Рішення

від 04.02.2014 по справі 308/19624/13-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/19624/13-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2014 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Фазикош О.В. при секретарі Рабош А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс- Ужгород», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області про поновлення на роботі, оплату коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міскрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс- Ужгород», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області про поновлення на роботі, оплату коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є інвалідом 2 групи, з 1994 року працював в ДП „Укртранс-Ужгород" робітником підсобного господарства. З 1999 року позивач був переведений на посаду чергового адмінбудинку (охоронця). В 2001 році правонаступником ДП „Укртранс-Ужгород" стало ЗАТ „ Укртранс-Ужгород" на підставі протоколу № 1 від 20.08.2000 року. Згодом в 2010 році правонаступником ЗАТ „Укртранс - Ужгород" стало Товариство з обмеженою відповідальністю „Укртранс-Ужгород". Близько трьох місяців тому новий керівник Товариства - ОСОБА_2 звернувся до позивача з вимогою негайно звільнитися «за власним бажанням», свою вимогу він мотивував проведенням реорганізації Товариства. На дану вимогу позивач не погодився та після розмови з директором зазнав значних душевних та психологічних хвилювань. Після цього з 01.08.2013 року по 02.09.2013 року ОСОБА_1, хворів та перебував на лікуванні, з первинним діагнозом «Захворювання товстої кишки. Кровотеча» та заключним діагнозом: «Захворювання сигмовидної кишки. Кишкова кровотеча». Про свою хворобу та перебування на лікуванні позивачем було повідомлено адміністрацію Товариства, в тому числі і директора ТзОВ „Укртранс-Ужгород" в телефонному режимі. Та незважаючи на це, як позивачу згодом 02.09.2013 року стало відомо з телефонної розмови з представником Товариства, 09.08.2013 року, в період тимчасової непрацездатності позивача, ОСОБА_1, було звільнено з роботи згідно п. 4 ст. 40 КзПП України. 09.10.2013 р. ОСОБА_1 прибув на підприємство з проханням виконати припис Інспекції та для здачі оригіналів листків непрацездатності. Але в одержанні оригіналів листків непрацездатності директором Товариства позивачу було відмовлено та запропоновано змінити формулювання звільнення з «п. 4 ст. 40 КзПП України - за прогул» на п. 1 ст. 36 КзПП України" тим же днем звільнення, тобто „09" серпня 2013 року, на що позивач не погодився, тоді ж позивачу було усно запропоновано відкласти вирішення даного питання до 22 жовтня 2013 року. 22 жовтня 2013 року позивач повторно приїхав на підприємство та знову намагався здати оригінали листків непрацездатності (за період тимчасової непрацездатності з 01.08.2013 року по 02.09.2013 року), при цьому директор ОСОБА_2 в грубій формі, з лайкою та погрозами відмовив позивачу в отриманні вказаних листків, та віддав позивачу трудову книжку із проведеним записом про звільнення його з роботи 12.08.2013 року згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

На усне прохання позивача надати копію Наказу про звільнення, директор ОСОБА_2, знову забрав у позивача трудову книжку, змусив написати заяву про звільнення та не хотів випускати з приміщення підприємства, при цьому грубо ображаючи позивача та нецензурно висловлюючись на його адресу та погрожуючи йому, що «він взагалі не вийде з території товариства, якщо не погодиться на його вимоги". Трудову книжку позивач отримав лише після того, як відповідним відділком міліції було направлено наряд на адресу підприємства, яким було складено протокол в присутності ОСОБА_2 та в присутності позивача, після особистої розмови ОСОБА_2 з одним із працівників міліції (наряду). Відтак, фактично свою трудову книжку позивач отримав лише 22 жовтня 2013 року, та в ній датою звільнення позивача зазначено 12 серпня 2013 року (тобто день в період тимчасової непрацездатності позивача). Таким чином, в зв'язку з вищевикладеним та в зв'язку з тим, що на даний час позивач не отримав навіть копії наказу на звільнення, а трудову книжку позивачем було отримано фактично лише 22 жовтня 2013 року, та фактично саме з цього дня позивач дізнався про Наказ № д від 12.08.2013 року, яким позивача було звільнено з роботи 12.08.2013 року" згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, останній вважає, що таке звільнення було проведено без згоди позивача, в період тимчасової непрацездатності (під час лікування), а відтак, воно є неправомірним. Також позивач зазначає, що наслідком поведінки відповідача, в особі керівника - ОСОБА_2, який примушував позивача звільнитися у «добровільному порядку» за власним бажанням, стали моральні та психологічні страждання позивача, які також призвели до погіршення стану його здоров'я та призвели до тимчасової непрацездатності. Враховуючи вищенаведене позивач просить: визнати Наказ № 7 від 09.08.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця ТОВ „Укртранс-Ужгород" згідно ст.40 п.4 КЗпП України, Наказ № 8 від 12.08.2013 року та Наказ № 9 від 12.08.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця ТОВ „ Укртранс-Ужгород", згідно п.1 ст.36 КЗпП України незаконними та недійсними; Визнати звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконним та поновити його на роботі у ТзОВ „Укртранс-Ужгород" на займаній посаді «охоронця»; Стягнути з ТзОВ „ Укртранс-Ужгород" на його користь, ОСОБА_1, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; Стягнути з ТзОВ „ Укртранс-Ужгород" на користь його користь, ОСОБА_1, компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву в якій просить розглянути заяву без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.

