Рішення

від 03.02.2014 по справі 910/23471/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23471/13 03.02.14

За позовом Приватного підприємства «Смія-Постач»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр»

про стягнення 66 047, 93 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Забута І.Б.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Смія-Постач» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» про стягнення заборгованості за договором поставки № 11 від 28.06.2013 р. у розмірі 64 200, 00 грн. та 1 847, 93 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23471/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.01.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 53 820, 00 грн. та 1 847, 93 грн. - пені, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Крім того, пунктом 3.10. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява позивача не суперечить нормам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити, у зв'язку з чим розглядає спір, виходячи з нової ціни позову.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позов з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали Господарського суду міста Києва направлялись на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 03.02.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.06.2013 р. між Приватним підприємством «Смія-Постач» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» укладено договір поставки № 11, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти та оплатити товар за цінами, в асортименті та кількості, що узгоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за товар здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом перерахування грошової суми у розмірі 100 % вартості партії товару не пізніше 30-ти календарних днів з моменту передачі товару.

Відповідно до п. 5.4. договору у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач на вимогу позивача сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 7.1., вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2013 р.

У відповідності до додатку № 1 до договору поставки № 11 від 28.06.2013 р. остаточний розрахунок за товар по видатковій накладній № РН-0000122 від 29.07.2013 р. загальною вартістю 70 000, 00 грн. здійснюється відповідачем не пізніше 50-ти календарних днів з моменту передачі товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 87 500, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також матеріали справи свідчать про сплату відповідачем вартості отриманої за договором № 11 від 28.06.2013 р. продукції на суму 33 680, 00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку Приватного підприємства «Смія-Постач», які долучені до справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 11 від 28.06.2013 р. щодо оплати вартості продукції, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 53 820, 00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Приймаючи до уваги, що умовами договору № 11 від 28.06.2013 р. визначено граничний термін розрахунків за поставлених товар, який становить 30 днів з моменту передачі товару та, зокрема, 50 календарних днів з моменту отримання товару за накладною № РН-0000122 від 29.07.2013 р., строк оплати відповідачем товару, отриманого за вищевказаним договором станом на день розгляду даної справи у суді є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався та не надав обґрунтованих заперечень проти заявлених вимог.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару за договором № 11 від 28.06.2013 р., враховуючи, що відповідачем заявлені до нього вимоги не спростовано та не надано суду доказів належного виконання ним грошових зобов'язань перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Приватного підприємства «Смія-Постач» в частині стягнення боргу у розмірі 53 820, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 847, 93 грн. від суми простроченого платежу.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем пені за час прострочення.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 05.09.2013 р. до 22.11.2013 р. становить 1 847, 93 грн.

В той же час, здійснивши власний розрахунок пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з 18.09.2013 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений товар виходячи умови договору щодо оплати товару не пізніше 50-ти календарних днів з моменту передачі товару) до 22.11.2013 р. (дата визначена позивачем самостійно) судом встановлено, що розмір пені становить 1 790, 46 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: 53 820, 00 грн. - основного боргу та 1 790, 46 грн. - пені.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Крім того, відповідно до ст.. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, у разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного підприємства «Смія-Постач» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Центр» (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, 9, корпус 3, кв. 181, код ЄДРПОУ 36791776), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного підприємства «Смія-Постач» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 17, код ЄДРПОУ 32558066) заборгованість у розмірі 53 820, 00 (п'ятдесят три тисячі вісімсот двадцять грн. 00 коп.) грн., 1 790, 46 (одна тисяча сімсот дев'яносто грн. 46 коп.) грн. - пені та 1 448, 61 (одна тисяча чотириста сорок вісім грн. 61 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству «Смія-Постач» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 17, код ЄДРПОУ 32558066) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 244, 34 (двісті сорок чотири грн. 34 коп.) грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.