Ухвала

від 25.11.2008 по справі 22а-295/08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

Справа

№ 22а-295/08 (22а-1830/07)

                                     Головуючий

суддя у 1-ій

Категорія

статобліку - 69                                                      інстанції - Садовий І. В.

23/248/07-АП

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2008 року                                                           

м. Дніпропетровськ

    Колегія суддів Дніпропетровського

апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді  -  Туркіної Л.П. ( доповідач),

суддів              - 

Коршуна А.О., Проценко О.А.,

при

секретарі - Резнікові

Ю. М.,   

за участі представників сторін:

позивача

- Благодір Р. В.

(довіреність № 35864/10-014 від 29.07.2008 р.)

відповідача  1 - не

прибув

відповідача

2 - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну

скаргу ОСОБА_1

на постанову  господарського суду Запорізької області від

24 травня 2007р.

у справі  № 23/248/07-АП

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача 1 . ОСОБА_2

            відповідача 2:  ОСОБА_3

про визнання

угоди недійсною, -

ВСТАНОВИЛА:

    У лютому 2007 р. ОСОБА_1, м. Запоріжжя

(далі - ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом про визнання недійсною угоди,

укладеної 31 березня 2005 р. між ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2)  та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3), про надання

послуг по покращенню якості металопродукції на загальну суму 2 211 579, 91 грн.

(податкова накладна від 31.03.2005 р. № 124 та акт здачі - прийняття робіт

(надання послуг) № ОУ - 0000001.

    Позивач також просив стягнути з ОСОБА_2 у

дохід держави вартість отриманих послуг в розмірі 2 211 579, 91 грн., та

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 136 000, 00 грн.

Позовні

вимоги обґрунтовані посиланнями на норми ст. ст. 207, 208 ГК України, а також

посиланням на рішення господарського суду Луганської області від 17.03.2006 р.,

яким встановлено, що засновник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 при створенні і реєстрації

підприємства не мав наміру здійснювати діяльність, а реєстрував його під психологічним

тиском групи невстановлених осіб, а також за грошову винагороду.

Постановою

господарського суду Запорізької області від 24.05.2007 р. у задоволенні позову

відмовлено. Рішення суду обґрунтовано посиланням на ту обставину, що позивач не

довів наявність у осіб, які уклали угоду, мети, що протирічить інтересам

держави та суспільства.

Не

погодившись із рішенням господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, у

якій просить:

•   скасувати постанову господарського суду

Запорізької області від 24.05.2007 р. по справі № 23/248/07-АП;

•   визнати недійсною угоду, укладену 31 березня

між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання послуг по покращенню якості металопродукції

на загальну суму 2 211 579, 91 грн. (податкова накладна від 31.03.2005 р. № 124

та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ - 0000001;

•   стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави вартість

послуг в розмірі 2 211 579, 91 грн., отриманих від ОСОБА_3 за угодою;

•   стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 136

000, 00 грн.

Апелянт

зазначає, що судом неповно з'ясовані суттєві обставини справи, внаслідок чого

винесено рішення, яке не відповідає нормам матеріального права.

Апелянт

зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховані обставини,

встановлені рішенням господарського суду Луганської області від 17.03.2006 р. у

справі № 8/87-пн-ад щодо засновника ОСОБА_3ОСОБА_4, які свідчать, що зазначене

підприємство здійснювало діяльність під керівництвом не встановлених осіб, які

мали намір на отримання протиправних доходів та ухилення від оподаткування.

Угоди,

укладені за таких обставин, апелянт вважає такими, що суперечать інтересам

держави та суспільства, що тягне за собою наслідки, передбачені ст. ст. 207,

208 ГК України.

Відповідачі

заперечень на апеляційну скаргу не надали, представники відповідачів до суду не

прибули. Про час та місце судового засідання учасники повідомлялись згідно ч. 1

ст. 40 КАС України.

Представник

апелянта у судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши

представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши

матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід

залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області -

без змін, виходячи з такого.

Як

встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи,

Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

виявлені взаємовідносини ОСОБА_2 з ОСОБА_3, а саме:

31.03.2005

р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено угоду про надання послуг по покращенню

якості металопродукції.

Згідно

податкової накладної від 31.03.2005 р. № 124 та акту здачі-прийняття робіт

(надання послуг) № ОУ - 0000001 ОСОБА_3 надано послуги по покращенню якості

металопродукції ОСОБА_2 на загальну суму 2 211 579, 91 грн.

