Рішення

від 11.02.2014 по справі 909/11/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 р. Справа № 909/11/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: державного підприємства "Делятинське лісове господарство", вул.16-Липня, 11,смт.Делятин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78442

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид", вул. Карпатська, 176, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200

про стягнення 100134,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Куций О.С., (довіреність № б/н від 31.12.13)

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

державне підприємство "Делятинське лісове господарство" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" про стягнення 100134,00грн.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №259-А купівлі-продажу необробленої деревини від 17.12.12 та обґрунтовано приписами статей 530, 538, 655, 692, 693 Цивільного та 173, 193, 224, 230, 231 Господарського кодексів України.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, явки уповноваженого представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином ухвалами суду від 10.01.14 та 28.01.14, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень №2939649 та №2955715(вручено відповідачу відповідно 14.01.14 та 30.01.14).

На момент винесення судом рішення жодних заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представника позивача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

17.12.12 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №259-А.

За умовами даного договору продавець (позивач) за результатами проведеного аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини першого кварталу 2013 року зобов"язався продати лісопродукцію, а покупець (відповідач), у свою чергу, - купити цю продукцію на умовах франко-верхній склад продавця (п.1.1договору).

Пунктом 7.1 даного договору сторони погодили порядок розрахунків, згідно яких платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за місячну партію товару, протягом якого буде проходити поставка.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем у період лютий-березень 2013 року відвантажено відповідачу лісопродукції на загальну суму 94793,90грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, на суму 13582,20грн., про що свідчать банківські виписки, копії яких долучено до матеріалів справи. Таким чином, на момент винесення судом рішення заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору №259-А купівлі-продажу необробленої деревини від 17.12.12 становить 81211,70грн.

11.07.13 за вих.№344 та 13.08.13 за вих.№754 позивачем на адресу відповідача направлено претензійні листи з вимогою погасити існуючу заборгованість, у відповідь на які відповідач просив відстрочити сплату заборгованості на три місяці у зв"язку з арештом розрахункових рахунків ТзОВ "Краєвид" (лист №1/0407 від 04.07.13). Наявний у матеріалах справи претензійний лист позивача №253 від 25.06.13 судом до уваги не приймається, оскільки відсутні докази надсилання вказаного листа відповідачу.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

У зв"язку з порушенням відповідачем договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 13237,51грн. пені та 5714,10грн. штрафу.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Наведена правова норма кореспондується зі ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 693 Цивільного кодексу встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Зокрема, стаття 538 Цивільного кодексу визначає, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи претензійний лист позивача від 13.08.13 за вих.№754, граничний термін оплати відповідачем поставленої позивачем лісопродукції - 20.08.13.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятого на себе зобов"язання, вимога щодо стягнення з відповідача 81211,70грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.1 спірного договору встановлено, що у випадку ненадходження коштів на рахунок продавця покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару і вона залишається у власності продавця.

Частиною 2 ст. 231 ГК України, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 20.12.2010р. у справі № 06/113-38 та від 06.12.2010р. у справі № 42/562 та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.13 у справі №5011-19/10975-2012 та від 23.07.13 у справі №5006/11/235/2012.

Таким чином, наявність прострочення виконання негрошового зобов'язання є однією з умов застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України при визначенні розміру штрафних санкцій.

Однак, оскільки у спірних правовідносинах має місце саме порушення грошового зобов'язання (порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, встановлених договором), то підстави для застосування вказаної норми щодо визначення розміру санкцій відсутні, а договором №259-А купівлі-продажу необробленої деревини конкретного виду відповідальності у вигляді пені та штрафу у певному розмірі за порушення грошового зобов'язання не передбачено.

Враховуючи вимоги закону та беручи до уваги встановлені господарським судом обставини, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 13237,51грн. пені та 5714,10грн. штрафу.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату юридичної допомоги, суд констатує наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності, а також Рішення Конституційного Суду України від 11.03.13 №6-рп/2013 у справі № 1-4/2013, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат сум, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката (у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У матеріалах справи наявні докази які підтверджують надання правової допомоги саме адвокатом: Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №605, договір про надання правової допомоги №12/162 від 11.12.13, акт приймання-передачі наданих послуг від 23.12.13 та видатковий касовий ордер від 10.02.14, що дає підстави для висновку суду щодо стягнення з відповідача 1655,80грн. витрат на правову допомогу.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 538, 610,612, 614, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 193, 216, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов державного підприємства "Делятинське лісове господарство" до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" про стягнення 100134,00грн. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид" (вул. Карпатська, 176, м.Коломия, Коломийський район. Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 31261952) на користь державного підприємства "Делятинське лісове господарство" ( вул.16 Липня, 11, смт.Делятин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 22189570) 81211,70 (вісімдесят одну тисячу двісті одинадцять гривень сімдесят копійок) основного боргу, 1624,23(одну тисячу шістсот двадцять чотири гривні двадцять три копійки )судового збору та 1655,80 (одну тисячу шістсот п"ятдесят п"ять гривень вісімдесят копійок) витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.02.14

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"