Рішення

від 30.01.2014 по справі 921/62/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" січня 2014 р.Справа № 921/62/13-г

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

за позовом Дочірнього підприємства "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "Тернопільавто", вул. Тернопільська, 72, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область

до відповідача №1 Бережанської районної державної адміністрації, вул. Шевченка, 15а, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область

відповідача №2 Бережанської міської ради, пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область, 47501

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Держземагенство в Бережанському районі вул. Шевченка, 15А, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область 47501

про визнання незаконним розпорядження голови Бережанської районної державної адміністрації №52 від 02.02.2007р. та його скасування.

За участю представників:

позивача: Марцинюк М.Р.;

відповідача №1: не з'явився;

відповідача №2: не з'явився;

третьої особи: не з'явився.

Суть справи:

Дочірнє підприємство "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "ТернопільАвто" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Бережанської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження голови Бережанської районної державної адміністрації №52 від 02.02.2007р. та його скасування.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04 квітня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06 серпня 2013 року судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

З врахуванням висновків, зроблених судом касаційної інстанції, які в силу ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції, ухвалою від 13 вересня 2013 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Судове засідання, призначене вперше на 03 жовтня 2013 року, неодноразово відкладалось, востаннє на 30 січня 2014 року.

За заявами представників сторін, в порядку ст. 69 ГПК України, ухвалами від 24 жовтня 2013 року та 21 листопада 2013 року, строк розгляду справи було продовжено.

Ухвалою суду від 05 грудня 2013 року до участі у справі в якості відповідача №2 залучено Бережанську міську раду, а розгляд справи розпочато заново.

Представники відповідачів, третьої особи, в судове засідання 30 січня 2014 року не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, пунктом 2.6.7 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації № 28 від 20.02.2013 року, пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530.

Уповноважений представник Держземагенства в Бережанському районі в судових засіданнях 24 жовтня та 21 листопада 2013 року надав пояснення щодо предмета спору та клопотав перед судом про можливість подальшого розгляду справи без його участі.

Від Бережанської міської ради надійшли витребувані документи та письмова заява про можливість розгляду справи без участі його представника.

При даних обставинах суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними документами.

В засіданні учасникам процесу роз'яснювались належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,24,27,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу у т.ч. дані у попередніх засіданнях, суд встановив наступне:

- установчими зборами по створенню акціонерного товариства "ТернопільАвто", серед іншого, прийнято рішення створити дочірнє підприємство на базі Бережанської станції технічного обслуговування автомобілів, про що складено протокол №1 від 28 липня 1993 року.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 23 жовтня 2013 року, Дочірнє підприємство "Бережанська станція технічного обслуговування Акціонерного товариства "ТернопільАвто", (скорочена назва - Бережанська СТО АТ "ТернопільАвто" код 21138317), зареєстроване як юридична особа 25 грудня 1993 року.

27 березня 2001 року управлінням економіки Бережанської районної державної адміністрації зареєстровано статут Бережанської станції технічного обслуговування АТ "ТернопільАвто" (позивача у справі).

У пункті 1.3 статуту зазначено, що підприємство є юридичною особою, діє на підставі статуту, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку з найменуванням акціонерного товариства "ТернопільАвто", своїм найменуванням, а також штампи.

Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями усім закріпленим за ним майном у відповідності до законодавства України (п.2.2 статуту).

За поясненнями представника позивача (формуляр (протокол) судового засідання від 24 жовтня 2013 року), повноваження директора Бережанської станції технічного обслуговування АТ "ТернопільАвто" визначались виключно статутом, відповідно до змісту розділу ІІІ якого, управління підприємством здійснюється директором підприємства по принципу одно начальства. Директор діє без доручення в межах прав передбачених статутом, шляхом реалізації своїх повноважень.

До компетенції директора, серед іншого, віднесено повноваження розпоряджатись майном підприємства у відповідності з чинним законодавством і цим статутом та укладати договори на суму, що не перевищує 10 % Статутного фонду підприємства, а за дорученням товариства - на суму, що перевищує 10 % Статутного фонду підприємства.

Окремих повноважень щодо користування земельною ділянкою, статутом чи будь-яким іншим документом не визначалось і не обмежувалось.

Як пояснив представник позивача, статут в редакції 2001 року був чинним станом на січень 2007 року.

В усних поясненнях в судовому засіданні 21 листопада 2013 року, представник заявника зазначила, що документи на підтвердження передання акціонерним товариством майнових прав дочірньому підприємству (при створенні останнього) відсутні через закінчення терміну їх зберігання.

12 січня 1994 року Бережанською міською радою народних депутатів прийнято рішення №16 про надання Бережанській станції технічного обслуговування автомобілів АТ "ТернопільАвто" у постійне користування земельної ділянки площею 1,04 га. по вул. Тернопільській, 72 у м. Бережани для розміщення виробничих будівель.

На підставі рішення №16 від 12 січня 1994 року Бережанська міська рада видала Бережанській станції технічного обслуговування автомобілів АТ "ТернопільАвто" Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,04 га. по вул. Тернопільській, 72 у м. Бережани для розміщення виробничих будівель, про що вчинено відповідний запис у Книзі записів державних актів на право постійного користування землю за №22 від 14 вересня 1995 року.

Згідно з довідками відділу Держземагенства від 24 вересня 2013 року №01-18/1358 та від 13 листопада 2013 року №01-18/1636, земельна ділянка площею 1,04 га за адресою вул. Тернопільська, 72 у м. Бережани станом на 02 лютого 2007 року перебувала у користуванні СТО АТ "ТернопільАвто" (код 21138317), а її розпорядником була Бережанська районна державна адміністрація.

В усних поясненнях, представник Бережанської РДА зазначила, що спірна земельна ділянка розташована за межами міста. Востаннє межі м. Бережани визначалась у 1995 році, а визначення нових меж знаходиться на погодженні в Тернопільській обласній раді.

Рішення про розмежування земель державної і комунальної власності щодо спірної земельної ділянки не приймалось, право власності не оформлялось.

Розміщення земельної ділянки по вул. Тернопільській, 72 у м. Бережани за межами населеного пункту свідчить і надана Бережанською міською радою копія генерального плану забудови м. Бережани.

10 січня 2007р. на ім'я голови Бережанської районної державної адміністрації Зінчука В.Е. директором Бережанської станції технічного обслуговування Курильцем В.І. надіслано лист за № 2, у якому він просив припинити право користування земельною ділянкою площею 0,065 га., яка вилучається для будівництва магазину.

На вимогу суду про забезпечення явки в судове засідання посадової особи позивача, яка підписала лист про припинення землекористування, в усних поясненнях представник зазначила, що впродовж останніх років керівництво підприємства змінювалось, а явку Курильцьо В.І., який підписував листа №2(Б) від 10.01.2007 року про припинення землекористування у судове засідання забезпечити не може у зв'язку із його смертю.

З огляду на поданий Бережанською СТО лист №2 від 10.01.2007р., головою Бережанської районної державної адміністрації видано розпорядження за №52 від 02 лютого 2007 року "Про припинення права користування земельною ділянкою" , згідно з п.1 якого припинено право постійного користування Бережанської станції технічного обслуговування автомобілів земельною ділянкою площею 0,065 га. по вул. Тернопільській, 72 та переведено її до земель запасу Бережанської міської ради.

Як вбачається з довідок управління Держкомзему у Бережанському районі №1279 від 25 вересня 2012 року та №1-18/1379 від 12 жовтня 2012 року, згідно статистичної звітності форми 6-ЗЕМ, решта земельної ділянки за адресою вул. Тернопільська, 72 у м. Бережани площею 0,9750 га (1,04га-0,065га), станом на 25 вересня 2012 року продовжує знаходитись у користуванні СТО АТ "ТернопільАвто". Право Бережанської СТО АТ "ТернопільАвто" на постійне користування земельною ділянкою площею 0,065 га по вул. Тернопільська, 72 у м. Бережани припинено на підставі розпорядження голови Бережанської РДА №52 від 02 лютого 2007 року, і зазначена ділянка перебуває у землях запасу Бережанської міської ради.

Згадане рішення голови Бережанської райдержадміністрації №52 від 02 лютого 2007 року і оспорюється позивачем в судовому порядку.

У відповідності до пояснень представників райдержадміністрації, припинення землекористування здійснювалось на підставі добровільної відмови відповідача згідно з п."а" ч.1 ст. 141 ЗК України.

Свої вимоги Бережанська СТО АТ "ТернопільАвто" мотивує тим, що:

- зміна розміру плати за землю не залежить від його волі, а тому не може бути належним доказом того, що користувачу було відомо про відчуження частини земельної ділянки та свідчити про схвалення такого правочину;

- статут підприємства встановлює обмеження компетенції директора на укладення угод на суму, що перевищує 10% статутного капіталу, від-так, в директора Бережанської СТО АТ "ТернопільАвто" не було ні власних ні делегованих повноважень на відчуження земельної ділянки;

- зміст оспорюваного розпорядження не відповідає приписам закону, оскільки з його змісту не вбачається яка саме обставина - добровільна відмова від права постійного користування чи вилучення земельної ділянки для суспільних потреб, стала підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою. А також, при винесенні розпорядження не дотримано а ні вимог ст. 142 ЗК України щодо укладення нотаріально посвідченої угоди про передачу права власності на земельну ділянку, а ні вимог ст. 149 ЗК України в частині обґрунтування потреби територіальної громади у будівництві підприємства торгівлі.

Прийняття головою Бережанської РДА розпорядження №52 від 02 лютого 2007 року щодо припинення права постійного користування Бережанської СТО земельною ділянкою площею 0,065 га. по вул. Тернопільській, 72 та переведення її до земель запасу Бережанської міської ради, на думку позивача порушує його законні права й інтереси, та стало підставою для звернення до суду із позовом про їх відновлення.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 2, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації (юридичні особи) та громадяни, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з приписами ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-3,33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до змісту ст.22 ГПК України, виключно позивачу належить право визначати підстави і предмет позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18).

