Постанова

від 20.05.2009 по справі 43/407

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/407

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 20 травня 2009 р.                                                                                    № 43/407  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Малетича М.М.

Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл", м. Київ

на постановувід 24.02.2009 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 43/407 господарського суду м. Києва

за заявою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва (ліквідатор банкрута)

доТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл", м. Київ

пробанкрутство

в судовому засіданні взяли участь представники:

ініціюючого кредитораКривобок Ю.М., довір.;

боржникаКіцул С.Б., довір.

       ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулася до господарського суду м. Києва з заявою про порушення справи про банкрутство ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" в порядку ст. 52 Закону Україна "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.07.2007 р. порушено провадження у справі № 43/407 про банкрутство ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл".

Постановою господарського суду м. Києва від 10.08.2007 р. (суддя Пасько М.В.) визнано ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено ініціюючого кредитора та зобов'язано ліквідатора вчинити певні дії.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 р. (судді: Дзюбко П.О. –головуючий, Дикунська С.Я., Сотніков С.В.) апеляційну скаргу ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" залишено без задоволення,  а постанову господарського суду м. Києва від 10.08.2007 р. –без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 р., а справу направити на новий розгляд до цього суду.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 7, 52 Закону про банкрутство, ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на оскарження податкової заборгованості в судовому порядку, а також на неналежність доказу відсутності боржника за юридичною адресою, який знаходиться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Визнаючи боржника банкрутом за ст. 52 Закону про банкрутство, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржник –ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" має непогашену податкову заборгованість, кошти та рух грошових коштів на рахунках і нерухоме майно у боржника –відсутні, а сам боржник відсутній за юридичною адресою.

Однак, такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій законним та обґрунтованим визнати не можна у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Інше передбачено ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, яка визначає особливості банкрутства відсутнього боржника. Згідно з вказаною нормою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за приписами Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

У відповідності до ст. 1 Закону про банкрутство безспірними являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006 р. у справі № 3/157.

Матеріали справи свідчать про те, що грошові вимоги ініціюючого кредитора –ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ґрунтуються на першій податковій вимозі від 02.04.2007р. №1/974 (а.с. № 34 том І).

Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Таким чином, ініціюючим кредитором не надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Тобто, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником  підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

Як вбачається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належними доказами, які підтверджують обставини відсутності керівних органів боржника за місцем знаходження, є акт ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 25.02.2006 р. б/н про відсутність боржника –ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл" за його місцезнаходженням (а.с. №27 том І) та акт від 10.05.2007 р. №16 про встановлення факту невручення податкової вимоги платнику податків - боржнику, затверджений заступником начальника ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Соповим Ю.О. (а.с. №33 том І).

Отже, суд апеляційної інстанції керувався актами, які складені одноосібно ініціюючим кредитором.

Втім, відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр).

Положеннями ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру,  передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що у випадку, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У зв'язку з чим, при встановленні факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням як ініціюючий кредитор, так і суд мають керуватися відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 06.06.2006 р. у справі № Б48/12-05, від 22.05.2007 р. у справі № 21/19-06-518.

Як вбачається, докази включення до Єдиного державного реєстру відомостей про відсутність боржника за його місцезнаходженням в матеріалах справи відсутні.

Більш того, боржник направляє свого представника для участі в судових засіданнях з розгляду даної справи, зокрема, в суді апеляційної та касаційної інстанції, що також заперечує факт його відсутності.

На вказане суд апеляційної інстанції увагу не звернув та здійснив оцінку доказів без урахуванням приписів Цивільного кодексу України, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” та з порушенням вимог Закону про банкрутство.  

За таких обставин справи судом першої інстанції визнано боржника банкрутом як відсутнього без наявності правових підстав, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість порушення справи про банкрутство за ст. 52 цього Закону.

На відміну від загальної процедури банкрутства правомірність порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою в порядку ст. 52 Закону про банкрутство перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка підлягає оскарженню.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції  та постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесаульного права, а провадження у справі –припиненню.

На підставі вказаного та керуючись ст. ст. 1, 6, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 17, 18, 19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. 1071 Цивільного кодексу України, ст. ст. 34, 80, 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, суд          

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл"  задовольнити.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 р. та постанову  господарського суду м. Києва від 10.08.2007 р. у справі № 43/407  скасувати.

3.          Припинити провадження у справі № 43/407 про банкрутство ТОВ "Будівельне підприємство "Стабіл".

       Головуючий                                                                                   Б.М. Поляков  

       Судді                                                                                               М.М. Малетич

                                                                                                 Л.В. Продаєвич