Рішення

від 04.02.2014 по справі 905/293/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.02.2014 Справа № 905/293/14

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» (86117, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Антропова, будинок № 15-А; код ЄДРПОУ - 38176827)

до приватного підприємства «Октан» (85325, Донецька область, Красноармійський район, село Рівне, АЗС; код ЄДРПОУ - 24823261)

про стягнення 106 091,89 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Сбоєва А.І. (довіреність б/н від 06.01.2014)

Василенко О.А. (довіреність б/н від 11.01.2014)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства «Октан» 69 357,25 гривень основного боргу, 38 процентів річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 17 185,40 гривень, 20 % штрафу у розмірі 13 871,45 гривень, 5 677,79 гривень пені.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 526, 526, 536, 610-612, 615, 625, 692, 694 Цивільного кодексу України, статті 188, 193, 230-232, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № А-00000031 від 06 грудня 2012 року в частині своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 січня 2014 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 23 січня 2014 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві, просили суд позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, а також не надав відзив на позовну заяву в порядку статті 59 ГПК України.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи (абзац третій пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Ухвали господарського суду Донецької області про порушення провадження у справі від 15 січня 2014 року та про відкладення розгляду справи від 23 січня 2014 року надсилалися за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та співпадає з даними, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (витяг серії АД № 055515 від 30 січня 2014 року), про що свідчать відмітки на звороті ухвал суду (а.с. 1, 55).

З огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови пленуму касаційної інстанції від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

06 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» (далі по тексту - позивач або продавець) та приватним підприємством «Октан» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір поставки № А-00000031 (далі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати покупцю нафтопродукти (товар), зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар у строк і в порядку визначений Договором (пункт 1.1 Договору) (а.с. 13-15).

Вимоги до якості, упакування та маркірування визначено у розділі 2 Договору.

Пунктами 4.1, 4.5 Договору передбачено, що сторони за Договором здійснюють взаємні розрахунки, які складаються з вартості товару, зазначеної у видатковій накладній, а також процентів за користування чужими грошовими коштами. Покупець зобов'язується сплатити шляхом перерахування на поточний рахунок продавця вартість поставлених товарів протягом 3 календарних днів з дня отримання товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2013 року (пункт 7.1 Договору).

Договір на момент спірних поставок був чинним.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Згідно видаткових та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав у період з 06 грудня 2012 року по 17 травня 2013 року, а відповідач прийняв товар (нафтопродукти) на загальну вартість 538 739,01 гривень (а.с. 16-39).

У видаткових накладних сторонами узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежного виконання продавцем (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів щодо встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором поставки № А-00000031 від 06 грудня 2012 року у розмірі 69 357,25 гривень.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з конклюдентних дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абзацу другого пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені Договором між сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими та товарно-транспортними накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

З наявної в матеріалах справи довідки публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» за вихідним № 26/3-19 від 09 січня 2014 року вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару (а.с. 41-42).

Підписаним актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2013 року, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 69 357,25 гривень (а.с. 40).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданого товару, позивач просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 538 739,01 - 469 381,76 = 69 357,25 гривень, де:

- 538 739,01 гривень - вартість поставленого відповідачу товару;

- 469 381,76 гривень - сума оплаченого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 538 739,01 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

Надавши оцінку вказаним первинним документам, господарський суд дійшов висновку, що вони мають необхідні реквізити відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товару за договором поставки № А-00000031 від 06 грудня 2012 року), і, відповідно - є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 509 ЦК України та статей 173-174, 193 ГК України.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що переданий товариством з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» товар був прийнятий представником приватного підприємства «Октан», про що свідчать скріплені печаткою відповідача підписи у накладних.

Відтиск печатки відповідача, наявний на первинних документах (видаткових накладних), є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті переданого товариством з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» товару).

У претензії, отримання якої відповідачем підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку від 26 грудня 2013 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості за товар у розмірі 69 357,25 гривень (а.с. 43-44).

Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану претензію.

Частиною першою статті 222 ГК України унормовано, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковими накладними, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 20 вересня 2012 року у справі № 12/5026/556/2012.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати спірної заборгованості у розмірі 69 357,25 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 69 357,25 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 5 677,79 гривень та 20 % штрафу у розмірі 13 871,45 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею), якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Сторонами у пункті 4.7 Договору узгоджено, що при здійсненні оплати після строку, вказаного в пункті 4.5 Договору, така оплата вважається простроченою. При простроченні оплати за Договором з покупця стягується, зокрема штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості поставленого, але неоплаченого товару.

За прострочення виконання грошових зобов'язань сторони сплачують договірну неустойку в таких розмірах: за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме порушення строків оплати товару, зазначених у пункті 4.5 Договору - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від заборгованості за весь час прострочення до повного погашення заборгованості (пункт 6.2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Тобто, законом чи договором може бути встановлено інший період для нарахування неустойки (менший чи більший за 6 місяців).

У інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/1624/2011 від 21 листопада 2011 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» відзначається, що якщо укладеним сторонами договором передбачено більш тривалий ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України строк, у межах якого перераховуються штрафні санкції, то застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Виходячи з того, що сторонами у Договорі в порядку норм частини шостої статті 232 ГК України передбачена можливість нарахування пені до моменту повного погашення заборгованості, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію зі спірних правовідносин викладено в постановах Верхового Суду України від 09 квітня 2012 року у справі № 20/246-08 (№ 3-88гс11); від 27 квітня 2012 року у справі № 06/5026/1052/2011 (№ 3-24гс12).

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовній діяльності судів.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати за договором № А-00000031 від 06 грудня 2012 року.

З наданого розрахунку штрафу вбачається, що позивач здійснював нарахування наступним чином: 69 357,25 х 20 % : 100 % = 13 871,45 гривень, де:

- 69 357,25 гривень - сума заборгованості за Договором;

- 20 % - розмір штрафу, передбачений пунктом 4.7 Договору;

- 13 871,45 гривень - сума нарахованих штрафних санкцій (а.с. 11).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач здійснював нарахування:

- за видатковою накладною № А-0000001642 від 17 травня 2013 року за період з 21 травня 2013 року по 13 січня 2014 року відносно заборгованості 21 974,25 гривень;

- за видатковою накладною № А-0000001658 від 17 травня 2013 року за період з 21 травня 2013 року по 13 січня 2014 року відносно заборгованості 47 383,00 гривень (а.с. 10).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Звертаючись до господарського суду з відповідною позовною вимогою, позивач здійснив нарахування 38 процентів річних за користування чужими грошовими коштами на підставі положень статей 536, 694 ЦК України у розмірі 17 185,40 гривень.

Пунктом 4.7 Договору сторонами визначено, що при простроченні оплати за Договором з покупця стягується, зокрема проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі тридцяти восьми процентів річних до моменту повної оплати заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати трьох відсотків річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Передбачені пунктом 4.7 Договору проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 38 процентів річних за своєю природою підпадають під визначення пені.

Разом з тим господарським судом уже стягнуто з відповідача 5 677,79 гривень пені, нарахованої за цей самий період на підставі пункту 6.2.1 Договору, яким сторони передбачили її нарахування.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами Договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (3-37гс13), яка за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовній діяльності судів.

Оскільки в даному випадку правові підстави для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні, в задоволенні позовних вимог щодо їх стягнення з відповідача слід відмовити.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Октан» (85325, Донецька область, Красноармійський район, село Рівне, АЗС; код ЄДРПОУ - 24823261, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НК Артеміда Трейд» (86117, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Антропова, будинок № 15-А; код ЄДРПОУ - 38176827, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 69 357,25 гривень основного бору, 13 871,45 гривень штрафу, 5 677,79 гривень пені та 1 778,10 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10 лютого 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова