Рішення

від 13.02.2014 по справі 901/4032/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.02.2014 Справа № 901/4032/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Лідер-С»

до Феодосійського казенного оптичного заводу

про стягнення 37 689,12 грн.

Суддя Пукас А.Ю.

Представники:

Від позивача - Міркін А.Л., представник, довіреність № 1 від 23.01.2014.

Від відповідача - Шиян Б.А., представник, довіреність № 1846/32 від 16.12.2013.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Лідер-С» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Феодосійського казенного оптичного заводу про стягнення 37 689,12 грн., у тому числі

31 380,00 грн. коштів, сплачених за товар, який поставлений відповідачем не в повному обсязі, 2 510,40 грн. пені, 2 522,44 грн. 3% річних та 1 276,28 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2013 порушено провадження у справі.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 13.02.2014 в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України суд замінив сторону (відповідача) у даній справі - Феодосійський казенний оптичний завод на правонаступника - Державне підприємство «Феодосійський оптичний завод».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач поставив на адресу позивача продукцію, в меншому розмірі ніж передбачено договором № 5/10 від 11.10.2010, у зв'язку з чим, на думку позивача, повинен повернути суму переплати в розмірі 31 380,00 грн. Обґрунтовані позовні вимоги посиланням на статті 180, 193, 222, 230, 231, 224 Господарського кодексу України та статті 525, 530, 612, 622, 625, 691, 692 Цивільного кодексу України.

В судовому засідання 13.02.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача просив позов залишити без розгляду, з огляду на те, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.10.2010 між позивачем (замовник за Договором) та відповідачем (постачальник за Договором) укладено Договір № 5/10 (далі за текстом - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується виготовити і поставити замовнику продукцію у кількості та номенклатурі, що визначаються у специфікаціях до даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених даним договором, відповідно з специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору (а.с. 19-21).

Вартість продукції, що поставляється по даному договору, сторони встановлюють при підписання погоджених специфікацій із врахуванням обсягів продукції (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору встановлено про необхідність відповідності продукції кількості, зазначеній у специфікаціях.

Вироби повинні відповідати технічним вимогам згідно технічній документації, бути у хорошому технічному стані, нові або такі, що не були у користуванні (пункт 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що замовник при постачанні продукції має право перевірити в термін до 10 днів технічний стан продукції. Якщо частина продукції не відповідає технічному стану в ході технічної перевірки або у термін 15 місяців з дати підписання накладних сторонами, то постачальник за свій рахунок заміняє в погоджений сторонами термін продукцію, що не відповідає технічним умовам на аналогічні або повертає замовнику одержану вартість продукції, яка не відповідає технічним вимогам.

Постачальник поставляє продукцію замовнику згідно з специфікаціями на продукцію (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що замовник проводить попередню оплату в розмірі 355 670,04 грн., решту 150 000,00 грн. - за фактом постачання продукції згідно з видатковою накладною постачальника та при необхідності підтвердження її якості на вхідному контролі протягом 10-ти банківських днів.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дії до повного його виконання (пункт 7.1 Договору).

Специфікацією № 1, яка є додатком до договору № 5/10 від 11.10.2010 визначені найменування продукції, що повинна бути поставлена позивачу та її вартість, загальний розмір якої становить 505 670,04 грн. (а.с. 22).

На виконання умов Договору, платіжним дорученням № 403 від 13.10.2010 позивач перерахував відповідачу 355 670,04 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, за накладною

№ ФКОЗ-336 від 11.01.2011 позивачу поставлений товар, найменування та вартість якого відповідає визначеним в специфікації (а.с. 39).

17.03.2011 сторонами складено Акт рекламації виробів, поставлених відповідачем позивачу за договором № 5/10 від 11.10.2010, яким встановлена невідповідність якості продукції, вимогам, визначеним технічній документації, а також встановлена загальна вартість забракованих виробів у відповідності зі специфікацією до договору, яка становить 181 380,00 грн. (а.с. 27).

За поворотною накладною № 4 від 17.03.2011 на підставі пункту 2.3 Договору, позивачем повернуто відповідачу продукцію вартістю 181 380,00 грн. (а.с. 31).

23.03.2011 сторонами складено Акт дослідження рекламаційного виробу № 1 (а.с. 33).

Згідно з пунктом 8 Акту № 1 відповідач взяв на себе зобов'язання відремонтовану продукцію направити позивачу до 15.04.2011.

За твердженням позивача відремонтована продукція відповідачем позивачу не повернута.

Так, за умовами Договору, відповідач повинен був направити позивачу продукцію, яка б відповідала технічним умовам, що відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 2.3 Договору, позивач відмовився від постачання частини продукції.

За твердженням позивача, відповідачем на його адресу поставлена якісна продукція на загальну суму 324 290,04 грн., тоді як згідно з платіжним дорученням № 403 від 13.10.2010 сума передоплати, яка перерахована позивачем за умовами договору, становить 355 670,04 грн. тобто сума переплати становить 31 380,00 грн.

01.11.2011 сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого відповідачем визнана сума заборгованості в розмірі 31 380,00 грн. (а.с. 38).

У зв'язку з тим, що сума в розмірі 31 380,00 грн. не повернута позивачу, 29.10.2012 та 16.09.2013 останній звертався до відповідача з претензіями, в яких вимагав перерахувати суму боргу з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних, а також пеню за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Оскільки вимоги позивача залишені позивачем без задоволення, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Лідер-С» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із даним позовом.

Правові наслідки невиконання зобов'язань за договором поставки регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини 5 статті 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Також, пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що замовник при постачанні продукції має право перевірити в термін до 10 днів технічний стан продукції. Якщо частина продукції не відповідає технічному стану в ході технічної перевірки або у термін 15 місяців з дати підписання накладних сторонами, то постачальник за свій рахунок заміняє в погоджений сторонами термін продукцію, що не відповідає технічним умовам на аналогічні або повертає замовнику одержану вартість продукції, яка не відповідає технічним вимогам.

Як вже зазначалось в акті дослідження рекламаційного виробу № 1 відповідач взяв на себе зобов'язання відремонтовану продукцію направити позивачу до 15.04.2011, що відповідачем не зроблено, у зв'язку з чим, на підставі пункту 2.3 Договору позивач скористувався своїм правом та вимагає повернення коштів, сплачених за цей товар.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт сплати позивачем вартості товару в більшому розмірі ніж вартість поставленої на його адресу відповідачем продукції, вимоги позивача про повернення йому суми переплати в розмірі 31 380,00 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, суд приймає той факт, що відповідачем визнана сума заборгованості в розмірі 31 380,00 грн. про що свідчить підпис його представника на акті звірки взаємних розрахунків.

Відповідачем не спростовано тверджень позивача про наявність такої заборгованості, в той час як матеріалами справи підтверджуються доводи позивача про її наявність.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів сплати заборгованості в сумі 31 380,00 грн. відповідачем суду не надано.

Враховуючі викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 31 380,00 грн.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 2 510,40 грн. пені.

Суд вважає зазначені вимоги такими, що задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частин 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Розрахунок пені позивачем проведений за період з 11.01.2011 по 16.09.2013.

Тобто, враховуючи положення статті 232 Господарського кодексу України та статті 258 Цивільного кодексу України, позивачем пропущений строку позовної давності для вимог про стягнення пені, у зв'язку з чим вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 2 522,44 грн. 3% річних та 1 276,28 грн. інфляційних втрат.

Право позивача вимагати сплатити 3% річних та інфляційних втрат передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданого позивачем розрахунку, інфляційні втрати нараховані ним за період з 11.01.2011 по 16.09.2013 та їх загальних розмір становить 1 276,28 грн.

При цьому, з наданого розрахунку вбачається, що інфляційні втрати нараховувались позивачем на суму заборгованості, до якої позивачем прибавлено суму нарахованих 3% річних, тобто не належно.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних також перевірений судом.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, з вимогами про повернення коштів та нарахованих на суму прострочення 3% річних та інфляційних втрат, до відповідача він звертався з претензіями 21.04.2011 та від 16.09.2013.

Проте, доказів надсилання претензії від 21.04.2011 позивачем на адресу суду не надано.

Претензія від 16.09.2013 надіслана на адресу відповідача 16.09.2013 та отримана останнім 19.09.2013, про що свідчить фіскальний чек та поштове повідомлення (а.с. 108).

Враховуючи положення статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок повернути позивачу грошові кошти, інфляційні втрати та 3% річних, виник у відповідача після 19.09.2013.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані останнім за період з 11.01.2011 по 16.09.2013.

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Тим самим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві та клопотанні про застосування строку позовної давності, суд має зазначити наступне.

Заперечуючи проти позову та вимагаючи застосувати позовну давність, відповідач вказує на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку з недоліками проданого товару та посилається на положення пункту 4 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України, відповідно до яких до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік.

Проте суд зазначає, що предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача суми, яка переплачена позивачем за поставлену продукцію та до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність, встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України тривалістю 3 роки.

Оплату судового збору, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні 13.02.2014 оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 18.02.2014.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Феодосійський оптичний завод» (вул. Московська, 11, м. Феодосія, АР Крим, 98100, ЄДРПОУ 14310649, п\р 26003001030616 в АТ «МістоБанк», м. Одеса, МФО 328760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Лідер-С» (просп. 40-річчя Жовтня, буд 120, корпус 1, п\р 26005166282 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Києва, МФО 380805, ЄДРПОУ 31863369) 31 380,00 грн. заборгованості та 1 432,49 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті частині позову відмовити.

Суддя А.Ю. Пукас