Ухвала

від 13.02.2014 по справі 2а-8435/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року Справа № 181623/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представників позивача Глод І.В., Тяллєвої Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Авікос» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авікос» (далі - Позивач, ПрАТ «Авікос») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Залізничному районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.09.2012 року за №0000051504.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до складу податкового кредиту ним правомірно віднесено суми, сплачені за отриманий товар від ТзОВ «РКС Компоненти». Реальність виконання вищенаведених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Також, продовжує позивач, в подальшому придбані товарно-матеріальні цінності реалізовані за грошові кошти у межах господарської діяльності платника податків та повністю включені до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року позов задоволено повністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Залізничному районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, зазначив, що контрагент позивача - ТзОВ «РКС Компоненти» фактично не займалось фінансово-господарською діяльністю, а проводило транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вислухавши суддю-доповідача, представників Позивача, які просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ПрАТ «Авікос» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ «РКС Компоненти» за період з 01.07.2011 року до 31.07.2011 року, ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби складено акт від 29.08.2012 року за №2499/15-40/14308405 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 року за №0000051504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1471 грн. 25 коп., в тому числі, за основним платежем - 1177 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 294 грн. 25 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, встановлено непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТзОВ «РКС Компоненти» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року у зв'язку з чим порушено п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року за №996-XIV, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року за №88.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на додану вартість нереальні господарські операції з ТзОВ «РКС Компоненти».

Між ПрАТ «Авікос» (покупець) та ТзОВ «РКС Компоненти» (продавець) було укладено договір купівлі товарно-матеріальних цінностей. Вищенаведені господарські операції були відображені в податковому та бухгалтерському обліках платника податків.

В акті перевірки орган державної податкової служби посилається на обставини, викладені в акті ДПІ у Ленінському районі м.Луганська від 12.06.2012 року за №422/15-300/36926522 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ «РКС Компоненти» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень 2011 року».

Згідно даного акта, проведення звірки не являється можливим у зв'язку з відсутністю товариства за місцезнаходженням. При цьому, орган державної податкової служби зазначає в акті перевірки, що у ТзОВ «РКС Компоненти» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства за липень місяць 2011 року.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними. Факт транспортування товарно-матеріальних цінностей та оплати транспортних послуг підтверджується вантажною декларацією ПП «Нічний експрес» за №9177109 від 26.07.2011 року, рахунком на суму 12 грн. 00 коп. та звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт за №0728/01 від 28.07.2011 року на суму 12 грн. 00 коп.

Також позивачем надано докази на підтвердження обставин використання отриманих від ТзОВ «РКС Компоненти» товарно-матеріальних цінностей у свої подальшій господарській діяльності, а саме: договір на виготовлення (поставку) науково-технічної продукції за №094-179 від 03.10.2012 року, укладений між позивачем та ДП «Державне Київське конструкторське бюро «Луч», технічні умови на обладнання, номенклатура комплектуючих виробів, податкові та видаткові накладі, , копії проїзних квитків та звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, звіт про службове відрядження з якого вбачається, що з 22 по 24 грудня 2011 року уповноважена особа позивача Паславський І.В. разом з інженером конструктором ОСОБА_5 були у відрядженні на підприємстві ДП «ДержККБ «Луч» у м.Києві. Під час відрядження вони прийняли участь у вхідних випробуваннях привезених блоків автоматичного супроводження БАС і відео-контрольних пристроїв ВКУ-12Д/1. Після випробування блоки автоматичного супроводження БАС в кількості 9 шт. і ВКУ -12Д/1 в кількості 2 шт. були передані замовнику.

На фактичність виконання господарських договорів вказує й те, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований в установленому порядку як платник податку на додану вартість, що підтверджується витягом з бази «Реєстр платників ПДВ».

Вищенаведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «РКС Компоненти».

Щодо доводів Відповідача про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення повністю.

Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року у справі № 2а-8435/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 14.02.2014 року