Однак, заявлена позивачем вимога, з наведених ним підстав не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до змісту ст.19 Конституції України, ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", органи державної влади та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, актами Президента України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 21 ЗК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача у справі.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999р.).

Тому, до спірних правовідносин слід застосовувати норми законодавства, що діяли на час їх виникнення.

У відповідності до п. 1 ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ч.2 п.1 ст. 80 ЦК України).

Стаття 91 ЦК України визначає, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення, припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, і може бути обмежена лише за рішенням суду.

За змістом ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із користуванням землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України „Про оренду землі", Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом, а також договором оренди землі.

Стаття 13 Конституції України, серед іншого визначає, що земля, яка знаходяться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

В силу приписів ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Суб'єктами права землекористування є також фізичні і юридичні особи.

Згідно з ст.ст. 80, 84 п. 12 Перехідних положень, своє право на землі державної власності держава реалізує через відповідні органи державної влади, у т.ч. через районі державні адміністрації відповідно до закону.

При цьому, п. 12 Перехідних положень ЗК України, у редакції відповідного періоду визначав, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, з огляду на приписи чинного на той час законодавства та місцезнаходження спірної земельної ділянки, її розпорядником був відповідач у справі, що і прийняв оскаржуване розпорядження.

Частиною 1 ст. 141 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. "а") та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (п. "б").

Згідно з текстом розпорядження відповідача №52 від 02 лютого 2007 року та пояснень представників райдержадміністрації, його прийнято на підставі ст. 141 ЗК України (за добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою), після отримання письмової заяви директора Бережанської СТО АТ "ТернопільАвто" №2 від 10 січня 2007 року.

Положеннями ч. 3 ст. 142 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч.4 ст. 142 ЗК України).

При цьому, безпідставним є посилання позивача на необхідність нотаріального посвідчення заяви свого директора, оскільки ст. 142 ЗК України таких вимог не містила. Про це ж зазначено і в постанові Вищого господарського суду України від 06 серпня 2013 року у даній справі.

Розпорядчі функції щодо припинення землекористування мав відповідач у справі і у разі вилучення спірної земельної ділянки для потреб пов'язаних з обслуговуванням жителів району підприємствами торгівлі. (ст. 122, п."б" ч.1 ст. 141, ч.5 ст. 149 ЗК України).

Прийняття розпорядження власником землі у разі припинення землекористування з цієї підстави не вимагає дотримання якихось особливостей (в порівнянні з добровільною відмовою) і теж передбачає згоду землекористувача (ст. 149 ЗК України). Виплата компенсації колишньому землекористувачу у цьому разі не передбачена, і отже його майнові права при цьому не зачіпаються.

Бережанська СТО АТ "ТернопільАвто" була на той час самостійною юридичною особою із необхідним обсягом правоздатності, що реалізувалась через її органи, зокрема через директора.

Судом з'ясовано, що єдиним документом який визначав повноваження директора СТО АТ "ТернопільАвто" станом на лютий 2007 року був статут підприємства.

Окремих повноважень позивача щодо володіння і користування земельною ділянкою, статутом чи будь-яким іншим документом не визначалось і не обмежувалось.

При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на обмеження компетенції директора на укладення угод вартість яких перевищує 10 % статутного капіталу, оскільки таке обмеження може стосуватись розпорядження майном, яке належить підприємству на праві власності (оперативного управління), в той час як спірна земельна ділянка у власності Бережанської СТО АТ "ТернопільАвто" не перебувала і угода з приводу її передачі ні з ким не заключалась.

Враховуючи, що Акціонерне товариство "ТернопільАвто" не було власником і користувачем спірної ділянки, остання не передавалась і не могла передаватись до статутного фонду позивача.

Тому, підстав для висновку про відсутність у директора Бережанської СТО АТ "ТернопільАвто" повноважень щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,065 га. по вул. Тернопільській, 72 у м. Бережани у суду немає.

Доказів на підтвердження іншого позивачем не наведено.

Слід також зазначити, що після припинення користування земельною ділянкою 0,065 га. по вул. Тернопільській, 72 у м. Бережани (прийняття оспорюваного розпорядження) позивач проводив оплату за користування земельною ділянкою розміром 0,975 га(1,04га-0,065га), а не за 1,04 га (довідка Бережанської МР ДПІ №953/10/15-005 від 26 березня 2013 року). Заперечень з цього приводу зі сторони головного підприємства (АТ "ТернопільАвто"), яке проводило щорічні інвентаризації та консолідовану фінансову звітність не було.

Враховуючи усе перелічене, заявником (з наведених ним підстав), не спростовано обґрунтованості та законності прийнятого головою Бережанської РДА розпорядження №52 від 02 лютого 2007 року.

Не заслуговує на увагу і посилання позивача на невідповідність оспорюваного акта нормам закону, через незазначення у ньому конкретних підстав припинення землекористування, оскільки законодавство (чинне на час прийняття оскаржуваного розпорядження та на час розгляду справи в суді) не пов'язує з цією обставиною незаконність прийнятого розпорядження.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, судовий збір по справі не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 33, 34, 43, 44, 49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Дата підписання: 14 лютого 2014 року.

Суддя І.П. Шумський