Рішення

від 10.02.2014 по справі 122/23822/13-ц

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СІМФЕРОПОЛЯ

Справа № 122/23822/13-ц

Провадження по справі 2/122/331/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді -Шильнова М.О.,

при секретарі -Іоновій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти, третя особа Управління Державної казначейської служби у м. Сімферополі АР Крим про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючі вимоги тим, що з 03 травня 2012 року вона працювала на посаді провідного спеціаліста відділу логістики і взаємодії з регіонами Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти, 31.10.2012 року вона була звільнена із займаної посади за власним бажанням. Після звільнення їй стало відомо, що у період з травня по листопад 2012 року відповідачем нараховувалася заробітна плата у більшому розмірі, чим фактично видавалося на руки працівникам. Різниця між нарахованою заробітною платою та фактично виплаченою за цей період складає 3021,58 грн. Також, на день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача складає 38058,90 грн. З урахуванням наведеного та з посиланням на статті 47, 116, 117 КЗпП України, статтю 43 Конституції України позивач просила суд: стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за період з травня по листопад 2012 року в розмірі 3021,58 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.11.2012 року по 16.12.2013 року в сумі 38058,90 грн.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлений позов по тих же підставах, просила позов задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти позову, вказуючи, що з позивачем був проведений розрахунок при звільненні, також вважають, що позов пред'явлено з пропуском строку, передбаченого ст.233 КЗпП України, у зв'язку з чим, просили відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи до суду не з'явився, надав на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Суд, заслухавши доводи позивача, заперечення представників відповідача, дослідивши та оцінивши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

А відповідно до частини 3 вищенаведеної статті Закону, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.05.2012 року працювала на посаді провідного спеціаліста відділу логістики та взаємодії з регіонами Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти (а.с.5).

Згідно з наказом №58-к від 31.10.2012 року ОСОБА_1 була звільнена з посади згідно ст.38 КЗпП України (а.с.5).

З довідки Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти від 08.01.2014р. слідує, що заборгованість з виплати зарплати згідно бухгалтерського обліку у ОСОБА_1 відсутня (а.с. 26).

Разом з тим, з наданих позивачем розрахункових листків, виписок з банківського рахунку за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012р. вбачається, що позивачу виплачувалась заробітна плата у сумі, меншій ніж нараховувалась, загальна сума недоплати становить 3021,58 грн. (а.с.3).

Частиною 1 статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

На запит суду Територіальним відокремленим без балансовим відділення №10011/235 філії - Кримського республіканського управління Державний ощадний банк України було надано звіт про стан рахунку ОСОБА_1, з якого вбачається, що у травні 2012 року позивачці було перераховано заробітну плату у розмірі 1671,58 грн., у червні 2012 року позивачці також було перераховано заробітну плату у розмірі 1671,58 грн., у серпні 2012 року позивачці було перераховано заробітну плату у розмірі 102,03 грн., у листопаді 2012 року позивачці також було перераховано заробітну плату у розмірі 235,95 грн.

Таким чином, вимоги позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню частково у розмірі 750 грн.

Суд не приймає до уваги посилання позивачки на надану суду історію транзакцій за період з 01 травня 2012 року по 30 листопада 2012 року, як на підтвердження того, що у травні 2012 року та у червні 2012 року заробітна плата їй не сплачувалась, оскільки зазначений документ не містить підписів працівників банку та відповідних печаток.

Також, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 117 КЗпП України, просила суд стягнути з Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.11.2012 року по 16.12.2013 року в сумі 38058,90 грн.

Враховуючи, що з позивачем не був проведений кінцевий розрахунок при звільненні, відповідно до положень статті 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити його середній заробіток за весь час затримки на день фактичного розрахунку, при цьому відсутність грошових коштів та можлива протиправність дій бухгалтера підприємства не звільняє відповідача від відповідальності.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньоденний заробіток складає 100 грн. 45 коп.

Так, період затримки складає 285 робочих днів, тому загальний розмір заборгованості за затримку розрахунку складає 28628 грн. 25 коп.

Зазначена сума без урахування податків та інших обов'язкових платежів повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача, оскільки при ухваленні рішення відповідач не ліквідований, обов'язок розрахунку за належними працівникові платежами покладений законом саме на власника, з яким працівник перебував у трудових відносинах, відповідно до статті 47 КзпП України.

З урахуванням наведеного, враховуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 750 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2012 року по 16.12.2013 року (включно) в розмірі 28628 грн. 25 коп., а всього у сумі 29378 грн. 25 коп., без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Судом не приймаються до уваги заперечення сторони відповідача щодо пред'явлення даного позову з пропуском строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15.10.2013р. №8-рп/2013 роз'яснив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Крім того, у своєму рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З огляду на вищезазначене, враховуючі, що фактично повного розрахунку з позивачем проведено не було, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до правовідносин, що склалися строків, передбачених ст.233 КЗпП України.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 293 грн. 78 коп.

На підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти, третя особа Управління Державної казначейської служби у м. Сімферополі АР Крим про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти, код ЄДРПОУ 34459431 на користь ОСОБА_1 (і.п.н.НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі у розмірі 750 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.11.2012 року по 16.12.2013 року у розмірі 28628 грн. 25 коп., а всього у сумі 29378 (двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 25 коп., без урахування обов'язкових платежів та зборів.

Стягнути з Сімферопольського регіонального центру оцінювання якості освіти, код ЄДРПОУ 34459431 в дохід держави судовий збір у розмірі 293 грн. 78 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя