Постанова

від 11.02.2014 по справі 910/22050/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа№ 910/22050/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Закатюра І.О.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Інвестцентр» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад»

до Приватного підприємства «Інвестцентр»

про стягнення 87614,17 грн. ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Інвестцентр» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2013 року позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 41612,90 грн. та 3% річних в розмірі 145,36 грн. В іншій частині позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 17.01.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд у складі суддів: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

В судове засідання з`явився представник позивача та дав усні пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання на вказану дату не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

До суду через відділ документального забезпечення надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Проте дане клопотання не було розглянуто колегією суддів, оскільки воно надійшло 11.02.2014 року об 12 год.45 хвл., в той час як розгляд апеляційної скарги був призначений на 11 год. 15 хвл. і на час отримання вказаного клопотання колегією суддів була вже проголошена вступна та резолютивна частина постанови.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

17.05.2012 року між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київприлад» (зберігач) та Приватним підприємством «Інвестцентр» (поклажодавець) був укладений договір відповідального зберігання № 90-ОР.

Відповідно до розділу 1. договору № 90-ОР поклажодавець передає, а зберігач приймає на тимчасове відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3.

Згідно з п. 3.1. договору № 90-ОР поклажодавець передає зберігачу товарно-матеріальні цінності по акту прийняття-передачі. Акт складається та підписується в двох примірниках по одному для кожної сторони.

Пунктом 6.1. сторони передбачили, що строк дії договору - 5 місяців і вступає в силу з дня його підписання.

17.10.2012 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору відповідального зберігання, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про продовження строку дії договору № 90-ОР до 17.11.2012 року.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, зазначає, що відповідачем в порушення умов договору № 90-ОР не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання майна за період з червня 2012 року по липень 2012 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 45 000,00 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 1692,12 грн., та 676, 85 грн. - 3% річних.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 6.1. договору № 90-ОР договір укладено сторонами терміном на п"ять місяців, тобто до 17.10.2012.

Додатковою угодою від 17.10.2012 сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору № 90-ОР на один місяць до 17.11.2012 року.

Доказів того, що після 17.11.2012 товарно-матеріальні цінності було у відповідному порядку повернуто зі зберігання відповідачу не подано.

Необхідно зазначити, що відповідачем не заперечується факт знаходження матеріальних цінностей у позивача протягом спірного періоду, а отже послуги зі зберігання позивачем в цей період є наданими.

Відповідно до п. 4.1. договору № 90-ОР вартість послуг зберігача визначається в розмірі 7500 грн. за місяць зберігання, в тому числі ПДВ 1250,00 грн. Оплата послуг виконується по закінченню календарного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок зберігача до 10 (десятого) числа місяця, що йде за звітним.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, відповідач має заборгованість за договором відповідального зберігання. Позивачем визначена дана заборгованість в розмірі 45000 грн. (за 6 місяців по 7500 грн. за кожний місяць), відповідно до умов основного договору та додаткової угоди до нього.

Проте колегія суддів не погоджується з даним розрахунком позивача.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції був здійснений перерахунок суми основного боргу відповідача та задоволена вимога в розмірі 41612.90 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції знаходить його арифметично невірним.

Так, як вбачається з умов договору, плата за відповідальне зберігання цінностей становить 7500 грн. щомісячно. Строк дії договору, відповідно до змін, внесених в основний договір додатковою угодою, до 17.11.2012 року. На інший термін договір пролонгований не був.

Позивач, зазначає, що відповідач має заборгованість по виконанню умов договору з 01.06.2012 року. Отже, заборгованість відповідача, з урахуванням умов договору та додаткової угоди, становить 41750 грн. (7500 грн. * 5 місяців + 4250 грн. (з 01.11.2012 року по 17.11.2012 року)) і дана сума підлягає задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги зберігання не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача за невиконання умов договору 3% річних в розмірі 676,85 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Суду першої інстанції позивачем був наданий розрахунок 3% річних, який визначений судом як не вірний, і був здійснений свій розрахунок, відповідно до якого була задоволена вимога про стягнення 3% річних в сумі 145,36 грн.

Однак колегія суддів не погоджується ані з розрахунком позивача, ані з розрахунком, здійсненим Господарським судом міста Києва, та зазначає, що вони є арифметично не вірними та такими, що не відповідають методиці розрахунку 3% річних, виходячи з наступного.

Так позивачем здійснений розрахунок штрафних санкцій виходячи із повної суми заборгованості, тобто із 45000 грн., в той час як необхідно вираховувати суму боргу з урахуванням 3%річних за кожен місяць прострочення, оскільки умовами договору передбачена щомісячна оплата наданих послуг до 10 числа місяця, наступного за звітнім.

Господарським судом міста Києва вірно було визначено порядок нарахування штрафних санкцій (за кожен місяць окремо), проте чомусь сума заборгованості була зазначена як 4500 грн., в той час як умовами договору плата за відповідальне матеріальне зберігання становить 7500 грн., і дана сума також зазначена позивачем у своїх розрахунках.

Отже, враховуючи все вище зазначене, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 250, 89 грн. (період з 01.06.2012 року по 30.11.2012 року).

Крім того, колегія суддів зазначає, що нарахування 3% річних здійснено лише за 5 місяців, а саме: за червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року. Здійснити нарахування 3% річних за 6-тий місяць, на який був пролонгований договір відповідального зберігання не вбачається можливим, оскільки, враховуючи умови договору, строк оплати коштів за листопад місяць 2012 року настав 10.12.2012 року, а позивач, при наданні розрахунку штрафних санкцій, обмежив їх нарахування 30.11.2012 року.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Представник відповідача не оскаржував рішення суду першої інстанції та не заявляв апеляційній інстанції зазначене вище клопотання в процесі розгляду апеляційної скарги відповідача.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1692,12 грн. пені необхідно зазначити наступне.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов договору вбачається, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору в частині сплати послуг зберігання.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 692,12 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не було надано суду належних доказів виконання ним умов договору № 90-ОР від 17.05.2012 року.

Колегією суддів не приймається до уваги твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що ним не виконувалось умови договору через те, що позивачем також не були виконані зі свого боку умови договору, а саме не було підписано акту приймання-передачі матеріальних цінностей, виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявний акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 05.09.2012 року, відповідно до якого підтверджується факт передання відповідачем позивачу на зберігання матеріальні цінності.

Відповідач даний акт не заперечує та не оскаржує.

Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні доручення № 323 від 10.07.2012 року на суму 2629,03 грн. та № 334 від 03.07.2012 року на суму 1000 грн., із призначенням платежу за зберігання товарно-матеріальних цінностей за травень 2012 року згідно договору № 90-ОР від 17.05.2012 року. Тобто це оплата здійснена відповідачем на виконання умов договору, що в свою чергу підтверджує виконання позивачем договору зі свого боку та водночас спростовую твердження відповідача про те, що договір повинен бути визнаний неукладеним.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Інвестцентр» не підлягає задоволенню, але рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2013 року у справі № 910/22050/13 підлягає частковому скасуванню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Приватного підприємства «Інвестцентр» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інвестцентр» - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року по справі № 910/22050/13 - змінити. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Інвестцентр» (м. Київ, вул. Лабораторна, 8А, код ЄДРПОУ 33830906) на користь Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київприлад» (м. Київ, вул. Гарматна, 2, код ЄДРПОУ 14309669) 41750 грн. основного боргу, 250 грн. 89 коп. - 3 % річних, 1525,52 грн. витрат по сплаті судового збору.»

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва

Матеріали справи № 910/22050/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов