Рішення від 10.02.2014 по справі 910/25079/13

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25079/13 10.02.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт», м.Київ, ЄДРПОУ 35917297

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 37355731

про стягнення 30 000 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна», м.Київ про стягнення заборгованості за договором поставки №060913 від 06.09.2013р. у розмірі 30 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №060913 від 06.09.2013р. в частині здійснення оплати товару у розмірі та строки, передбачені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач у судове засідання 10.02.2014р. не з'явився, представника не направив, своїми правами на участь у розгляді справи не скористався, однак, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи.

Пунктом 9.3.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Таким чином, про належне повідомлення позивача про нас та місце судового засідання 10.02.2014р. свідчить протокол від 29.01.2014р.

Відповідач у судові засідання 29.01.2014р. та 10.02.2014р. не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, буд.12. Крім того, в матеріалах справи, а саме у договорі №060913 від 06.09.2013р., також наявна і інша адреса відповідача: 01042, м.Київ, вул.І.Кудрі, 5.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 26.12.2013р. та від 29.01.2014р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

За змістом п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як свідчать матеріали справи, конверти з ухвалами від 26.12.2013р. та від 29.01.2014р. було повернуто до суду з відміткою «За зазначеною адресою не знаходиться».

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна», які наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та договорі №060913 від 06.09.2013р., враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку сторін в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарськогопроцесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторонни добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що сторони в процесі розгляду справи 10.02.2014р. так і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідокчого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнігріфт» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна» (покупець) було укладено договір №0600913 поставки, за змістом п.1.1 якого продавець передає у власність, а покупець відповідним чином приймає та оплачує продукцію - сорочки у кількості, асортименті та за цінами, вказаними у видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

У специфікації №1 від 06.09.2013р. до договору №060913 від 06.09.2013р. сторони погодили асортимент та кількість продукції, а саме, визначили, що продавець зобов'язується поставити сорочки жіночі та чоловічі білого і сірого кольору на загальну суму 86 401, 73 грн.

Пунктом 6 спірного правочину передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013р., а в частині здійснення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №060913 від 06.09.2013р., як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі ст.531 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 2.1 договору №060913 від 06.09.2013р. передбачено, що товар відвантажується зі складу продавця або доставляється на підставі видаткової накладної продавця, згідно письмового замовлення по телефону або надісланого електронною поштою чи факсом покупця у строк, не пізніше, 32 днів з моменту отримання замовлення.

За змістом п.2.4 укладеного між сторонами правочину датою поставки товару вважається дата, яка зазначена в накладних продавця.

Відповідно до п.3.1 договору №060913 від 06.09.2013р. поставка товару від продавця здійснюється на умовах склад покупця.

Як встановлено судом, відповідно до наявних в матеріалах справи документів, а саме видаткової накладної №260902 від 26.09.2013р., позивачем було здійснено поставку визначеного у специфікації №1 від 06.09.2013р. товару на загальну суму 86 401, 73 грн.

Вказана накладна підписана представниками обох сторін без зауважень та заперечень в період дії укладеного між сторонами договору №060913 від 06.09.2013р.

Наразі, судом прийняті до уваги пояснення позивача, надані у судовому засіданні 29.01.2014р., стосовно помилкового зазначення у видатковій накладній №260902 від 26.09.2013р. номеру іншого договору та рахунку. Суд також наголошує, що асортимент, кількість та вартість товару, переданого за накладною №260902 від 26.09.2013р., повністю відповідає умовам погодженої сторонами специфікації №1 від 06.09.2013р. за договором №060913 від 06.09.2013р. При цьому, доказів існування між сторонами інших договорів з поставки одягу в матеріалах справи не міститься.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що поставка товару за видатковою накладною №260902 від 26.09.2013р. здійснювалась в межах договору №060913 від 06.09.2013р.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалами господарського суду від 26.12.2013р. та від 29.01.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару за договором №060913 від 06.09.2013р.

Жодних заперечень з приводу отримання товару за укладеним між сторонами договором відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як замовника/покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна №260902 від 26.09.2013р. є належним доказом передачі продукції відповідачу в межах договору №060913 від 06.09.2013р.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1 договору №060913 від 06.09.2013р. передбачено, що ціна товару формується в національній валюті України та вказується в кожній видатковій накладній, що є невід'ємною частиною договору.

У п.п.4.1, 4.2 спірного правочину зазначено, що 50% загальної вартості продукції сплачується покупцем протягом 5 робочих днів з дати підписання договору сторонами, але в будь-якому випадку до моменту початку поставки продукції продавцем. Наступні 50% вартості продукції сплачуються покупцем протягом 5 робочих днів з дати поставки.

Як вже зазначалось, вартість поставленої продукції згідно специфікації №1 від 06.09.2013р. до договору №060913 від 06.09.2013р. та видаткової накладної складає 86 401, 73 грн.

Отже, за висновками суду, строк оплати товару за видатковою накладною №260902 від 26.09.2013р. настав.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна» було здійснено лише часткову оплату товару на загальну суму 56 401, 73 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 30 000 грн.

Крім того, позивачем надано суду лист б/н від 24.10.2013р., в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл України» визнало заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» в розмірі 30 000 грн.

Ухвалами господарського суду від 26.12.2013р. та від 29.01.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного чи часткового виконання грошових зобов'язань за договором №060913 від 06.09.2013р. поставки товару.

Однак, відповідачем вимоги суду виконано не було, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості до матеріалів справи не представлено.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, за висновками суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна» заборгованості за договором №060913 від 06.09.2013р. в розмірі 30 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна», м.Київ про стягнення боргу в розмірі 30 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монарх Рітейл Україна» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, буд.12 ЄДРПОУ 37355731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігіфт» (01103, м.Київ, Печерський район, вул.Кіквідзе, буд.18, ЄДРПОУ 35917297) борг в розмірі 30 000 грн. та судовий збір в розмірі 1720, 50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.02.2014р.

Суддя М.О.Любченко