Рішення

від 14.02.2014 по справі 2607/10103/12

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2607/10103/12

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2014 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Неганової Н. В. ,

при секретарях - Онопченко О. А., Заславець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві про виділення частки у спільному майні подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що 31.08.1984 року між нею та ОСОБА_5 було укладено шлюб у відділі РАЦС м. Краснодон Луганської області, прізвище чоловіка було змінено на ОСОБА_5. За час спільного проживання однією сім»єю позивачкою та ОСОБА_5 було придбане наступне майно: гараж АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 23.11.2004 року; квартиру АДРЕСА_3 відповідно до договору-купівлі продажу від 25.09.1999 року; нежиле приміщення АДРЕСА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 11.05.2005 року; 67/100 частин від нежитлових будівель (літ. А, Б, В, Д, Е, Ж) площею 4 179,60 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_5 нежиле приміщення 1, 2 - їдальня площею 189, 4 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 приватне підприємство «Фірма «Відродження», що знаходиться по АДРЕСА_7 статутний капітал якого становить 292 557 гривень; автомобіль Chraysler 300С, д.н. НОМЕР_1, 2005 року випуску. З 2000 року позивачка проживала за кордоном, де проживав її син. Однак з ОСОБА_5 відносини не припинялись, він по кілька разів в рік приїздив до неї, вони проживали разом у будинку сина, їздили разом на курорти в Ізраїлі та США, святкували ювілеї, зустрічались у друзів. У березні 2012 року позивачка дізналась від брата чоловіка - ОСОБА_3, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, після чого вона звернулась за правовою допомогою для оформлення спадщини. Тоді ж ОСОБА_1 дізналась, що її чоловік в 2005 році таємно від усіх родичів і позивачки розлучився з нею та уклав шлюб зі ОСОБА_7 30.07.2012 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_8 з заявою про прийняття спадщини та дізналась, що крім неї заяви про прийняття спадщини подали ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Як стало відомо позивачці, 05.11.2008 року ОСОБА_5 склав заповіт та включив в перелік майна, яке підлягає спадкуванню, і спільне майно подружжя. ОСОБА_1 зазначає, що договір про поділ майна подружжя чи виділення часток в спільному майні між нею та померлим ОСОБА_5 не укладався, також немає і судового рішення про поділ майна. Оскільки спільне майно подружжя було повністю включено в заповіт і право позивачки на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не визнається одним із спадкоємців за заповітом, а саме відповідачкою ОСОБА_2, позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Спільне майно подружжя придбавалось в період до 2005 року. Позивачка просить визнати за нею право власності на 1/2 частину у спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_1, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, на 1/2 частину нежилого приміщення №18 (в літ. Б) в будинку АДРЕСА_4 на 1/2 частину нежилих приміщень та нежилих будівель площею 4 179,6 кв.м. (літ. Д, Е, Ж - 1516,9 кв.м., літ. Б - 1647,2 кв. м., літ. В. - 34,7 кв. м., нежилі приміщення в літ. А - 980,8 кв.м.), що знаходяться по АДРЕСА_5, на 1/2 частину статутного капіталу приватного підприємства «Фірма «Відродження» (код ЄДРПОУ 16401416), що знаходиться по АДРЕСА_7

В судовому засіданні представники позивачки позов підтримали в редакції від 04.03.2013 року, просили позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представники в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні з позовом погодилися, просили позов задовольнити.

Представник Головного управління юстиції в м. Києві в судове засідання не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлений, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 31.08.1984 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в Краснодонському міському ЗАГС уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 31.08.1984 року (а.с. 21 т.1 - копія свідоцтва). Прізвище чоловіка після укладення шлюбу - ОСОБА_5.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.07.2005 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.05.2012 року (а.с. 18-19 т. 1 - копія ухвали), залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.09.2012 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.07.2005 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 скасовано, провадження у справі закрито.

Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23.05.2012 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.09.2012 року скасовано, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.07.2005 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 залишено в силі (а.с. 95-98 т. 3 - копія ухвали).

07.12.2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №2529, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 18.12.2007 року (а. с. 131 т. 1 - копія свідоцтва). ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с.127 т. 1 - копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 03.03.2012 року).

До приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 з заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 звернулись: 15.03.2012 року - ОСОБА_2 (а. с. 126 т. 1 - копія заяви), 27.03.2012 року - брат померлого ОСОБА_3 (а. с. 182 т. 1- копія заяви), 16.07.2012 року - ОСОБА_4 (а. с. 185 т.1 - копія заяви); 30.07.2012 року - ОСОБА_1 (а. с. 197 т. 1 - копія заяви).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13.05.2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення права на спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом та законом задоволено повністю (а. с. 203-211 т. 2 - копія рішення). За цим рішенням за ОСОБА_5 визнано особистою приватною власністю, зокрема, нежиле приміщення №18 (в літ. Б) в будинку АДРЕСА_4

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.06.2013 року скасовано вищевказане рішення суду першої інстанції в частині виключення ОСОБА_1 з числа спадкоємців ОСОБА_5, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін (а. с. 237-243 т. 2 - копія рішення).

