Рішення

від 05.02.2014 по справі 927/57/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

05.02.2014 Справа № 927/57/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волтан",

юридична адреса: вул. Героїв космосу, 4, м. Київ, 03148,

поштова адреса: Повітрофлотський проспект, 94А, м. Київ, 03151;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінвестбуд Славутич",

просп. Перемоги, 166, кв. 9, м. Чернігів, 14027;

про стягнення 123 824,88 грн.

Суддя А.В.Романенко

за участю представників сторін від:

позивача: Т.І.Паскал, представник за довіреністю №2 від 29.01.2014;

відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні 05.02.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Волтан" подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Промінвестбуд Славутич" про стягнення 82 879,93грн основного боргу за поставлений товар за договором купівлі-продажу б/н від 31.10.2013, 1% штрафу від суми боргу за кожен день прострочення оплати товару у розмірі 40 611,16грн, 3% річних у розмірі 333,79грн та відповідного судового збору.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення 03.02.2014 поштового відправлення №02961496 /отримано за довіреністю Яковенко/, натомість повноважного представника в судове засідання не направив, причин нез'явлення суду не повідомив.

До початку судового засідання, через канцелярію суду, відповідачем подано письмові пояснення №б/н від 04.02.2014 (з додатком), в яких проти позову в частині стягнення 40 611,16грн штрафу в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення оплати товару заперечує, просить розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі повноважного представника відповідача.

Нормами статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами та зобов'язані добросовісно ними користуватися, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

У свою чергу статтею 69 ГПК України визначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, а також враховуючи положення статті 69 ГПК України, господарський суд вважає за можливе розглянути даний позов за наявними у справі документами, на підставі статті 75 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача подав письмове клопотання про відмову від фіксації судового засідання технічними засобами, яке прийнято судом.

В усних поясненнях представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив:

31.10.2013, сторонами укладено Договір купівлі-продажу б/н (надалі - Договір).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пунктів 1.1., 2.1. Договору, постачальник (позивач) зобов'язався поставити (передати у власність) покупцю (відповідачу) товар для використання у підприємницькій діяльності, що визначається специфікацією, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах Договору.

Пунктами 3.1., 3.2. Договору передбачено, що постачання товару здійснюється продавцем протягом 7 календарних днів з дня отримання замовлення електронною поштою, автотранспортом, за реквізитами, вказаними у Специфікації до Договору, на умовах Міжнародних правил щодо тлумачення термінів ІНКОТЕРМС.

Згідно пункту 4.1. Договору, вартість товару, що поставляється, визначається в Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору.

Сторонами складено та підписано специфікації до Договору: №1 від 30.10.2013 на суму 62 229,11грн, №2 від 08.11.2013 на суму 70 214,71грн та №3 від 20.11.2013 на суму 82 879,93грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов спірного Договору передано, а відповідачем прийнято товар, визначений у специфікаціях, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000299 від 07.11.2013 на суму 31 394,12грн; №РН-0000300 від 07.11.2013 на суму 30 835,04грн; №РН-0000301 від 12.11.2013 на суму 25 884,02грн; №РН-0000302 від 12.11.2013 на суму 44 330,75грн; №РН-0000307 від 20.11.2013 на суму 41 301,54грн та №РН-0000308 від 21.11.2013 на суму 41 578,39грн (копії в матеріалах справи).

Всього на загальну суму 215 323,86грн.

Також, позивачем надано копії рахунків-фактури: від 04.11.2013 №СФ-0000309 на суму 31 394,12грн та №СФ-0000310 на суму 30 835,04грн; від 08.11.2013 №СФ-0000313 на суму 25 884,02грн та №СФ-0000314 на суму 44 330,75грн; від 18.11.2013 №СФ-0000321 на суму 41 301,54грн та №СФ-0000322 на суму 41 578,39грн.

Факт отримання товару підтверджується копіями довіреностей на отримання товару №№108 та 109 від 07.11.2013; №№111 та 112 від 11.11.2013, а також №№118 та 119 від 19.11.2013, виданих відповідачем на ім'я технічного директора Тимошенка Володимира Петровича на отримання від ТОВ «Волтан» матеріальних цінностей за вищевказаними рахунками-фактурами.

