Постанова

від 05.02.2014 по справі 2а-6769/12/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2014 року 17:15 Справа №2а-6769/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря судового засідання Бездушній І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Монтажне управління № 14"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.12р. №0001912204, №0001902204

за участю представників:

позивача - Сидоренко М.С., паспорт НОМЕР_1, довіреність № б/н від 14.01.2014;

представник відповідача - Якоковлєв В.М., паспорт НОМЕР_2, довіреність № б/н від 28.01.2014;

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Монтажне управління № 14»(далі - позивач, ВАТ «МУ № 14») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом з вимогами про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2012 №0001912204, №0001902204.

Позов тим, що вимоги мотивовані порушенням відповідачем норм Податкового Кодексу, Цивільного Кодексу, Господарського кодексу щодо встановлення недійсності господарських операцій з контрагентами позивача та завищення сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.07.2012 р. було відкрито провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у позові. Позивач вважає протиправними висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 08.06.2012 № 2322/22-1/-4772900, щодо недійсності господарських операцій з ТОВ «Тіса- Інвест», які стали підставою для зменшення податкового кредиту з ПДВ, та нарахування податку на прибуток. Позивач зазначив, що податковий кредит з ПДВ та валові витрати по операціям з вказаним контрагентам було сформовано у зв'язку з придбанням, оплатою та використанням в господарській діяльності товару - будівельних матеріалів, які використані при виконанні підрядних будівельних робіт.

Крім того, відповідно до додаткових пояснень (т.2.а.с.2), представник позивача вважає безпідставними висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 28385,00 грн. з підстав відсутності податкових накладних, оскільки право на формування податкового кредиту з ПДВ виникає або за наявності перерахування коштів, або - поставки товару (робіт, послуг). Представник позивача зазначив, що податкова накладна свідчить про отримання товару (робіт, послуг), тобто тільки однієї з подій.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, наведених у письмових запереченнях (т.1 а.с.204). Представник відповідача зазначив, що висновки Акту перевірки ґрунтуються на тому, що діяльність контрагента позивача - ТОВ «Тіса Інвест» знаходиться поза межами правового поля(відсутня інформація про наявні складські приміщення, за податковою звітністю відсутнє виробниче обладнання сировина, матеріали для здійснення діяльності не встановлення факту передачі товарів (надання робіт та послуг)) , що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ «Тіса-Інвест». Представник відповідача зазначив, що ТОВ «Тіса -інвест» визнано банкрутом, а свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анулювано 20.09.2011.За таких фактичних даних, відповідач зробив висновки про вчинення фіктивних правочинів між ТОВ «Тіса-Інвест» та контрагентами. Такі обставини стали підставою для висновку про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, які відображено у рядку 05.1 СВ податкової декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмірі 784765,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ в розмірі 156953,00 грн.

Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до наданих на перевірку документів бухгалтерського та податкового обліку, позивачем допущено завищення собівартість придбаних (виготовлених) реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму 562443,00 грн.

Представник відповідача також пояснив, що позивачем занижено податкові зобов'язання в розмірі 6420,00 грн.(порушення встановлено на підставі даних бази автоматизованого співставлення) та завищено суму податкового кредиту з ПДВ, сформованого без отримання податкових накладних в розмірі 28385,00 грн.

Під час судового розгляду Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.10.2012 було призначено судову експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) чи підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку та іншими первинними документами ВАТ «Монтажне управління №14» виконання операцій з ТОВ «Тіса-Інвест», а саме чи здійснювалась оплата за угодами, у тому числі, податок на додану вартість товарів (послуг), в якому розмірі та якими документами це підтверджується, якими документами підтверджується фактичне виконання зобов'язань за угодами з ТОВ «Тіса-Інвест»?

2) чи використовувались будівельні матеріали, отримані від ТОВ «Тіса-Інвест» в господарській діяльності ВАТ «Монтажне управління №14»?

Висновки судово-економічної експертизи № 59 та № 150 надійшли на адресу суду 27.12.2013 (т.2.а.с.92), якій було досліджено в судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.01.2014 було проведено заміну відповідача на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.01.2014 було проведено заміну позивача правонаступником на - Товариство з додатковою відповідальністю "Монтажне управління № 14".

Протягом судового розгляду сторони наполягали на своїх доводах та запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажне управління № 14» (правонаступник - Товариство з додатковою відповідальністю «Монтажне управління № 14») є юридичною особою, було зареєстровано 31.12.1996, ідентифікаційний код 04772900 (т.2.а.с.225).

Відповідно до матеріалів справи позивач взятий на податковий облік 23.03.1993 за № 3778, зареєстрований платником податку на додану вартість, ІПН - 047729001283 (т.1.а.с.16).

Посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка ВАТ «МУ № 14» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено Акт від 08.06.2012 № 2322/22-1/04772900 (т.1.а.с.15).

Перевіркою було встановлені, у тому числі, порушення позивачем:

- п.138.6,138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 1391 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток усього у сумі 309858,00 грн., у т.ч. за 2-й квартал 2011 у сумі 180496,00 грн., за 4-й квартал 2011 у сумі 129362,00 грн.;

- п.14.1 ст.1 4 , ст. 191,п.198.6ст. 198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 191758,00 грн., у т.ч. за квітень 2011 у сумі 183618,00 грн., за травень 2011 у сумі 6420,00 грн., за серпень 2011 у сумі 1720,00 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем було направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення (т.1.а.с.12-14):

- від 18.06.2012 № 0001912204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 309858,00 грн.;

- від 18.06.2012 №0001902204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 191758,00 грн. та штрафних(фінансових) санкцій в сумі 861,00 У зв'язку з незгодою з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем було встановлення під час проведення перевірки завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, які відображені в рядку 05.1 СВ податкової декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 784765,00 грн. у 2-му кварталі 2011 та в сумі 562443,00 грн. у 4-му кварталі 2011, а також заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у травні 2011 у сумі 6420,00 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ в сумі 183618,00 грн. у квітні 2011, в сумі 1720,00 грн. у липні 2011.

Так, відповідачем при перевірці взаємовідносин позивача з ТОВ «Тіса-інвест» не було встановлено передачу товару (будівельних матеріалів) у квітні 2011 на суму 784765,00 грн., ПДВ - 156953,00 грн. Відповідач зазначив, що згідно автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні України ТОВ «ТІса -Інвест» визнано банкрутом, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано 20.09.2011. Відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутнє виробниче обладнання, сировина, матеріали для здійснення діяльності. У зв'язку з зазначеним, відповідач зробив висновок про відсутність юридичних наслідків правочину, вчиненого позивачем та ТОВ «Тіса-Інвест». Відповідач в акті перевірки також зазначив, що операції позивача з ТОВ «Тіса-Інвест» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, транспортування товару,тощо (т.1.а.с.24).

Відповідачем вказано, що вході документальної перевірки по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Тіса-Інвест» було отримано податку накладну на постачання будівельних матеріалів, де ТОВ «Тіса-Інвест» є постачальником, а ВАТ «МУ-№14» - покупцем, обсяг придбання будівельних матеріалів у 2-му кварталі 2011 - 784765,00 грн. (т.1 а.с.25)

При цьому, відповідачем в акті перевірки не встановлено порушень при оформленні податкових накладних.

На думку відповідача наведені обставини свідчать про порушення позивачем ст. 3 Господарського Кодексу України, ст.ст. 203, 215,216, 228 Цивільного Кодексу України

Відповідач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки, підтверджуються належними доказами, серед яких, зокрема - не підтвердження використання придбаного товару у господарській діяльності позивача..

Наведені порушення спричинили заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток у 2-му кварталі 2011 року в сумі 180496, 00 грн. та податку на додану вартість у квітні 2011 в сумі - 156963, 00 грн.

Також відповідно до акту перевірки відповідачем було встановлено, що фактична собівартість придбаних(виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за даними бухгалтерського обліку позивача за з 01.10.2011 по 31.12.2011 складає 4392807,00 грн., проте позивач до рядка 05.1 декларації з податку на прибуток зазначив 4955250,00 грн. (за 2-4-й квартали 2011 28285692,00 грн. мінус у декларації за 2-3 квартал 2011 - 23270442,00 грн.), що на 562443,00 грн. більше фактичних. На підставі таких висновків відповідачем збільшено податкове зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств за 4-й квартал 2011 в розмірі -129362,00 грн.

Заниження податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 6420,00 грн. відповідачем встановлено згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України у травні 2011 по контрагенту ТОВ «Домінанта -Плюс».

Окрім завищення податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011 у сумі 156953,00 грн. по відносинам з ТОВ «Тіса-Інвест», відповідачем було встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ в розмірі 28385,00 грн. (26665,00 грн. - квітень 2011, 1720,00 грн. - серпень 2011) по контрагентам ПАТ «Кримзалізобетон», Фірма «Пульсар», Інститут підготовки кадрів промислової політики України, допущене в наслідок формування податкового кредиту за відсутності податкових накладних.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.138.6. ст. 138 Податкового Кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

П. 138.8. статті 138.8 ПК України встановлює, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Пунктом 186.1. ст. 186 ПК України встановлено, що місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 190.1 ст. 190 ПК України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Згідно пункту 10 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України встановлено ставки податку на прибуток підприємств:

з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 відсотки.

Згідно з п. 10. Підрозділу 2. «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України встановлено, що за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток судом встановлено, що висновки відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 129362,00 грн. ґрунтуються на тому, що фактична собівартість продукції формується на підставі Стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати». По дебету рахунку 23 «Виробництво» групуються витрати, що складають виробничу собівартість продукції. Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України.

Позивачем, ані в адміністративному позові, ані під час судового розгляду справи не наведено обставин, відповідно до яких він не згоден з такими висновками відповідача.

Натомість, відповідно до п.86.1. ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Згідно п. 86.7. ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного органу державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Будь-яких заперечень стосовно викладеного в акті перевірки порушення, представники позивача не надали.

При цьому, на думку суду висновки відповідача зроблено з урахуванням діючих норм законодавства.

Статтею 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно частин 1, 6 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд зазначає, що акт перевірки є носієм доказової інформації щодо наявності (відсутності) порушень податкового законодавства.

За таких підстав, суд, керуючись принципом змагальності сторін, зазначає, що позивачем не доведено обґрунтованості його позиції, натомість відповідачем доведена правомірність його дій.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що висновки відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 129362,00 грн. є обґрунтованими.

З таких самих підстав суд вважає що є обґрунтованими висновки відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі у травні 2011 по контрагенту ТОВ «Домінанта -Плюс» в розмірі 6420,00 грн..

Перевіряючи доводи відповідача щодо заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Тіса-Інвест», суд зазначає таке.

Між ТОВ «Тіса-Інвест» та позивачем 01.03.2011 укладено договір постачання б/н будівельних матеріалів.

Оплата придбаного товару відповідно до умов договору здійснюється на умовах безготівкового розрахунку на підставі рахунків - фактур.

Проведеним у справі експертним дослідженням (висновок судової економічної експертизи від 01.03. 2013 № 59 (т. 2 а.с. 93)) на підставі витратних накладних, довіреностей, податкових накладних встановлено, що ТОВ «Тіса-Інвест», реалізувало в березні- квітні 2011 на адресу позивача ТМЦ на загальну суму 801511,94, ПДВ - 160302,39 грн., що знайшло своє відображення в бухгалтерському обліку позивача по рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками».

Витратні накладні відповідають вимогам до складання документів первинного бухгалтерського обліку за винятком витратних накладних від 29.04.2011 № 396 та від 29.04.2011 № 411, в яких було відсутнє підписи та печатки постачальника отримувача (т.1 а.с.59-60).

Водночас вказані накладні знайшли своє відображення в бухгалтерському обліку позивача.

Товар, зазначений в витратних накладних було оприбутковано на склад підприємства відповідно до рахунків 205 «Будівельні матеріали», місце зберігання «Крилова» в березні-квітні 2011 та по рахунку 205 «Будівельні матеріали», місце зберігання «Декаленко» за винятком товару відповідно до накладних від 04.04.2011 № 130, від 05.04.2011 № 172, від 29.04.2011 № 411 на суму 4097,12 грн., ПДВ - 819,42 грн.

Відповідно до даних, наданих до експертного дослідження придбані ТМЦ було списано на будівництво та реконструкцію вул. Крилова, 162.

Експертом встановлено, що придбаний товар було оплачено частково в сумі 609734,45 грн., в т.ч. ПДВ - 101622,40 грн. Таким чином, кредиторська заборгованість позивача перед контрагентом склала 352079,91 грн., ПДВ - 58680,00 грн.

При цьому експерт зазначив, що податковий кредит у березні-квітні 2011 року було сформовано на підстав податкових накладних, виписаних на загальну суму 961814,33 грн., в т.ч. ПДВ - 160302,39 грн., що відповідає реєстру виписаних та отриманих податкових накладних.

Згідно з висновками експерта представленими на дослідженнями документами первинного бухгалтерського обліку та іншими первинними документами ВАТ «Монтажне управління № 14 підтверджується виконання операцій з ТОВ «Тіса-Інвест», а саме підприємство здійснило оплату по договору в загальній сумі 609734,45 грн., в т.ч. ПДВ - 101622,40 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 150(т.2.а.с.160), у зв'язку з тим, що на дослідження не надано акти виконаних робіт з реконструкції будівель та споруд по вул. Крилова, 162 в м. Сімферополі під «Кримський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості «Тренінг центр 4а черга», підрядник ТОВ «Деймос Проджект» не можливо встановити використовувались будівельні матеріали, отримані від ТОВ «ТІса -Інвест» в господарській діяльності позивача.

Разом з тим, відповідно до вказаного експертного висновку, було зазначено, що до дослідження було представлено виконані роботи з реконструкції будівель та споруд по вул. Крилова, 162 в м. Сімферополі, відповідно до наданих витратних накладних від ТОВ «ТІса -Інвест» вартість придбаних товарів склала 687814, 33 грн., що відповідає матеріалам справи (т.1.а.с.52-58,62). Між позивачем та ПП «Деймос-Проджект» 26.08.2010 було укладено договір підряду № 39 на виконання робіт з реконструкції будівель по вул. Крилова, 162.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України. У ній зазначено, що для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі таких документів :

- первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення );

- регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку );

- фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період );

- інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами (далі - підтверджуючі документи). При цьому Податковий Кодекс України не містить визначення термінів таких документів. Їх визначення приведені згідно Положення № 88 (Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.) та норм Закону № 996 (Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV).

На виконання положень п. 44.3 Податкового Кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити збереження як зазначених документів, так і документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на контролюючі органи, не менш як 1095 днів із дня подання податкової звітності, для складення якої вони використовувалися, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Коротке пояснення.

Забезпечення і збереження документів, зв'язаних з виконанням податкового боргу, протягом термінів, установлених цим Кодексом, є однієї з обов'язків платників податків, установлених пп. 16.1.12 Податкового Кодексу України.

Подання документів по обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних із нарахуванням і сплатою податків і зборів за письмовою вимогою контролюючих органів також включено в перелік обов'язків платника податків.

Тому документи, пов'язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження, прийнятого по її результатах податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, повинні зберігатися до завершення перевірки і передбаченого законом терміну оскарження прийнятих по її результатах рішень, але не менше терміну, передбаченому п. 44.3 Податкового Кодексу України (1095 днів).

У пункті 44.2 Податкового Кодексу України зазначено, що для визначення (розрахунку) об'єкта оподатковування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу. У п. 135.2 зазначено: доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують одержання платником податків доходів, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, визначених розділом II цього Кодексу.

Основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об'єктів соціальної сфери і комунального призначення та благоустрою, а також реставрації пам'яток архітектури та містобудування встановлено ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва», затвердженими наказом Держбуду від 27.08.2000 р. № 174 (далі - ДБН).

Відповідно до ДБН Д.1-1-2000 Вартість прямих витрат при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт визначається на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та уточнених цін ресурсів, передбачених в договірній ціні.

Кошти на покриття решти статей загальновиробничих витрат та рівень заробітної плати працівників, заробітна плата яких враховується в загальновиробничих витратах, уточнюються в порядку, передбаченому контрактом.

Вартість будівельних робіт визначається відповідно до типових форм первинних облікових документів у будівництві N КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та N КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт", затверджених Наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5.

Не погодившись з висновком судової будівельно-технічної експертизи позивачем було надано акти приймання матеріалів, акти про витрачання матеріалів ПП «Деймос-Проджект» (т.2.а.с.204-214).

Крім того, після проведення експертизи позивачем було надано договір підряду, укладеного з ПП «Деймос-Проджект» від 01.03.2014 (т.2.а.с.214), відповідно до якого позивачем було доручено своєму контрагенту виконувати роботи з реконструкції будівель по вул. Дзюбанова, пров. Герцена, вул. Проїздна,вул. Чернишевського в м. Сімферополі та довідки про вартість виконаних робіт та акти виконаних робіт по об'єктам по вул. Крилова, 62, за березень 2011 та квітень 2011 - т.2.а.с.237-264, т.3.а.с.1-45).

Проте, як видну з позову, а позивач у порядку, встановленому КАС України не змінював підстави та предмет позову, придбані матеріали було використано на об'єктах по вул. Дзюбанова, пров. Герцена, вул. Проїздна,вул. Чернишевського в м. Сімферополі, а не Крилова, 162.

Крім того, наданими позивачем доказами (оборотно-сальдовими відомостями ) (т.2.а.с.29-72) не підтверджується використання придбаного товару від ТОВ «Тіса-Інвест» в повному обсязі. Залишок товару на складі складає - 293399,91 грн., без ПДВ.