18.09.2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Подільського районного суду м. Києва від 13.05.2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20.06.2013 року і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Головного управління юстиції в м. Києві про усунення права на спадкування, визнання майна особистою приватною власністю, визнання права власності на спадкове майно за заповітом та законом відмовлено (а.с. 58-61 т. 3 - копія рішення).

Представники позивачки в судовому засіданні зазначали, що під час шлюбу позивачки з ОСОБА_5 подружжям було придбано у спільну власність майно.

Так, у 1994 році подружжям придбано гаражний бокс АДРЕСА_1. Право власності на гаражний бокс зареєстровано за ОСОБА_5, що підтверджується витягом серії СЕЕ №528184 від 15.05.2012 року з Реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна (а.с.173 т.2 - копія витягу), а також довідкою кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лівобережний-1» за №9 від 05.02.2013 року (а. с. 119 т. 2), в якій зазначено, що сума пайового внеску за гаражний бокс сплачена 21.03.1994 року у повному обсязі, т.т. в період шлюбу з позивачкою.

25.05.1999 року позивачкою та ОСОБА_5 придбано квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу (а.с.13 т.1), зареєстрованого на Київській універсальній біржі, р.№н-2860/99. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.46 т.2 - лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна за №5780 (И-2013) від 04.03.2013 року). В цій квартирі зареєстрована позивачка ОСОБА_1

23.11.2004 року ОСОБА_5 придбано квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою, р.№2-2763 (а.с.14 т.1, 46 т.2).

11.05.2005 року суб»єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_5 купив нежиле приміщення №18 (в літ. «Б») загальною площею 237, 7 кв. м. по АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, р.№1454 (а.с. 46 т.2, 11-12 т.1).

З листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна за №5780 (И-2013) від 04.03.2013 року (а.с.46 т.2) та договору поділу нерухомого майна, що є спільною частковою власністю від 08.09.2004 року (а.с. 9 -10 т. 1) вбачається, що за ОСОБА_5 на праві власності зареєстровано нежиле приміщення та нежилі будівлі площею 4 179,6 кв. м. (літ. Д, Е, Ж - 1516,9 кв. м.; літ. Б - 1647,2 кв. м.; літ. В - 34,7 кв. м.; нежиле приміщення в літ. А - 980,8 кв. м.) по АДРЕСА_5, з яких - 3/100 частини на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської держадміністрації 26.11.2002 року, 1/100 частина - на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 31.10.2002 року, 13/100 частин - на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 27.10.2003 року, 50/100 частин - на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 20.10.2004 року, р.№10-5214, договору поділу майна, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 08.09.2005 року, р.№2-4738.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.08.2012 року за №14530067 (а.с.51 т.2 - копія витягу) засновником Приватного підприємства «Фірма «Відродження» (ідентифікаційний код 16401416), що знаходиться по АДРЕСА_7 є ОСОБА_5, розмір статутного фонду (капіталу) складає 236 000 гривень. Дата державної реєстрації юридичної особи - 20.07.1998 року.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або шлюбним договором.

Положення щодо рівності часток в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, містились також у ст. 28 КЗпШ Української РСР.

Згідно з ч.1 ст.119, п.1 ч.2 ст.120 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте у майбутньому дружиною та чоловіком не вважатиметься набутим у шлюбі.

Позивачка у позові зазначає, що з 2000 року вона проживає за кордоном, однак підтримувала сімейні стосунки з чоловіком ОСОБА_5

Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4

З заявою про встановлення режиму окремого проживання жоден з подружжя до суду не звертався.

19.05.2004 року ОСОБА_1 склала заяву, в якій зазначила, що з 11.01.2000 року вона постійно проживає в Ізраїлі, спільне господарство з ОСОБА_5 не веде. Також зазначила, що відповідно до ст.65 СК України заздалегідь надає згоду, як одне з подружжя, на будь-які дії з боку ОСОБА_5 щодо відчуження, користування та розпорядження майном, грошовими коштами, цінними паперами тощо. Підпис ОСОБА_1 на заяві засвідчений нотаріусом ОСОБА_15 в м. Єрусалим в Ізраїлі (а.с.102-103 т.2 - копія заяви).

10.04.2013 року ОСОБА_1 у своїй заяві, посвідченій нотаріусом ОСОБА_10 в м. Хайфі в Ізраїлі (а.с.162-163 т.2), зазначила, що заяву від 19.05.2004 року вона підписувала і ця заява планувалась бути використаною для продажу спільного майна подружжя, оскільки вона з чоловіком ОСОБА_5 мали намір переїхати на постійне місце проживання до США. Заява не була апостильована, оскільки відпала необхідність у цьому документів. Намірів відмовлятися від своєї частини майна вона ніколи не мала.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно зі ст. ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Про таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя". У разі, якщо таке майно придбане спільно і є майном подружжя, то іншому з подружжя належить компенсувати його вартість при поділі майна.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/12 від 19 вересня 2012 року офіційно розтлумачив положення ч. 1 ст. 61 СК України. Зокрема, положення ч. 1 ст. 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд вважає, що застосовувати положення ЦК України та СК України можна лише до правовідносин, які склалися після набрання ними чинності. До поділу майна, що було придбано у період до 2003 року, ці положення застосуванню не підлягають.

Положення ЦК Української РСР 1963 року та КпШС Української РСР, які при розгляді даної справи підлягають застосуванню поряд із ЦК України 2003 року та СК України, встановлювали принцип презумпції спільності майна подружжя незалежно від наявності або відсутності статусу підприємця, наявності самостійного заробітку, а також факту оформлення правовстановлюючих документів на майно, придбане особами, з метою створення спільної власності на одного з подружжя.

Частиною 2 ст. 28 КпШС Української РСР передбачено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Аналогічні положення містяться у ч. 6 ст. 57 СК України.

Відповідачка в судовому засіданні зазначала, що з 2000 року між позивачкою та ОСОБА_5 були припинені шлюбні відносини, все майно ОСОБА_5 купував на власні кошти, без участі позивачки, а тому це майно є його особистою власністю.

На підтвердження своїх доводів відповідачка просила допитати свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_13 в суді показав, що знайомий з ОСОБА_5 з вересня 2004 року, позивачку побачив вперше в 2012 році. В травні 2005 року на прохання ОСОБА_5 підготував позовну заяву про розлучення з позивачкою. Про придбання ОСОБА_5 майна достеменно свідок нічого не знає.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_5 знав з 1998 року, з позивачкою не знайомий. Свідок знає, що майно ОСОБА_5 було придбано особисто, але назвати яке саме майно було придбано до моменту розлучення і джерела його придбання свідок не зміг.

За життя ОСОБА_5 з заявою про встановлення режиму окремого проживання з позивачкою до суду не звертався.

Також ОСОБА_5 не подавав до суду позов про визнання його особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання з ОСОБА_1 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Між тим, враховуючи те, що ОСОБА_1 19.05.2004 року у своїй заяві, засвідченій нотаріусом ОСОБА_15 в м. Єрусалим в Ізраїлі, підтвердила той факт, що спільне господарство з ОСОБА_5 вона не веде, й відповідно до ст. 65 СК України заздалегідь надала згоду на будь-які дії з боку ОСОБА_5 щодо відчуження, користування та розпорядження майном, грошовими коштами, цінними паперами тощо, суд вважає, що майно, придбане ОСОБА_5 після 19.05.2004 року не можна вважати спільним майном подружжя. Й крім того, позивачка не зазначила з яких джерел було придбано це майно й до смерті ОСОБА_5 не спростувала свою заяву від 19.05.2004 року, а також не надала доказів ведення спільного господарства з ОСОБА_5 після 19.05.2004 року.

Що ж до майна, придбаного до 19.05.2004 року, то суд вважає його спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з тих підстав, що ОСОБА_5 у судовому порядку не визнавав його своєю особистою приватною власністю й фактично погодився з тим, що це майно є спільним майном подружжя, адже отримав від позивачки згоду відповідно до ст. 65 СК України на його відчуження.

Таким чином, суд вважає, що спільним майном подружжя, що підлягає поділу, є гаражний бокс АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_3, статутний капітал приватного підприємства «Фірма «Відродження» (ідентифікаційний код 16401416).

Крім того, спільним майном подружжя є 1/4 частина нежилого приміщення та нежилих будівель площею 4 179,6 кв. м. (літ. Д, Е, Ж - 1516,9 кв. м.; літ. Б - 1647,2 кв. м.; літ. В - 34,7 кв. м.; нежиле приміщення в літ. А - 980,8 кв. м.) по АДРЕСА_5, оскільки до 19.05.2004 року було придбано 17/100 частин всіх приміщень, які були предметом поділу відповідно до договору поділу нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, від 08.09.2004 року (т. 1 а.с. 9-10), а в подальшому після поділу нерухомого майна ця частка стала 1/4 від вказаних приміщень площею 4 179,6 кв. м.

Оскільки подружжям шлюбний договір не укладався, домовленості не існувало, частки чоловіка та дружини є рівними.

А тому, за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину вказаного вище спільного майна подружжя, наслідком чого є припинення права спільної сумісної власності на нього.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов в судовому засіданні доведений частково, а тому підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного, ст. 28 КпШС Української РСР, ст. 112 ЦК Української РСР 1963 року, ст.ст. 57, 60, 61, 70 СК України, керуючись ст. ст. 10, 88, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,

суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 (загальна площа 51,8 кв.м., жила площа 30,3 кв.м.), на 1/8 частину нежилого приміщення та нежилих будівель площею 4 179,6 кв. м. (літ. Д, Е, Ж - 1516,9 кв. м.; літ. Б - 1647,2 кв. м.; літ. В - 34,7 кв. м.; нежиле приміщення в літ. А - 980,8 кв. м.) по АДРЕСА_5, на 1/2 частину статутного капіталу приватного підприємства «Фірма «Відродження» (ідентифікаційний код 16401416).

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н. В. Неганова