Ухвала

від 05.02.2014 по справі 2/67/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

05 лютого 2014 року Справа № 2/67/10

Миколаїв

Кредитори :

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Етерія-Н", Миколаївська область, Баштанський район, с. Кашперово-Миколаївка, код ЄДРПОУ 33928485

2. ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, 54029, м. Миколаїв, вул. Г.Петрової, 2-а

3. Публічне акціонерне товариство "БАНК ФОРУМ" (02100, м. Київ, Бульвар Верховної Ради, 7, адреса для листування: 54055, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 39, Миколаївська дирекція Південного регіонального центру з роздрібного бізнесу)

4. Заводський районний центр зайнятості, 54010, м. Миколаїв, вул. 6-та Поперечна, 32

Банкрут: Мале приватне науково-виробниче підприємство "Алтана", 54020, м. Миколаїв, площа Привокзальна, 1-Г, код ЄДРПОУ 13852420

Ліквідатор: арбітражний керуючий Балєв Валентин Петрович, АДРЕСА_1

Суддя - Міщенко В.І.

При секретарі: Колесниковій В.В.

За участю представників:

від 2-го кредитора: Майстренко П.С., дов. від 08.11.13

від 3-го кредитора: Орел А.В., дов. від 08.08.13

від 4-го кредитора: Крашинський А.С., дов. від 10.01.14

від банкрута: ліквідатор Балєв В.П.

Суть спору: про банкрутство Малого приватного науково-виробничого підприємства "Алтана"

Розглянувши матеріали справи та заслухавши присутніх представників учасників провадження у справі, суд встановив:

Згідно ухвали господарського суду Миколаївської області від 08.06.2010 р. порушено провадження у справі про банкрутство боржника за ознаками ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон про банкрутство) - банкрутство відсутнього боржника, що зумовлює низку особливостей, зокрема, відсутність керівних органів боржника за його місцем знаходження, відповідно відсутність документації підприємства-боржника.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 21.06.2010 р. боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Балєва В.П.

13.01.2014 р. від ліквідатора банкрута надійшла заява № 02-01/10 від 09.01.2014 р. в якій він просить, в межах справи про банкрутство, на підставі ст.ст. 7, 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.03.2010 р., укладений між банкрутом та ОСОБА_5 на нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307 кв. м по АДРЕСА_2.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.01.2014 р. вищевказана заяву призначена до розгляду та зобов'язано ОСОБА_5 надати в судове засідання письмові пояснення щодо заяви ліквідатора банкрута.

ОСОБА_5 повідомлений про розгляд заяви належним чином, ухвалу господарського суду Миколаївської області від 17.01.2014 р. отримав 23.01.2014 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, але письмові пояснення щодо заяви ліквідатора не надав, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення вживає заходи, спрямовані на пошук, виявлення та повернення майна банкрута.

16.03.2010 р. між Малим приватним науково-виробничим підприємством «Алтана» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який посвідчено Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 596. За умовами даного договору Мале приватне науково-виробниче підприємство «Алтана» передало у власність ОСОБА_5 нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307,0 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор на виконання своїх повноважень може подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав передбачених ч. 10 ст. 17 Закону.

Частиною 10 ст. 17 Закону про банкрутство, такими підставами визначено: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Таким чином, у справі про банкрутство угода може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства України, однак на підставах передбачених ст. 17 Закону про банкрутство.

Зазначені у ст. 17 Закону про банкрутство підстави є спеціальними, тому надають можливість визнати таку угоду недійсною саме у справі про банкрутство. На підставах, передбачених ст. 17 Закону про банкрутство, угода визнається недійсною за спрощеною процедурою, яка не вимагає від суду вчинення додаткових дій, що притаманні позовному провадженню.

Закон не ставить в залежність в ліквідаційній процедурі можливість оспорення будь-яких угод боржника від строків, коли вони були укладені, якщо такими угодами завдано збитків боржнику та кредиторам. Закон про банкрутство, не вимагає одночасного поєднання всіх підстав, визначених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, для визнання договору недійсним.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 16.03.2010 року підлягає визнанню недійсним на підставі наступного:

Відповідно до положень п.п. 1.20.2., 1.20.5-1 п. 1.20 «Звичайна ціна» ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що був чинний станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 16.03.2010 р., якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», продаж приміщень магазину за домовленістю сторін було здійснено за 102893 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ), яка відповідно до п. 3 Договору згідно з Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим 01.02.2010 р. № 25185932 є інвентаризаційною вартістю відчужуваного нерухомого майна.

Згідно пункту 7.9 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, в редакції чинній станом на дату видачі вказаного Витягу, витяг з Реєстру прав містить вартість об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, що визначається станом на дату проведення технічної інвентаризації такого об'єкта.

Відповідно до ч. 1 п. 7.1. Методичних рекомендацій "Про затвердження Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна" № 146 від 05.09.2003 року, інвентаризаційна вартість об'єкта визначається виходячи з його будівельної вартості. Будівельною вартістю об'єкта є вартість на час його будівництва. Вона визначається виходячи з об'єму будинку, його технічного стану та середньої будівельної вартості подібних будинків (1 м 3 ) в місцевих умовах. Відповідно до п. 7.9 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, вартість об'єкта вказується у Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно без податків та зборів.

Виходячи з наведеного, відповідно до Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 25185932 від 01.02.2010 року, що був наданий при укладенні спірного договору, 102893,00 грн. - було вартістю об'єкта договору, за даними останньої проведеної технічної інвентаризації без податку на додану вартість.

Викладене свідчить про те, що договірна ціна об'єкту договору, визначена у договорі як 102893,00 грн. з ПДВ, є вартістю нижчою за вартість за даними технічної інвентаризації об'єкта станом на 01.02.10 року, згідно якої 102893,00 грн. становило вартість нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» без податку на додану вартість.

Таким чином, вартість за якою було відчужено нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (102893,00 грн. з ПДВ) є не тільки меншою за ринкову вартість даного майна, а навіть заниженою порівняно з інвентаризаційною вартістю відчужуваного об'єкта за Договором (102893,00 грн. без ПДВ), що спричиняє Боржникові збитки.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 16.03.2010 року встановлено порядок розрахунків між сторонами, а саме: «Розрахунок сторонами здійснюється з відстрочкою платежу. До підписання цього договору Покупець сплатив Продавцю грошову суму у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок. Підписанням даного договору сторони підтверджують факт сплати та отримання цього платежу. Залишок суми, а саме 96893 (дев'яносто шість тисяч вісімсот дев'яносто три) гривні 00 копійок, Покупець зобов'язаний передати готівкою, або перерахувати на поточний рахунок Продавця. Факт проведення повного розрахунку буде засвідчений заявою продавця, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально».

Таким чином, належним та обов'язковим доказом розрахунку з продавцем за об'єкт договору, умовами договору купівлі-продажу від 16.03.2010 р. визначено додаткову заяву продавця, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально.

В матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, яка посвічувала даний договір, така заява відсутня.

На розрахункові рахунки банкрута в банківських установах грошові кошти від продажу нежитлових приміщень магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» не надходили, що підтверджується виписками з банківських установ про рух коштів.

Таким чином, відсутність належного розрахунку за договором купівлі-продажу від 16.03.2010 р., у порядку та на умовах договору, є прямим свідченням нанесення шкоди банкруту та його кредиторам.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Виходячи зі змісту ст. 3 Господарського кодексу України та беручи до уваги факт відсутності належних доказів проведення відповідачем розрахунку у порядку та спосіб визначений договором від 16.03.2010 р., тобто невиконання відповідачем обов'язку по розрахунку за договором від 16.03.2010 р. у встановлений договором спосіб, а також те, що визначена сторонами вартість об'єкту є нижчою вартості за даними останньої технічної інвентаризації, метою укладення договору від 16.03.2010 р., не було отримання боржником економічного результату для підприємства, отримання прибутку, де продаж об'єкту договору від 16.03.2010 р. здійснювався за вартістю, нижчою за вартість останньої технічної інвентаризації, що також є прямим свідченням того, що за умови реалізації об'єкта договору від 16.03.2010 р. за ринковою вартістю, останнє дозволило б задовольнити частину вимог кредиторів боржника.

Докази, які б свідчили про ідентичність/рівнозначність вартості об'єкту договору від 16.03.2010 р. у сумі 102893,00 грн. в тому числі ПДВ звичайній ціні і яка відповідала рівню ринкових цін на об'єкт договору від 16.03.2010 р. станом на дату укладення договору від 16.03.2010 р., відсутні. Докази того, що фактично базою оподаткування операції за договором від 16.03.2010 р. по податку на додатну вартість виступила вартість об'єкта у вказаному у договору від 16.03.2010 р. розмірі й була сплачена до державного бюджету, відсутні, що також підтверджується виписками банківських установ про рух коштів боржника.

Відповідно до п.п. 1.1. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.04.2004 року № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введення передбаченого Законом особливого порядку, спрямованого на відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, та застосування ліквідаційної процедури має на меті задоволення вимог кредиторів (повне або часткове). При цьому, наслідки порушення провадження у справі про банкрутство впливають на права та обов'язки усіх кредиторів боржника. В свою чергу, згідно ст. 1 Закону про банкрутство, банкрутом є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Договір купівлі-продажу було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином та керівні органи цілеспрямовано уклали зазначену угоду відносно відчуження майна банкрута, що призвело до зменшення активів останнього, значного утруднення ведення господарської діяльності і встановлення платоспроможності боржника та завдало значних збитків кредиторам під час задоволення заявлених грошових вимог з причин відсутності майна, яке може ввійти до ліквідаційної маси.

Відсутність оплати нежитлових приміщень за даним договором від 16.03.2010 р. є прямим свідченням нанесення шкоди боржнику та його кредиторам, оскільки об'єкт договору від 16.03.2010 р. виступав би частиною ліквідаційної маси, за рахунок якої можливе погашення кредиторських вимог у справі про банкрутство, в тому числі тих, що існували й на день укладення договору від 16.03.2010 р.

Згідно вимог ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Нормами статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

При цьому слід зазначити, що в тому випадку коли виконання договору завдає збитків боржнику, то це є підставою для визнання такого договору в односторонньому порядку за заявою арбітражного керуючого на підставі п. 10 ст. 17 Закону про банкрутство.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд в Постанові від 04.09.2013 року по справі № Б8/104-12.

На підставі викладеного, заява ліквідатора № 02-01/10 від 09.01.2014 р. підлягає задоволенню, у зв'язку з чим, слід визнати договір купівлі-продажу від 16.03.2010 р., укладений між банкрутом та ОСОБА_5 недійсним з моменту його укладення.

Керуючись ст.ст. 17, 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 86 ГПК України, - господарський суд

У Х В А Л И В:

Заяву ліквідатора Малого приватного науково-виробничого підприємства "Алтана" № 02-01/10 від 09.01.2014 р. - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.03.2010 р., укладений між Малим приватним науково-виробничим підприємством "Алтана" (54020, м. Миколаїв, площа Привокзальна, 1-Г, ідентифікаційний код 13852420) та ОСОБА_5 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), за яким було відчужено майнові активи Малого приватного науково-виробничого підприємства "Алтана" (54020, м. Миколаїв, площа Привокзальна, 1-Г, ідентифікаційний код 13852420), а саме нежитлові приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 307 кв. м по АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 5965, з моменту його укладення.

Ухвала набирає законної сили з дня її винесення та дійсна для пред'явлення державному виконавцю протягом одного року.

Копію ухвали суду надіслати сторонам, ліквідатору, ОСОБА_5 (АДРЕСА_3).

Суддя

---

В.І.Міщенко

Повний текст ухвали суду підписано 10.02.2014 р.