Рішення

від 06.02.2014 по справі 901/106/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.02.2014 Справа № 901/106/14 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Версія»

(вул. Володарського/Бойва, б. 40/58, м. Феодосія, АР Крим, 98112)

про визнання протиправними дій та стягнення 8 690.35 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 16.10.1997, витяг серії ААБ № 689293 від 06.06.2011, ФОП ОСОБА_1;

Від відповідача: не з'явився, ТОВ «Версія»;

Суть спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Версія» та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5005.00 грн., пеню в розмірі 3335.00 грн. та штраф в сумі 350.35 грн..

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару та обґрунтовані посиланнями на статті 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України.

До дня судового засідання на адресу господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 5 005.00 грн., 290.00 грн. 3% річних та 50.05 грн. інфляційних витрат (а.с. 34).

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що розгляд справи по суті не розпочинався, суд вважає за можливе прийняти заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду.

Також представником позивача було надано суду докази завчасного надсилання на адресу відповідача заяви про зміну предмету позову (а.с. 36).

Враховуючи те, що внаслідок зміни позивачем позовних вимог відбулося зменшення їх розміру, суд визнав за можливе продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Так, представник відповідача явку у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 42-43), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 1, 29).

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою про отримання останнім судової кореспонденції, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на поштовому повідомленні (а.с. 41).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив :

Як вбачається з матеріалів справи на підставі видаткової накладної № ЯН-0000083 від 02 лютого 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 поставив на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Версія» продукцію загальною вартістю 5005.00 грн. (а.с. 8).

02 лютого 2012 року позивачем, як постачальником, було виставлено відповідачу, як покупцю, рахунок - фактуру № ЯН-0000049 на суму 5005.00 грн. (а.с. 9).

Однак, відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався.

11 вересня 2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату вартості товару (а.с. 15), яка була залишена відповідачем поза увагою.

Несплата відповідачем вартості отриманого товару з'явилася підставою для звернення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на факт порушення відповідачем договору про поставку, укладеного у спрощений спосіб, в частині оплати вартості отриманого товару.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що договір поставки між сторонами у формі єдиного документу не складався.

Однак, дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини справи, суд погодився із доводами позивача про те, що між сторонами був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Пунктом 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вже зазначалося, на підставі видаткової накладної № ЯН-0000083 від 02 лютого 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 поставив на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Версія» продукцію загальною вартістю 5005.00 грн. (а.с. 8).

Факт отримання відповідачем товару за даною накладною підтверджується підписом його представника та відтиском печатки підприємства.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 5005.00 грн. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 16 квітня 2013 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками ( а.с. 11).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин та обов'язку у відповідача щодо оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, грошове зобов'язання у відповідача перед позивачем щодо оплати отриманого на підставі накладної № ЯН-0000083 від 02 лютого 2012 року товару, виникло 02 лютого 2012 року згідно приписів вищевказаних правових норм.

При цьому, суд зауважує, що помилковим є застосування приписів статті 530 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку строк виконання зобов'язання прямо передбачений законом, що їх регулює, - одразу після прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, застосуванню підлягають положення статті 692 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткова накладна № ЯН-0000083 від 02 лютого 2012 року (а.с. 8), надана позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України, зазначивши про це у постановах від 20 вересня 2012 року № 12/5026/556/2012, від 21 квітня 2011 року № 9/252-10, від 28 лютого 2012 року № 2002-8/481-2011, Інформаційному листі від 17 липня 2012 року № 01-06/928/2012 та оглядовому листі від 29 квітня 2013 року № 01-06/767/2013.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Отже, судом було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар, в результаті чого за ним залишилася заборгованість в сумі 5005.00 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 5005.00 грн. заборгованості за отриманий ним товар.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 50.05 грн. та 3 % річних в розмірі 290.00 грн. за період з 02 лютого 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Суд вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, складає 287.55 грн., а отже та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 2.45 грн. слід відмовити (а.с. 45).

Також, суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних втрат за період, вказаний у позові, складає 5.00 грн., а отже в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 45.05 грн. слід відмовити (а.с. 46).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 10 лютого 2014 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Прийняти заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про зміну предмету позову - до розгляду.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Версія» (вул. Володарського/Бойва, б. 40/58, м. Феодосія, АР Крим, 98112, ідентифікаційний код 24492671) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 5005.00 грн. заборгованості, 5.00 грн. інфляційних витрат, 287.55 грн. 3% річних та 1705.21 грн. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В позові в частині вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Версія» на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 3 % річних в сумі 2.45 грн. та 45.05 грн. інфляційних втрат - у задоволенні відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська