Постанова

від 11.02.2014 по справі 910/19664/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа№ 910/19664/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Доманської М.Л.

Шипка В.В.

за участю представників:

від позивача: Дементьєв І. Т. (довіреність б/н від 23.08.2013):

від відповідача : Хлебніков С. Г. (довіреність б/н від 01.07.2013):

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Менеджмент"

на рішення господарського суду міста Києва

від 25.11.2013 р.

у справі № 910/19664/13 (суддя Марченко О. В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

"Готель Менеджмент"

до приватної організації "Українська ліга

авторських і суміжних прав"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013р. у справі №910/19664/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Готель Менеджмент" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013р. у справі №910/19664/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, недоведеністю та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Представник Відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2013р. у справі №910/19664/13 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Позивач, мотивуючи подання позову, вказував на той факт, що в укладанні Договору Організація не мала необхідного обсягу дієздатності для надання права на використання необмеженого кола музичних творів, оскільки станом на дату укладання Договору товариством з обмеженою відповідальністю "Індормедіа" вилучені в Організації права на музичні твори, належні названому товариству. Тобто, на дату підписання Договору Відповідач не мав права надавати дозвіл на використання необмеженого кола творів.

Таким чином, відсутність у Відповідача на момент укладання договору права надавати дозвіл на використання необмеженого кола творів має наслідком визнання такого Договору недійсним.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що зміст Договору не суперечить чинному законодавству, в укладенні Договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов та інше, отже, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про відсутність визначених чинним законодавством підстав для визнання договору недійсним та для застосування наслідків недійсності правочину, цілком правомірним з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, 01.06.2012 Організація (УЛАСП) та Товариство (користувач) укладено Договір, за умовами якого:

- позивач є організацією, уповноваженою надавати дозвіл (невиключне право) на використання в комерційній діяльності Товариства музичних творів, у тому числі всіх необхідних майнових прав для їх використання, та здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі свідоцтва про реєстрацію як організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав від 24.01.2011 № 19/2011 (розділ 1 Договору);

- користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону (пункт 2.1 Договору);

- користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку календарного місяця, за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП акт про виплату роялті; користувач здійснює виплату винагороди за весь місяць (календарний період), в якому Договір набув чинності; платіж здійснюється не пізніше трьох робочих днів після підписання Договору (пункт 2.3 Договору);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2013, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань - до їх повного виконання (пункт 6.1 Договору);

- пролонгація Договору вимагає укладення сторонами додаткової угоди до цього Договору (пункт 6.2 Договору).

Встановлено, що будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів) Договір не містить.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31 - 33 Закону N 3792: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону N 3792

Статтею 45 Закону N 3792 передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону N 3792 повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону N 3792 наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону N 3792 встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Вказана позиція суду узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №13 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України"

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статті 180 ГК України, статей 32, 33 Закону визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Посилання скаржника на копію листа ТОВ «Індормедіа» від 04.05.2013 № 1-04/05/11 на адресу Організації, в якому зазначено, що: назване товариство як суб'єкт авторського права на музичні твори, що передані за ліцензійним договором від 31.12.2010 № 01/2011А, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю «Чесна музика» і ТОВ «Індормедіа», вилучає з колективного управління Організації майнові авторські права на всі ці твори, забороняє видавати дозволи (ліцензії) та збирати авторську винагороду за використання творів, не приймається судом до уваги як належний та допустимий доказ вилучення творів із дозволів на використання у розумінні ст. ст. 33,34 ГПК України.

Так, за приписом частини другої статті 49 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Згідно наведеної статті вбачається, що неможливим є вилучення творів із дозволів на використання шляхом лише надіслання повідомлення про таке вилучення (тобто в односторонньому порядку), хоча логічним наслідком є, зокрема, розгляд Організацією такого повідомлення на предмет у тому числі й того, чи заявлена вимога належним суб'єктом, та надання відповіді; крім того, права на використання музичних творів можуть надаватися користувачам на підставі відповідних договорів, а тому важливим питанням є й внесення змін до таких договорів.

Таким чином, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду.

За таких обставин місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги право Відповідача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, який у встановленому порядку недійсним не визнано, дослідивши його зміст та виконання сторонами договірних зобов'язань, дійшов обґрунтованого висновку щодо дійсності даного Договору, а тому й правомірно відмовив Товариству в задоволенні його позовних вимог.

Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Менеджмент" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. у справі № 910/19664/13 залишити без змін.

Справу № 910/19664/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді М.Л. Доманська

В.В. Шипко