Відповідачем товар отримано, будь-яких заперечень не надано, отже, враховуючи положення статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 4.2. Договору сторонами врегульовано, що покупець здійснює оплату за товар по факту отримання кожної партії товару згідно рахунків-фактур. Вартість авто- або залізничних послуг по доставці входить до вартості товару.

Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, то відповідно до припису частини першої статті 692 ЦК України, покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті поставленого товару за вищевказаними видатковими накладними в повному обсязі та в строк не виконав.

Розрахувався з позивачем за поставлений товар частково в сумі 132 443,93грн, що підтверджується наданими суду копіями платіжних доручень /містяться в матеріалах справи/.

Позивачем на адресу відповідача надсилалась претензія №296 від 02.01.2014 з вимогою погасити борг у 5-тиденний термін.

Натомість відповідач на претензію не відповів, на час ухвалення даного судового рішення заборгованість не сплатив.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до договору, закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Оскільки відповідач за отриманий товар своєчасно не розрахувався, належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача суду не надав, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню в сумі 82 879,93грн.

Одночасно, умовами пункту 6.7. Договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару та послуг покупець сплачує штраф у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення оплати.

На підставі вищевказаного пункту Договору позивач просить стягнути з відповідача 40 611,16грн штрафу за період з 25.11.2013 по 13.01.2014, тобто за 49 днів прострочення.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань») визначено, що відповідно до частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Господарський суд звертає увагу позивача на наступне.

Згідно норми статті 627 ЦК України сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору (стаття 6 ЦК України): сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

У цій статті наголошується на свободі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові в силу чинного законодавства.

Зокрема, на власний розсуд сторін передано вирішення питання щодо вибору і застосування форм відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Положеннями статті 216 та частини першої статті 218 ГК України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Одним з видів господарських санкцій згідно частини другої статті 217 ГК України є штрафні санкції.

Господарським і цивільним законодавством України штраф і пеню визначено як різновид штрафних санкцій.

Так, відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями в розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у випадку порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пунктів 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов`язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов`язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов`язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Слід звернути увагу на те, що законодавець визначив перелічені ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов`язання можливості їх змінювати.

Тобто, за своєю правовою природою штраф є одноразовим платежем, який обраховується у чітко фіксованому відсотковому відношенні від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, і його нарахування не залежить від терміну прострочення виконання зобов'язання.

Визначення штрафу у вигляді відсотків від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення чинним законодавством України не передбачено.

При визначенні розміру відповідальності за невиконання грошових зобов'язань пріоритетне положення мають норми Закону, а не положення договору.

У свою чергу, з умов спірного Договору (пункт 6.7.) вбачається, що сторонами було передбачено за порушення строків оплати товару та послуг сплату штрафу в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення оплати.

Що ж до такого виду штрафної санкції як пеня, то умовами Договору її сплата не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 40 611,16грн штрафу, нарахованого у розмірі 1% за кожен день прострочення, а саме за період з 25.11.2013 по 13.01.2014, задоволенню не підлягає.

Одночасно, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 333,79грн за період з 25.11.2013 по 13.01.2014.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач за поставлений товар в обумовлені Договором строки не розрахувався, отже вимога позивача про стягнення 333,79грн - 3% річних за період з 25.11.2013 по 13.01.2014 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених вимог, підлягає стягненню 1 659,26грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 32-34, 36, 43, 49, 75, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промінвестбуд Славутич», просп. Перемоги, 166, кв. 9, м. Чернігів, 14027, код 34845502, ІПН 348455010349, № свід. 100161105 (р/р 26008138295 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Волтан», юридична адреса: вул. Героїв космосу, 4, м. Київ, 03148, поштова адреса: проспект Повітрофлотський, 94А, м. Київ, 03151, код 22967567, св. ПДВ 36299428, код 229675626061 (р/р 26003107134001 в АТ КБ «Експобанк» в м. Києві, МФО 322294) 82 879,93грн боргу, 3% річних у розмірі 333,79грн грн та 1 659,26грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позову відмовити.

Суддя А.В. Романенко

Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2014

Суддя А.В.Романенко