До Ужгородського міськрайонного суду надійшло клопотання від прокурора міста Ужгорода, про залучення їх до участі у справі. Суд протокольною ухвалою залучив прокурора до участі у справі на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України.

Прокурор прокуратури міста Ужгород в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення справи до суду не надходило, у зв'язку з чим суд згідно ч. 1 ст. 224 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як встановлено статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст.ст.57-58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вина посилається як на підставу своїм вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається зі ст.9 Міжнародної Конвенції №158 яка ратифікована Постановою ВР 3933-XII ( 3933-12 ) від 04.02.94року, остання покладає на підприємця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

Згідно копії довідки МСЕК, серії 7-66 КА встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., є інвалідом 2 групи. Згідно копії пенсійного посвідчення НОМЕР_1, серія НОМЕР_2 від 12.03.2012 р. встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та інвалідом 2 групи.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповної ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк (п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно зі ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми при укладенні трудового договору з фізичною особою є обов'язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним орган про зарахування працівника на роботу.

Стаття 24-1 КЗпП України та Порядок реєстрації трудового договор працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 1 2001 року встановлює, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_3, яка належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що з 10.01.1994 року прийнятий на роботу в ДП „Укртранс-Ужгород" робітником підсобного господарства. З 04.01.1999 року був переведений на посаду чергового адмінбудинку (охоронця). 20.08.2001 року правонаступником ДП „Укртранс-Ужгород" стало ЗАТ « Укртранс-Ужгород» на підставі протоколу № 1 від 20.08.2000 року. Згідно наказу №19 від 03.06.2010 року ЗАТ «Укртранс-Ужгород» переіменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю „Укртранс-Ужгород". З 09.08.2013 р., співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України звільнено, на підставі наказу про звільнення №7 від 09.08.2013 р. На підставі наказу №8 від 12.08.2013 р. «про відміну пункту 1 Наказу №7 від 09.08.2013 р.», виданого ТОВ «Укртранс-Ужгород» запис №5 від 09.08.2013 р. в трудовій книжці НОМЕР_3 вважати недійсним. Згідно наказу №9 від 12.08.2013 року звільнено з 12.08.2013 р., співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи роботодавця.

Стаття 38 КЗпП України визначає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до копії наказу «про звільнення» №7 від 09.08.2013 р., виданого ТОВ «Укртранс-Ужгород» звільнено з 09.08.2013 р., співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП (акти про неявку на роботу №1,2,3,4,5,6,7). Бухгалтерії виплатити суму компенсації за невикористану відпустку за 117,5 календарних днів.

Відповідно до копії наказу №8 від 12.08.2013 р. «про відміну пункту 1 Наказу №7 від 09.08.2013 р.», виданого ТОВ «Укртранс-Ужгород» відмінено п.1 наказу №7 від 09.08.2013 року та поновлено на роботі на посаді охоронця гр.. ОСОБА_1. Зазначено, що запис №5 від 09.08.2013 р. в трудовій книжці НОМЕР_3 вважати недійсним.

Відповідно до копії наказу «про звільнення» №9 від 12.08.2013 р., виданого ТОВ «Укртранс-Ужгород» встановлено звільнити з 12.08.2013 р., співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України за заявою ОСОБА_1. Бухгалтерії виплатити суму компенсації за невикористану відпустку за 117,5 календарних днів.

Разом з тим, ОСОБА_1 не був ініціатором розірвання трудового договору, жодних заяв про звільнення за власним бажанням або інших документів, які б свідчили про його бажання розірвати трудовий договір суду надано не було, та в матеріалах справи такі відомості відсутні. Слід звернути увагу також, на наступне, згідно підстави звільнення співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця вказано на ст. 36 п. 1 КЗпП України, а не на п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Таким чином, підстав припинення зазначеного трудового договору з ініціативи працівника, з урахуванням наказу про звільнення з точки зору правильності формулювання причини звільнення, не має.

Згідно ст. 17 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Крім того, відповідно до копій листків непрацездатності серії АГБ № 092601 та серії АГБ № 223501, виданими Ужгородською міською поліклінікою та Ужгородською ЦМКЛ встановлено, що з 01.08.2013 року по 02.09.2013 року ОСОБА_1, перебував на лікуванні, з первинним діагнозом «Захворювання товстої кишки. Кровотеча» та заключним діагнозом: «Захворювання сигмовидної кишки. Кишкова кровотеча». До роботи стати 02.09.2013 року.

Частиною 3 ст.40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності.

Абз.2 п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Мінпраці України, МінЮстом, Мінсоцзахисту населення України № 58 від 29.07.1993р. визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи працівника.

Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ N 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, відповідач звільнив позивача в період тимчасової непрацездатності.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

До висновку про поважність причин пропуску строку на звернення, вказаних позивачем, та про поновлення строку суд приходить до наступного висновку.

Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строку пропущено без поважних причин, у позові може бути відмолено з цих підстав.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 4 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з наступними змінами), у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Як вбачається із диспозиції ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у справах про звільнення встановлено скорочений строк звернення за захистом свого права - один місяць. Крім того, початок перебігу місячного строку законодавець встановив не з моменту коли працівник дізнався чи міг дізнатись про порушення своїх прав, а з моменту отримання ним копії наказу про звільнення чи трудової книжки із записом про причини звільнення.

Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 22.10.2013 року, а копії наказів про звільнення йому видано не було, тому з цієї дати розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду і закінчується 23.11.2013 року.

Позовна заява складена та подана до суду 06.11.2013 року до спливу строку на звернення до суду.

Виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині визнання Наказу № 9 від 12.08.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця ТОВ „ Укртранс-Ужгород", згідно п.1 ст.36 КЗпП України незаконними та поновлення на роботі підлягають задоволенню в цій частині.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Окрім того, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні розмірі середнього заробітку суд виходить з наступного.

Відповідно до п.5 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчислені середньої заробітної плати включаються як основна заробітна плата, так і доплати і надбавки, виробничі премії. Середньомісячна заробітна плата для оплати вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюється з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться множенням середньоденного заробітку на число робочих днів.

Згідно матеріалів справи заробітна плата позивача складала 574 грн. на місяць. Інших відомостей про заробітну плату позивача суду надано не було.

За останні два місяця роботи позивач згідно розрахункового листа на оплату компенсації за невикористану відпустку, а саме з 01 червня 2013 року по 31 липня 2013 року середньоденна заробітна плата становить 1148/41 = 28 грн., де 1148 грн. - заробітна плата за два останні місяці роботи, 41 - кількість відпрацьованих робочих днів за ці місяці.

Заробітна плата, що підлягає стягненню з відповідача - на користь позивача за період з 12.08.2013 року (дня звільнення) по 04.02.2014 року (день постановлення рішення суду) складає 28х118 = 3304 грн., де 28 грн. середньоденна заробітна плата, 118- кількість робочих днів.

Середньомісячна заробітна плата для вирішення питання про негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до положень Постанови № 100 дорівнює 28 х 15 = 420 грн., де 28 середньоденна заробітна плата; 15 - середня кількість днів, обчислена шляхом ділення загальної кількості 30 днів на 2.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідним задовольнити вимоги позивача в частині визнання звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконним та поновити останнього на роботі у ТзОВ «Укртранс-Ужгород» на займаній посаді «охоронця», а також вимогу, що стосується стягнення з ТзОВ «Укртранс-Ужгород» на користь ОСОБА_1, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме: з 12.08.2013 р. по 04.02.2014 р., що становить 3304 грн.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 420 грн.

Окрім цього позивач в мотивувальній частині позовної заяви зазначає про не виплачену суми коштів за невикористані відпустки, разом з тим до суду з вказаними вимогами позивач не звернувся.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Враховуючи те, що наказ про звільнення №7 від 09.08.2013 р., з 09.08.2013 р., співробітника ОСОБА_1 з посади охоронця на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України, було скасовано безпосередньо відповідачем по справі, а саме, відповідно до наказу №8 від 12.08.2013 р. «про відміну пункту 1 Наказу №7 від 09.08.2013 р.», виданого ТОВ «Укртранс-Ужгород» запис №5 від 09.08.2013 р. в трудовій книжці НОМЕР_3 вважається недійсним, а підстав скасування наказу №8 від 12.08.2013 року позивач не наводить та взагалі необгрунтовує таку вимогу, письмової заяви про зміну предмета або підстави позову позивачем не подано, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог про стягнення з ТзОВ „ Укртранс-Ужгород" на користь ОСОБА_1, компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, суд дійшов до висновку про можливість часткового задоволення цих вимог з наступних підстав.

Згідно приписам норми ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до п. п. 8, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обстави. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач в повній мірі не навів доказів стосовно того, з яких міркувань виходив, визначаючи розмір шкоди, яку просив стягнути. Тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Виходячи з обставин справи та доказів, якими вони підтверджені, з відповідача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

В порядку, визначеному ч.3 ст.88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 530,40 грн. за розгляд спору майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 235, 236, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс- Ужгород», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області про поновлення на роботі, оплату коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ № 9 від 12.08.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця ТОВ „ Укртранс-Ужгород", згідно п.1 ст.36 КЗпП України та поновити ОСОБА_1 на роботі у ТзОВ «Укртранс-Ужгород» на посаді «охоронця».

Стягнути з ТзОВ «Укртранс-Ужгород» (Мукачівський р-н, смт Чинадієво, вул. Садова, 92, код 03114046) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 3304 грн.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 місяць в сумі 420 гривень допустити до негайного виконання.

Стягнути з ТзОВ «Укртранс-Ужгород» (Мукачівський р-н, смт Чинадієво, вул. Садова, 92, код 03114046) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.

Стягнути з з ТзОВ «Укртранс-Ужгород» (Мукачівський р-н, смт Чинадієво, вул. Садова, 92, код 03114046) на користь держави судовий збір у розмірі 530,40 грн..

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.