про настання страхового випадку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача в порядку регресу 9229,53 грн суми виплаченого страхового відшкодування.

Частина позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» щодо стягнення з відповідача витрат, понесених на проведення оцінки вартості майнової шкоди у розмірі 600,00 грн залишається судом без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що статтею 29 Закону передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією при пошкодженні транспортного засобу, до якого, зокрема, не віднесено витрати страхувальника на проведення експертиз.

Таким чином, витрати страхувальника на визначення вартості матеріального збитку не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат, тому не можуть бути стягнуті як страхове відшкодування.

Аналогічний висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922 та у Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/15/2014).

Посилання відповідача на невідповідність проведеної оцінки вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодження транспортного засобу фактичним обставинам, судом відхиляються, з огляду на таке.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля, згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, становить 9299,53 грн та була визнана позивачем як сума страхового відшкодування страховим актом №00097959/1 від 30.10.2012.

При цьому, в ході судового розгляду відповідач не звертався до суду із клопотанням про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому, якщо шкода завдана працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, то, згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України, така шкода відшкодовується роботодавцем винної особи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» щодо стягнення з Приватного підприємства «Юран-Авто» на його користь страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 9229,53 грн.

Витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Юран-Авто» (вул. Фадєєва, 23, корп. Ж кв.19, м. Севастополь, 99057; код ЄДРПОУ 33924779, відомості про рахунки в установах банку відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (вул. Кіквідзе, 14-В, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 20033533, р/р 26500455 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) суму страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 9299,53 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1616,22 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 07.02.2014.

СуддяО.О. Єфременко

919/1345/13/3370/14