Слід зазначити, що суд не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставність формування валових витрат та податкового кредиту у 2-му кварталі 2011 року по операціям позивача з ТОВ «Тіса-Інвест» в цілому, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, мав на час здійснення операцій відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість було прийнято вже після закінчення податкового періоду в якому позивач сформував спірні показники податкової звітності.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не надано оцінку первинним документам позивача.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Суд зазначає, що в сфері економіки до учасників правовідносин та платників податків слід застосовувати презумпцію добросовісності платників, а саме: що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкту оподаткування податком на додану вартість) є економічно виправданим, а відомості, що містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне. При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

Крім того, відсутність найманих працівників у контрагентів позивача, працюючих на умовах трудового договору не є єдиним способом залучення виконавцем фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки робіт та послуг. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів та робіт постачальникам.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 30.10.2013 по справі № К/800/37821/13.

Проте, під час судового розгляду було встановлено не оприбуткування товару, якій було придбано у ТОВ «Тіса-Інвест» на суму 4097,12 грн., ПДВ- 819,42 грн., не здійснення оплати та використання в господарській діяльності 293399,91 грн., ПДВ - 58680,00 грн.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У зв'язку з чим, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на суму 297497,03 грн. та податкового кредиту з ПДВ в сумі 819,42 грн.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими висновки відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 68424,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 819,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Тіса-Інвест».

Щодо інших порушень, судом встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у квітні 2011 було включено 26665,00 грн. по операціям з ПАТ «Кримзалізобетон», ПП «Фірма «Пульсар» та у серпні 2011 - 1720,00 грн. по операціям з Інститутом підготовки кадрів промислової політики України.

Під час проведення перевірки позивачем не було надано податкових накладних на підтвердження формування податкового кредиту.

Проте, в ході судового розгляду позивачем надано пояснення, що взаємовідносин з ПАТ «Кримзалізобетон» (ІПН 012673001277) у квітні 2011 року у нього не було, ПП «Фірма «Пульсар» виписало податкову накладну в іншому періоді, в якому було виконано роботи, а право на формування податкового кредиту з ПДВ по Інституту підготовки кадрів промислової політики України у позивача виникло по першій події - відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України - по даті списання коштів.

На підтвердження наведених обставин позивачем надано податкову декларацію з додатками за квітень 2011, податкову накладну від 30.05.2011 № 23 на суму ПДВ - 18169,81 грн.та договір з ПП «Фірмою «Пульсар», уточнюючий розрахунок за серпень 2011(т.2 а.с.7-20, т.3.а.с.46).

Проте, доводи позивача спростовуються додатком № 5 до декларації з ПДВ з квітень 2011, в якій задекларовано взаємовідносини з ПАТ «Кримзалізобетон» та податковий кредит.

Щодо доводів позивача про наявність у нього права на податковий кредит без отримання податкових накладних, або їх виписки та отримання в іншому податковому періоді, то вони суперечать п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 28385,00 грн.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про обґрунтованість визначення позивачем податкового зобов'язання з податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2012 № 0001912204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 197786,00 грн. та наявність підстав для визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в розмірі 112072,00 грн.

Суд також відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 18.06.2012 №0001902204 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 35924,00 грн. та задовольняє вимоги в частини визнання протиправним та скасування вказаного рішення в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 155834 грн.

Згідно п. 7, п. 6 Підрозділу 10. Інші перехідні положення Розділу ХХ Податкового Кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

та штрафних(фінансових) санкцій в сумі 861,00 У зв'язку з незгодою з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду.

Враховуючи викладене, розрахунок штрафних санкцій (т.1.а.с.14), задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 18.06.2012 №0001902204 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 155834 грн., суд також вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню й в частині 1грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним спірні податкові повідомлення-рішення, суд зазначає, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним -індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність належним способом захисту права позивача за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту).

Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 1144,20 грн. судових витрат.

В судовому засіданні 05.02.2014р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 10.02.2014р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2012 №0001912204 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 98616,00 грн.;

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2012 №0001902204 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 164274,00 грн. та штрафних(фінансових) санкцій в сумі 1 грн.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Монтажне управління № 14» (код ЄДРПОУ 04772900, 95493, АР Крим, м. Сімферополь, смт Гресівський, вул. Монтажна, будинок 23) судові витрати з Державного бюджету України у розмірі 1123,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Котарева Г.М.

З оригіналом згідно Котарева Г.М.