Рішення

від 22.01.2014 по справі 522/16279/13-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/16279/13-ц

2/522/493/14

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бондаря В.Я.

при секретарі Іщик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

27.06.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер:5110137500:45:005:0025, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 жовтня 2010 року між ним та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за № 11157, недійсним та зобов'язати відповідача у порядку реституції повернути йому зазначену земельну ділянку. При цьому позовні вимоги мотивував наступним. Даний договір дарування був укладений за умови, що відповідач передасть у дар позивачу іншу земельну ділянку, однак ОСОБА_2 станом на сьогодні свої зобов'язання не виконала, позивач так і не отримав у дар іншу земельну ділянку. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що договір дарування не відповідає вимогам ст.. 203 ЦК України, так як у нього не було вільного волевиявлення на укладення договору дарування, а сам договір не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, тому повинен бути визнаний недійсним. У зв'язку з чим, звернувся до суду за захистом своїх прав.

До початку розгляду справи по суті від відповідача - ОСОБА_2- надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої вона просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, загальною площею 0, 1000 га, кадастровий номер: 5110137500:45:005:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. У позові зазначила, що спірний договір дарування був укладений за вільним волевиявленням ОСОБА_1, договір був нотаріально посвідчений та сторонам було роз'яснено наслідки його вчинення. У зв'язку з чим, вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Представник позивача у судове не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити їх. Проти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 заперечував, у їх задоволенні просив відмовити.

Представник відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву, відповідно до якої позов ОСОБА_1 не визнав, позовні вимоги ОСОБА_2 просив задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з'ясування та доведеність, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2010 року за договором дарування ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дарунок земельну ділянку, загальною площею 0, 1000 га, кадастровий номер: 5110137500:45:005:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано у реєстрі за № 11157.

Згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст.. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

А у відповідності до ч.1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на

розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Вказане також викладене в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними».

Однак, ОСОБА_1 не надав суду жодних допустимих доказів на підтвердження того, що при укладені спірного договору дарування земельної ділянки від 28.10.2008 року була домовленість сторін, відповідно до якої ОСОБА_2 прийняла на себе зобов'язання у наступному подарувати ОСОБА_1 іншу земельну ділянку, а судом таких обставин не встановлено.

Крім того, суд звертає увагу, що оскаржений договір дарування земельної ділянки від 28.10.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за № 11157, був укладений за вільним волевиявленням позивача, підписаний сторонам та виконані усі його умови. Зазначене також знаходить своє підтвердження п.8, 9 даного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_2 суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст.. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ч.1 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. А ч. 3 даної статті встановлено, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

Ст.. 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст.. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що на момент укладання договору дарування земельної ділянки від 28.10.2010 року, право власності дарувальника - ОСОБА_1 підтверджувалось державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 786431, виданим управлінням земельних ресурсів у м. Одесі на підставі рішення Печерського районного суду м. Одеси від 04.12.2007 року (справа №2-1491-1/07), зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501394. Договір дарування земельної ділянки від 28.10.2010 року був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за № 11157, укладений за вільним волевиявленням сторін, підписаний та виконаний сторонами. Дане також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 9176529, виданого 28.10.2010 року.

Таким чином, ОСОБА_2 належним чином, відповідно до вимог діючого на той момент законодавства України, набула право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер:5110137500:45:005:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, суд звертає увагу, що договір дарування, за яким ОСОБА_2 отримала у дар земельну ділянку, на момент його вчинення повністю відповідав вимогам чинного законодавства України, а дарувальник мав право на вчинення такого правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не визнає право власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер:5110137500:45:005:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить його позовна заява про визнання договору дарування вищевказаної земельної ділянки недійсним та застосування наслідків його недійсності, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, ст.ст.213-215,218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер:5110137500:45:005:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Я. Бондар