В свою

чергу, ОСОБА_2 10.05.2005 р. перерахувало ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2 136

000, 00 грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином, угода

виконана сторонами частково.

Постановою

господарського суду Луганської області від 17.03.2006 р. у справі № 8/87-пн-ад

визнано недійсним запис виконавчого комітету Луганської міської ради від

13.10.2004 р. № 13821020000001233 про державну реєстрацію суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_3, ідентифікаційний код 33182354.

При

розгляді справи № 8/87-пн-ад за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 встановлено, що

засновник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 при створенні і реєстрації підприємства не мав

наміру здійснювати діяльність, а реєстрував його під психологічним тиском групи

невстановлених осіб, а також за грошову винагороду. Постанова набрала законної

сили 31.03.2006 р.

Відповідно

до ч. 1 ст. 72 КАС України оставини, встановлені судовим рішенням в

адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили,

не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або

особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи

з обставин, встановлених судовим рішенням відносно ОСОБА_3, колегія суддів

дійшла висновку, що діяльність ОСОБА_3, складовою частиною якої є також

укладення та виконання угод (господарських договорів, зобов'язань, правочинів),

була направлена на отримання доходу особами, що не бажали легалізувати свою

діяльність та здійснювати її відповідно до правових засад, визначених

законодавством України, тобто під власним ім'ям, відповідно до норм

законодавства, що регулює порядок реєстрації, подання звітності та здійснення

господарської діяльності суб'єктами підприємництва.

Отримання

доходу шляхом здійснення такої діяльності, за межами контролю уповноважених

органів держави є діями, що суперечать як інтересам держави, так і інтересам

суспільства.                          

Однак

положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того,

що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і

суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує

публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті

215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину

недійсним судом не вимагається.

Відповідно

до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних

наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тому позови податкових

органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання)

недійсним, не підлягають задоволенню, як такі, що суперечать нормам ч. 2 ст.

215 ЦК України.

Вимоги

позивача щодо задоволення майнових вимог також не підлягають задоволенню,

виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України

передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41

Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована

виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються

за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської

діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до

адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в

частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише

протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Як

свідчать матеріали справи, застосування названих санкцій в межах строку,

визначеного ст. 250 ГК України, не є можливим.

Виходячи

з викладеного, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Колегія

суддів також вважає, що закриття провадження в частині вимог про визнання угоди

недійсною суперечить нормам Конституції України та процесуального права, що

випливає з наступного.

Відповідно

до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі

правовідносини, що виникають у державі.

У

рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням

ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124

Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено: «Із

змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції

на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів

правовідносин у разі виникнення спору може звернутись до суду за його

вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці,

особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин».

Згідно

ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі:

1)

якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;

2)

якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;

3)

якщо сторони досягли примирення;

4)

якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого

спору і між тими самими сторонами;

5)

у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи,

яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають

правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були

стороною у справі.

Відповідно

до ч. 2 ст. 157 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави,

встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити

позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

 Оскільки у даному випадку спір є публічним,

підстави припинення провадження у справі, зазначені у ч. 1 ст. 157 КАС України,

відсутні, як і підстави, зазначені у п. п. 2-5 названої статті. Отже, наслідком

невідповідності вимог податкової нормам ЦК України може бути лише відмова у

задоволенні позову.

Таким

чином, господарський суд Запорізької області прийняв правильне по суті рішення,

що виключає підстави для його скасування.

Посилання

апелянта на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам ч. 3 ст.

159 КАС України, оскільки суд необґрунтовано дійшов висновку, що факт наявності

протиправного умислу з боку ОСОБА_3не є доведеним, не приймаються колегією

суддів, виходячи з такого.

Колегія

суддів погоджується з доводами апелянта відносно того, що оспорювана угода є

такою, що укладена з боку відповідача 2 з метою, що суперечить інтересам

держави та суспільства, а також зазначає, що рішення суду першої інстанції в

частині оцінки оспорюваної угоди не відповідає нормам ч. 3 ст. 159 КАС України.

Однак

відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови

або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм

матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення

справи або питання.

Виходячи

з зазначеного, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення,

рішення суду першої інстанції - без змін.  

Керуючись

ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206  

Кодексу

адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 24

травня 2007 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС

України.

    Ухвала може бути оскаржена відповідно до

ст. 212 КАС України.

    Ухвалу виготовлено у повному обсязі

28.04.2009 р.

Головуючий суддя:                                                                                    

Туркіна Л.П.

    Судді:                                                                                                                Коршун

А.О.

Проценко О.А.