Рішення

від 11.02.2014 по справі 910/800/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/800/14 11.02.14 За позовом ТОВ "АП Транс"

до ТОВ "Трейдінг Восток"

про стягнення 81722,66 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Мартинчук С.В. (дов.б/н від 07.02.2014)

Від відповідача Галкіна Я.Г.(дов. б/н від 28.01.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АП Транс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" про стягнення 81722,66 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору транспортного обслуговування від 25.01.2013 № 017/01/13.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.01.2014 порушено провадження у справі № 910/800/14, розгляд справи призначено на 11.02.2014.

В судове засідання 11.02.2014 з'явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті справи.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Останній наголосив, що автоперевезення відповідач дійсно здійснив, але строк оплати за це ще не настав, так як відповідач не отримав від позивача необхідного пакету документів, передбаченого п. 4.2 договору.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "АП Транс" (надалі у тексті -позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" (надалі у тексті - відповідач, експедитор) укладено Договір на транспортне обслуговування № 017/01/13 (далі за текстом - договір), який підписаний уповноваженими представниками і скріплений печатками сторін.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Розділом 1 вказаного Договору сторонами передбачено, що позивач (перевізник) на замовлення та за рахунок відповідача(експедитора) здійснює перевезення вантажів. Виконання транспортно-експедиційного обслуговування оформлюється окремою заявкою на конкретне перевезення, яка є невід'ємною частиною договору . Заявка-замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками перевізника та експедитора. Сторони визнають юридичну силу заявки-замовлення на перевезення, переданої шляхом факсимільного зв»язку.

Пунктом 2.2.9 сторони узгодили, що доказом виконання перевізником своїх зобов»язань по перевезенню вантажу належним чином вважається дата з моменту передання вантажу вантажоотримувачу і отримання свого екземпляру СМР або товаро-транспортної накладної без зауважень вантажоотримувача.

Відповідно до наданих відповідачем трьох заявок від 25.01.2013 №500015/13 , №50016 та №500017/13 в період з 01.02.2013 до 04.02.2013 позивач три рази автомобілями д.н.з АН 0807 АК/АН 2390 ХХ, АН 1987 АК/АН 2387 ХХ таАН 0367 ІВ/АН 7690 ХТ здійснив перевезення вантажу по маршруту Кобленц( Німеччина) -Рава-Руська до пункту призначення - м. Чорнобиль та видав його особі, яка мала право на одержання вантажу (одержувачеві) . Виконання вказаного зобов»язання по перевезенню вантажу підтверджується складанням сторонами актів надання послуг за номерами:

- 20 від 04.02.2013 на суму 25435,00 грн.

- 21 від 04.02.2013 на суму 25435,00 грн.

- 22 від 04.02.2013 на суму 25435,00 грн. на загальну суму 76305,00 грн.

Зазначені послуги були надані в повному обсязі та належної якості, що підтверджується підписаними обома сторонами актами здачі-прийняття (надання послуг) та доданими до матеріалів справи копіями міжнародних вантажних накладних СМР.

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

За надані послуги відповідачу позивачем на виконання п. 4.2 договору 22.10.2013 були виставлені рахунки-фактури №15,16 та 17 від 04.02.2013 (в матеріалах справи) на суму боргу та надіслані цінним листом з описом вкладень оригінали документів,що підтверджують факт автоперевезень.

Відповідно до п. 4.1.-4.3. Договору розрахунки за виконанні послуги проводяться згідно рахунків позивача шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5-10 днів після отримання оригіналів документів- рахунку, акту виконаних робіт та оригіналу СМР.

Оскільки акти здачі-прийняття (надання послуг) були підписані сторонами 04.02.2013, а оригінали передбачених п.4.2 договору документів відповідач отримав 09.11.2013 то цей день вважається датою початку терміну оплати.

Таким чином, Відповідач повинен був сплатити рахунки Позивача в сумі 76305,00 грн. грн. Вказану заборгованість відповідач визнав, підписавши акти надання послуг, в яких зазначено, що замовник претензій по об»єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Однак, всупереч умовам договору відповідач зазначену суму не сплатив.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що строк оплати у нього не настав, оскільки позивач в порушення умов п. 4.2. договору не надіслав йому оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних СМR. Судом це твердження відповідача не приймається, оскільки сторонами підписані акти здачі-приймання робіт, ці акти скріплені печатками господарюючих суб»єктів. На переконання суду відповідач ці акти не підписав би, якщо б у нього були відсутні оригінали документів, які передбачені п.4.2 Договору.

Передчасність такого висновку відповідача спростовується і тим, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

За приписами вказаної норми належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Отже, станом на день звернення до суду розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів відповідачем не здійснено та за боржником рахується заборгованість в розмірі 76305,00 грн. Доказів оплати даної суми відповідач суду не надав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 76305,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 5417,66 грн.

Відповідно до п.4.4. Договору у випадку прострочення оплати рахунків позивача, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вирішено «в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1,3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці)».

У зв'язку з наведеним суд вважає за необхідне здійснити перерахунок нарахованої пені у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яка становить:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 76305 09.11.2013 - 18.01.2014 71 6.5000 % 0.036 % 1929.58 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 1929.58 грн.

Отже, згідно з розрахунком суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1929,58 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "АП Транс" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг Восток" (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, 12-А, код ЄДРПОУ 36058165) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АП Транс"(83100, м. Донецьк, Ворошиловський район, проспект Театральний, буд. 36, кв. 11, код ЄДРПОУ 33454799) основну заборгованість в розмірі 76 305 (сімдесят шість тисяч триста п'ять) грн. 00 коп., пеню в сумі 1929 (одна тисяча дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 58 коп., судовий збір в сумі 1748 (одна тисяча сімсот сорок вісім) грн. 99 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 14.02.2014