Ухвала

від 11.02.2014 по справі 383/1882/13-ц,2/383/520/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/475/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Хрусталенко І.П.

Спори, що виникають з договорів найму (оренди) Доповідач Кодрул М. А.

УХВАЛА

Іменем України

11.02.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Кодрула М.А.

суддів: Кіселика С.А., Чорнобривець О.С.

за участю секретаря: Кечкіна А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсними договору оренди землі та додаткової угоди про зміну умов договору оренди землі, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі ПП ОСОБА_3) та просив визнати недійними договір оренди землі від 19 липня 2005 року та додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі від 29 листопада 2005 року, укладених між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Посилався на те, що в договорі оренди землі та додатковій угоді відсутня істотна умова передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Після уточнення позовних вимог також просив зобов"язати ПП ОСОБА_3 повернути йому земельну ділянку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з»явилися для участі у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначена позивачем підстава для визнання договору оренди землі від 29 листопада 2005 року та додаткової угоди від 12 квітня 2010 року недійсними через відсутність такої істотної умови, як умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не може бути прийнята судом як належна, оскільки на момент державної реєстрації договору оренди землі законодавцем не було передбачено такої істотної умови договору оренди землі. Твердження представника позивача, що додаткова угода є самостійним правочином не пов»язаним з договором оренди землі не грунтується на нормах права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з того, що вони відповідають встановленим судом обставинам та нормам матеріального права які регулюють правовідносини, що склалися між сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на землю від 27 грудня 1999 року на праві власності належала земельна ділянка площею 10,48 га, що розташована на території Василівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

19 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 укладений договір оренди землі, зареєстрований 29 листопада 2005 року за № 2 у Бобринецькому районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», відповідно до умов якого в оренду передана земельна ділянка площею 10,48 га, строком на 5 років.

12 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 укладена додаткова угода про зміну умов Договору оренди землі від 29 листопада 2005 року, яка зареєстрована 18 листопада 2010 року за № 041036500076 у Бобринецькому районному відділ Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр ДЗК». Цією додатковою угодою сторони внесли зміни до пунктів 8 та 9 договору, відповідно до яких термін дії договору продовжено на 10 років, визначено розмір орендної плати у 3%, яка повинна виплачуватись з урахуванням індексації. В додатковій угоді зазначено, що вона є невід»ємною частиною договору оренди землі.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4, який є позивачем по справі, є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з земельної ділянки НОМЕР_1 площею 10,4798 га, в межах згідно з планом, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Василівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, належної спадкодавцю на підставі державного акту на землю, серії КР № 000279 виданого 27.12.1999 року Бобринецькою районною радою Бобринецького району Кіровоградської області.

Відносини, пов»язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

В ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до ч.2 ст.15 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 19 липня 2005 року та зареєстрований 29 листопада 2005 року, тобто до внесення змін до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» Законом України від 16.09.2008 року № 509-VI, яким частину першу ст. 15 зазначеного Закону доповнено абзацом 12 стосовно такої істотної умови договору оренди землі як умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Повно та об»єтивно встановивши обставини по справі, суд першої інстанції з посиланням на ст. 5 ЦК України та ч. 4 ст. 2 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави, передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" для визнання недійсними договору оренди землі від 29 листопада 2005 року та додаткової угоди від 12 квітня 2010 року через відсутність такої істотної умови, як умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, оскільки на момент державної реєстрації договору оренди землі законодавцем не було передбачено такої істотної умови договору оренди землі, а тому в момент укладення договору оренди землі та його державної реєстрації він відповідав діючим нормам законодавства.

Додаткова угода від 12 квітня 2010 року укладена між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 про зміну умов Договору оренди землі від 29 листопада 2005 року відповідає вимогам ст.ст. 638, 792 ЦК України, ст.ст. 14, 18, 20 Закону України «Про оренду землі», а тому підстав для визнання її недійсною немає.

Правильними є також висновки суду першої інстанції про те, що позивач, на порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не довів обставини, які б свідчили про недійсність договору оренди землі та додаткової угоди до договору.

Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неодинакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов"язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України.

У прававій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року по справі № 6-94 цс 13, зазначено, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв»язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з»ясувати у чому саме полягає порушення їхнії законних прав.

У справі відсутні будь які докази того, що відсутність в договорі такої істотної умови, як умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, порушує права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємця ОСОБА_3, який не має статутного фонду, а тому не може передати до статутного фонду право оренди земельної ділянки і таким чином не може порушити право власника земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст.11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Оскільки договором оренди та додатковою угодою про зміну умов договору оренди землі право застави власником майна орендарю не передане, то орендар не може самостійно укласти договір застави, який нідлягає нотарільному посвідченню і при цьому вимагається надання проустановлюючого документу і таким чином не може порушити право позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, на час укладення додаткової угоди, така істотна умова договору оренди, як умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, вже була передбачена чинним законодавством України, але не була внесена до додаткової угоди і це є підставою для визнання договору та додаткової угоди недійсними, колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ст. 638 ЦК України договір договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 19 липня 2005 року та зареєстрований 29 листопада 2005 року, є укладеним та набув чинності і відповідав вимогам законодавства, які діяли на час його укладення та реєстрації, а додатковою угодою сторони внесли зміни лише в ті його частини, які вважали за необхідне змінити.

Рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: