Рішення

від 10.02.2014 по справі 910/24472/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24472/13 10.02.14

за позовом: Фізичної особи-підприємця Пацури Андрія Володимировича, м.Львів, код 2192821374

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп», м.Київ, ЄДРПОУ 38451298

про стягнення 6 714,84 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Пацура Андрій Володимирович, м.Львів звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп», м.Київ про стягнення 6 714,84 грн., а саме, основного боргу в сумі 6 000 грн., 3% річних в розмірі 52,27 грн., пені в сумі 226,52 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 36,05 грн., збитків в сумі 400 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №11/105 від 01.11.2012р. доручення на надання транспортно-експедиційних послуг в частині здійснення оплати в обсязі та строки, передбачені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

30.12.2013р. та 03.02.2014р. до господарського суду надійшли клопотання позивача №26/12/2013-3 від 26.12.2013р. та №30/01/2014-2 від 30.01.2014р. про розгляд справи без представника позивача.

Відповідач в судові засідання 22.01.2014р. та 10.02.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з огляду на наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №0103028025045, №0103025025053, №0103028027382, №0103028027390.

06.02.2014р. до суду надійшло повторне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на направлення директора та головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» у відрядження. Проте, за висновками суду, вказане клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

За змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням , участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, відповідачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено неможливості заміни представника відповідача, як з числа своїх працівників, так і з осіб, не пов'язаних з господарським товариством трудовими відносинами. При цьому, відповідачем також не представлено до матеріалів справи доказів перебування директора та головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерфол Стейт Групп» у відрядженні.

Крім того, суд зазначає, що розгляд справи вже відкладався за аналогічним клопотанням відповідача, проте, останнім так і не було виконано у повному обсязі вимоги ухвал господарського суду та не забезпечено явку уповноваженого представника до судового засідання 10.02.2014р.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, а справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2012р. між Фізичною особою-підприємцем Пацура Андрієм Вікторовичем (повірений) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» (довіритель) було укладено договір №11/105 доручення на надання транспортно-експедиційних послуг (організацію автомобільних перевезень вантажів), згідно з п.1.1 якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується, діючи від імені та за рахунок довірителя за обумовлені плату та строк, організувати перевезення вантажу, наданого довірителем, автомобільним транспортом.

Відповідно до п.9.1 укладеного між сторонами правочину договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012р. чи до повного виконання сторонами свої зобов'язань.

Пунктом 9.3 спірної угоди передбачено, що якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не виявить (письмово) бажання його розірвати, то договір вважається пролонгованим та той же строк та на тих же умовах.

Наразі, жодних заяв сторін щодо розірвання договору №11/105 від 01.11.2012р. матеріали справи не містять.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №11/105 від 01.11.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання експедиторських послуг.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом п.2.1 договору №11/105 від 01.11.2012р. за дорученням довірителя та на підставі його заявок, повірений організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом, проводить розрахунки з транспортними організаціями, виконує розсилку товарно-транспортної документації, бере участь у складанні актів, вирішує з транспортними організаціями претензійні питання, забезпечує складання CMR та TIR-Carnet, товаросупровідних накладних та іншої необхідної документації на вантаж.

З п.3.1.1 укладеного між сторонами правочину вбачається, що довіритель зобов'язується своєчасно за 3 дні передати повіреному заявку на організацію автомобільного перевезення вантажу чи на надання інших послуг.

22.07.2013р. сторонами було укладено договір-заявку №11649 на надання транспортно експедиторських послуг, за умовами якої позивач зобов'язався організувати перевезення вантажу (20т пива) від вантажовідправника, Відкритого акціонерного товариства «Криниця», Беларусь, м.Мінськ до грузоотримувача відповідно до СМR, Україна, Київ.

За поясненнями позивача, послуги, визначені у договорі-заявці №11649 від 22.07.2013р. до договору №11/105 від 01.11.2012р., були надані належним чином, про що свідчить представлений до матеріалів справи акт №ОУ-0000055 від 30.07.2013р. здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Проте, за висновками суду, вказаний акт не є належним та допустимим у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказом надання послуг за спірним правочином.

За приписами п.п.2.4, 2.5 Наказу №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні документи повинні містити найменування підприємств, від імені яких складений документ, назву документа, дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), особистий чи електронний підпис. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Наразі, судом встановлено, що на представленому до матеріалів справи акті міститься печатка не відповідача, а зовсім іншої юридичної особи, а саме, Товариства з обмеженою відповідальністю «Єрфол Стейт Груп». Позивач у поясненнях №30/01/2014-1 від 30.01.2014р. підстави скріплення акту №ОУ-0000055 від 30.07.2013р. печаткою іншого господарського товариства не навів. При цьому, у вказаному документі не ідентифіковано особу (не визначено посади, прізвища, ім'я та по-батькові), якою підписано акт №ОУ-0000055 від 30.07.2013р. з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єрфол Стейт Груп».

Одночасно, суд зазначає, що спірним правочином взагалі не передбачено обов'язку сторін за результатами наданих послуг складати акт, який би засвідчував належне виконання повіреним своїх обов'язків перед довірителем, внаслідок чого відсутність акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) не впливає на юридичну оцінку фактичних правовідносин сторін.

При цьому, як встановлено судом, 23.07.2013р. позивачем було складено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR на перевезення товару (пива) від вантажовідправника, Відкритого акціонерного товариства «Криниця», Беларусь, м.Мінськ до вантажоотримувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Адара Ко», Київ, що повністю узгоджується з умовами заявки №11649 від 22.07.2013р.

Ухвалами господарського суду від 19.12.2013р. та від 22.01.2014р. відповідача було зобов'язано представити (у разі наявності) заперечення стосовно обсягу та якості наданих позивачем послуг.

Проте, відповідачем жодних заперечень з приводу належного виконання Фізичною особою-підприємцем Пацурою Андрієм Володимировичем своїх зобов'язань за спірним правочином до матеріалів справи не представлено. Крім того, судом враховано, що у жодному з клопотань відповідача не зазначено про наявність будь-яких заперечень з приводу предмету спору.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання повіреним прийнятих за договором зобов'язань, господарський суд дійшов висновку про належне виконання позивачем своїх обов'язків з надання експедиторських послуг.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Пунктом 4.1 договору №11/105 від 01.11.2012р. встановлено, що розрахунки за надані послуги здійснюються в гривнях, на підставі цін, що узгоджені в заявці. Оплата послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів довірителем на розрахунковий рахунок повіреного (п.4.2 договору №11/105 від 01.11.2012р.).

У п.17 договору-заявки №11649 від 22.07.2013р. передбачено, що вартість послуг позивача складає 6000 грн. та повинна бути сплачена відповідачем після отримання оригіналів документів (оригінал СМР, АВР, рахунок) на протязі 12-15 банківських днів.

За поясненнями позивача, останнім було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» СМR, рахунок-фактуру №СФ-0000031 від 30.07.2013р., акт здачі-приймання робіт №ОУ-0000055 від 31.07.2013р., що підтверджується поштовою квитанцією №6843 від 02.08.2013р. та реєстром згрупованих відправлень від 02.08.2013р.

За змістом п.1.4 Наказу №1149 від 12.12.2007р. Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» нормативний строк пересилання поштових відправлень та поштових переказів (крім простих листів та поштових карток) - час, установлений для пересилання поштових відправлень та поштових переказів від об'єкта поштового зв'язку місця приймання до об'єкта поштового зв'язку місця вручення. Поштові відправлення - листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі контейнери, оформлені відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.4.1 Наказу №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Як встановлено судом, документи на виконання п.17 договору-заявки №11649 від 22.07.2013р. було направлено 02.08.2012р., отже з урахуванням строків пересилання поштової кореспонденції, відповідач повинен був отримати їх 05.08.2012р.

Ухвалами господарського суду від 19.12.2013р. та від 22.01.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» СМR, рахунка-фактури №СФ-0000031 від 30.07.2013р., акту здачі-приймання робіт. Однак, жодних заперечень з цього приводу відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з оплати наданих експедиторських послуг настав.

Посилання відповідача на акт здачі-приймання робіт №ОУ-0000055 від 31.07.2013р., як на доказ отримання відповідачем визначених у п.17 договору-заявки №11649 від 22.07.2013р. документів, судом до уваги не приймаються, враховуючи наведені вище висновки щодо доказової сили зазначеного документа.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» своїх зобов'язань за договором №11/105 від 01.11.2012р. в частині оплати наданих за заявкою №11649 від 22.07.2013р. експедиторських послуг у встановлені строки та розмірі не виконало.

Слід зазначити, що господарським судом ухвалами від 19.12.2013р. та від 22.01.2014р. було зобов'язано відповідача надати докази виконання своїх грошових зобов'язань за договором №11/105 від 01.11.2012р. в розмірі 6000 грн.

Однак, вимоги ухвали відповідачем виконано не було, доказів сплати позивачу грошових коштів не надано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Наразі, у клопотанні б/н від 06.02.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» про відкладення розгляду справи відповідачем не було зазначено про бажання надати нові докази в наступному судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи все вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги Фізичної особи-підприємця Пацури Андрія Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» про стягнення основного боргу в сумі 6 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 52,27 грн., пені в сумі 226,52 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 36,05 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.5.6 договору №11/105 від 01.11.2012р. у разі прострочення платежів сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Позивачем було нараховано пеню за період з 29.08.2013р. по 12.12.2013р. в сумі 226,52 грн.

За висновками суду, проведений позивачем розрахунок розміру пені є вірним.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем за період з 29.08.2013р. по 12.12.2013р. було нараховано 3 % річних в розмірі 52,27 грн. та інфляційні збитки в розмірі 36,05 грн.

Проте, після проведення перевірки наданих розрахунків, суд встановив, що 3% річних позивачем нараховано вірно, однак при нарахуванні інфляційних збитків Фізична особа-підприємець Пацура Андрій Миколайович припустився арифметичної помилки, тому з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 52,27 грн. та інфляційні збитки в розмірі 36,04 грн.

Керуючись принципами здійснення судочинства у господарських судах України, суд також дійшов висновку щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» збитків в розмірі 400 грн., враховуючи наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Як на підставу позовних вимог про відшкодування збитків, позивач посилається на сплату послуг з правової допомоги, а саме складанню позовної заяви для звернення до суду за захистом своїх прав, які були порушені Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп». На підтвердження понесених збитків позивач надав договір №20 від 11.12.2013р. про надання юридичних послуг та платіжне доручення №995 від 11.12.2013р.

За висновками суду, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №11/105 від 01.11.2012р. Аналогічну позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення збитків в розмірі 400 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємеця Пацури Андрія Володимировича, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп», м.Київ про стягнення 6 714,84 грн., а саме, основного боргу в сумі 6 000 грн., 3% річних в розмірі 52,27 грн., пені в сумі 226,52 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 36,05 грн. та збитків в сумі 400 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення «Ерфол Стейт Групп» (01021, м.Київ, Печерський район, вул.Михайла Грушевського, буд.28/2, ЄДРПОУ 38451298) на користь Фізичної особи-підприємеця Пацури Андрія Володимировича (79035, м.Львів, вул.Куликівська, 15А, код 2192821374) основний борг в сумі 6 000 грн., 3% річних в розмірі 52,27 грн., пеню в сумі 226,52 грн., інфляційні нарахування в розмірі 36,04 грн. та судовий збір в сумі 1718,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 10.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.02.2014р.

Суддя М.О. Любченко