Постанова

від 20.01.2014 по справі 826/17919/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2014 року справа № 826/17919/13-а

о 12 год.50 хв.

приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Боронило К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудана»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування акту від 22.10.2013 року

№ 482/15-30928812 і податкову вимогу № 807 від 03.10.2012 року,

стягнення з Державного бюджету України суму 9823,85 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача Павліченко О.В.,

від відповідача Бідзян А.К., -

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Рудана» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування акту № 482/15-30928812 від 22.10.2013 року та податкову вимогу № 807 від 03.10.2012 року, стягнення з Державного бюджету України суму 9823,85 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що не погоджується з висновками посадових осіб податкового органу, що здійснювали перевірку, відображеними в акті перевірки, вважає їх помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам і не підтверджені жодними достовірними та об'єктивними доказами, що підтверджують факт порушення позивачем п.201.8, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України. Посилання відповідача на те, що податкова накладна № 14 від 16.02.2012 року на суму податку на додану вартість 28768,00грн. з контрагентом ТОВ «Білий берег» відсутня в базі даних Єдиного реєстру податкових накладних та реєстру отриманих та виданих податкових накладних підприємства позивач вважає помилковими та надуманими. А тому, позивач вважає, що акт № 482/15-30928812 від 22.10.2013 року про сплату 28768,00грн. податкового зобов'язання з ПДВ і 9823,85грн. штрафних (фінансових) санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що податкова вимога № 807 від 03.10.2012 року не підлягає відкликанню або скасуванню, оскільки станом на 13.12.2013 року податковий борг позивачем не погашено в повному обсязі, а тому сплачена сума зарахована в рахунок погашення податкового боргу. Таким чином, сума 9823,58 грн., сплачена ТОВ «Рудана» не підлягає поверненню. Також, на думку відповідача, оскаржуваний акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який би порушив права та інтереси позивача, незгода з висновками, викладеними в акті про проведення документальної позапланової перевірки не є підставою для визнання дії щодо проведення перевірки та складання акту. Висновки, викладені у вищевказаному акті самі по собі не можуть порушувати права, свободи чи інтереси позивача. А тому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Рудана» відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рудана» - зареєстровано як юридична особа Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.04.2000 року № 10721200000002088, ідентифікаційний код юридичної особи 30928812, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою АБ № 691463 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Перебуває на податковому обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва з 09.07.2001 року № 2368, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП. (а.с.12-14)

На час розгляду справи ТОВ «Рудана» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 12.04.2000 року, індивідуальний податковий номер - 309288126576, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Керуючись п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

П.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно п.76.1, п.76.2 ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Так, приписами п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України встановлено, за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, суд приходить до висновку стосовно того, що камеральна перевірка платника податків проводиться без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення та їй підлягає вся податкова звітність суцільним порядком, а право на проведення такої перевірки податковому органу надається приписами Податкового кодексу України.

Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва ДПС проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2012 року. За наслідками перевірки було складено акт від 22.10.2013 року № 482/15-30928812. (а.с.7-8)

Виходячи з цього, суд приходить до висновку, що посадові особи органу державної податкової служби мали права на проведення камеральної перевірки ТОВ «Рудана».

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 КАС України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У відповідності до п. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Суд звертає увагу, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки, чи камеральної перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти, висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Згідно ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Підпунктами 4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 22 грудня 2010 року №984 встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд дійшов висновку, що проведення перевірки та оформлення акту з висновками за результатами її проведення є обов'язком відповідача. При цьому, під час складання акту перевірки посадова особа органу податкової служби викладає висновки на підставі наявних матеріалів, які досліджувались під час перевірки та є підставою для висновків згідно ст.83 Податкового кодексу України, щодо порушень законодавства, які, на його думку, мають місце, відображає думку з питань, що входять до об'єкту перевірки, однак, вищенаведене не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, зокрема, не робить зазначені особою, що здійснювала перевірку, угоди автоматично нікчемними (недійсними) та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у т.ч. зі сплати податків).

Отже, контролюючий орган зобов'язаний скласти за результатами перевірки акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень.

Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

За таких обставин, суд вважає, що оспорюваний позивачем акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, оскільки акт перевірки не встановлює права та обов'язки позивача.

Акт від 22.10.2013 року № 482/15-30928812 про результати камеральної перевірки позивача не несе ніяких правових наслідків для позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.

Отже, акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Наведені у позовній заяві доводи не містять обґрунтованих посилань на конкретні блага, які може здобути позивач внаслідок задоволення позову. Акт перевірки не змінює, не породжує та не припиняє правовідносини, які об'єктивно та безпосередньо впливали на позивача як на юридичну особу.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування акту № 482/15-30928812 від 22.10.2013 року задоволенню не підлягають.

Згідно вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Відповідно п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до викладених вимог Податкового кодексу України підприємству ТОВ «Рудана» ДПІ Святошинського районі ГУ Міндоходів у м Києві виписано та вручено податкову вимогу від 03.10.2012 року № 807, в якій повідомлено керівника ТОВ «Рудана» про наявність податкового боргу станом на 01.10.2012 року за узгодженими грошовими зобов'язаннями в розмірі 9823,85 грн. по податку на додану вартість. (а.с.10)

В судовому засіданні представником позивача надані пояснення, що зазначена заборгованість в розмірі 9823,85грн. на його думку це сума штрафний санкцій відповідно до акту камеральної перевірки № 482/15-30928812 від 22.10.2013 року, отже судом не приймаються вказані доводи, оскільки матеріалами справи або іншими доказами цей факт не доведено.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач станом на 01.10.2012 року мав податкову заборгованість у розмірі 9823,68грн., що підтверджено зворотнім боком облікової картки платника податків позивача по податку на додану вартість. (а.с.39-48)

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на сплату зазначеної в податковій вимозі суми 9823,68грн. платіжним дорученням № 6 від 28.02.2013 року, оскільки станом на дату сплати цієї суми сума боргу була значно більшою у розмірі 45785,41грн.

Відповідно до п.60.1, п.60.2 ст.60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі. У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем правомірно винесена податкова вимога № 807 від 03.10.2012 та станом на час розгляду справи підстави для її скасування відсутні, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відмову задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкову вимогу № 807 від 03.10.2012 року.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України суму 9823,85 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суд вважає, що ця вимога задоволенню не підлягає, оскільки представником позивача у ході судового розгляду справи до матеріалів справи не надано жодних доказів з яких саме підстав суд повинен її стягнути на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи позивачем жодних доказів до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, позивачем не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, позивачем не наведено та не надано доказів, а судом не встановлені підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Рудана».

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

постановив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудана» - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 20 січня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 21 січня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова