Постанова

від 03.12.2013 по справі 801/9345/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

03 грудня 2013 р. (10:49) Справа №801/9345/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., , при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Компанія Крона Плюс»

до Сімферопольської об`єднаної державної податкової інспекції (Білогірське відділення) Головного управління Міндоходів в АР Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача представник Таліпов А.М,

від відповідача представник Одабаші А.А.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Компанія Крона Плюс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської об`єднаної державної податкової інспекції (Білогірське відділення) Головного управління Міндоходів в АР Крим та просить скасувати податкові повідомлення рішення: від 12.08.2013р. №0001631500 та від 12.08.2013р. №0001641500.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність висновків проведеної відносно нього перевірки, внаслідок чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Податкового кодексу України при формуванні ним податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Віпбудпром». Позивач вказує, що операції з даним контрагентом мали реальний характер, в результаті них були придбані роботи (послуги), які були використані у господарській діяльності позивача.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.129-131), ґрунтується на даних акту перевірки ДПІ, який став підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Вивчивши обставини справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Сімферопольською об`єднаною державною податковою інспекцією (Білогірським відділенням) Головного управління Міндоходів в АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Компанія Крона Плюс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Віпбудпром» за період з 01.10.2012р. по 31.12.2012р., за результатом якої складений акт №162/15.1/37897524 від 31.08.2013р. (далі акт перевірки) (а.с.4-15).

Згідно висновків акту перевірки, перевіркою встановлено, що позивачем порушені положення п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п.138.1.1, 138.1.2, п. 138.1 ст. 138 ПК України. Внаслідок не підтвердження реальності здійснення фінансово господарських операцій з ТОВ «Віпбудпром», ТОВ «Компанія Крона Плюс» занижений податок на додану вартість за рахунок завишення податкового кредиту на загальну суму 16592грн. та занижений податок на прибуток за рахунок завищення валових витрат на загальну суму 17422грн.

На підставі акту перевірки Білогірським відділенням Сімферопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим були прийняті податкові повідомлення рішення:

- від 12.08.2013р. №0001641500, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 21777,50грн. (за основним платежем у сумі 17422грн., за штрафними санкціями 4355,5грн.) (а.с.16).

- від 12.08.2013р. №0001631500, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 20740грн. (за основним платежем у сумі 16592грн., за штрафними санкціями 4148грн.) (а.с.17).

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно акту перевірки, висновків про вказані порушення відповідач дійшов в результаті встановлення відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Віпбудпром».

Таки висновки зроблені на підставі даних комп`ютерних автоматизованих систем, акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віпбудпром» від 06.06.2013р. №1708/22-90/37471305, висновків Слідчого управління ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 31.05.2013р., в якій повідомляється про ознаки фіктивності підприємства, про відсутність реального здійснення господарської діяльності, про незнаходження підприємства за податковою адресою та про відсутність складських, виробничих приміщень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. а, б, п.п. 185.1 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов`язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що у період, який перевірявся відповідачем, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Віпбудпром», у якого придбав послуги з гідрохімічного очищення системи опалення на загальну суму 99550,6грн., у т.ч. ПДВ на загальну суму 16591,77грн.

Надання придбаних позивачем у ТОВ «Віпбудпром» послуг підтверджується актами надання послуг (а.с.35-36), які складені сторонами. В результаті господарських операції ТОВ «Віпбудпром» були виписані податкові накладні на загальну суму 99550,6грн., у т.ч. ПДВ на загальну суму 16591,77грн. (а.с.37-38). Позивачем здійснена оплата придбаних послуг, про що свідчать платіжні доручення з відміткою банку (а.с.39-40).

Створені у результаті господарських операцій між позивачем та контрагентом первинні документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки в свою чергу не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

З урахуванням положень вказаних вище норм Податкового кодексу України, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб`єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов`язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Документи створені між позивачем та контрагентом, які вказані вище, в силу норм Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід вказати, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв`язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд, вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов`язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів, складських приміщень та інше. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв`язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов`язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов`язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані роботи (послуги) використовувалися у господарській діяльності позивача. Про цей факт свідчать залучені до матеріалів справи первинні документи, які вказують на подальшу реалізацію придбаних позивачем послуг.

Так, позивачем укладені договори з військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_2 предметом яких є надання послуг з гідрохімічного очищення систем опалення. Про надання послуг за вказаними договорами свідчать складені позивачем та військовими частинами 3009 та 4125 акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість робіт форми КБ-3, дефектні акти, кошториси, платіжні доручення про сплату коштів військовими частинами (а.с.53-128).

Таким чином, придбані позивачем послуги у подальшому використовувалися у господарській діяльності позивача для виконання ним зобов`язань за договорами перед замовниками.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ «Віпбудпром» і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ, а також спростовують встановлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат та податкового кредиту є необґрунтованими.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, дані автоматизованих систем та акти перевірки складені відносно інших суб`єктів господарювання не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Обґрунтування встановлених порушень податкового законодавства не можуть ґрунтуватися на викладених в акті даних досудового слідства по кримінальних справах, оскільки ці факти не містять конкретних даних про операції здійснені з позивачем.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Крім того слід зазначити, що відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На час розгляду справи суду не наданий вирок суду по кримінальній справі, отже обставини встановлені у ході досудового слідства, на які посилається в акті відповідач, судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання послуг з боку контрагента позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з`ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача послуг контрагентом.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування валових витрат та податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з`ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв`язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання послуг.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент позивача на момент укладення та виконання угод був виключений з ЄДРПОУ, у зв`язку з чим був не наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Господарські відносини між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані на передачу послуг покупцю і отримання за це коштів виконавцем таких послуг.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, господарські операції виконувалися за вільним волевиявленням їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання вказаних правочинів.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем Податкового кодексу України. На підставі викладеного є протиправними та підлягають скасуванню податкові повідомлення рішення, що прийняті на підставі таких висновків.

За таких обставин, є підстави для задоволення позову.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 09.12.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Білогірського відділення Сімферопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим від 12.08.2013р. №0001631500.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Білогірського відділення Сімферопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим від 12.08.2013р. №0001641500.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Компанія Крона Плюс» (97600, АР Крим, м. Білогірськ, вул. Луначарського, 29, ЄДРПОУ 37897524) судові витрати у розмірі 34,41грн.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.