Постанова

від 17.02.2014 по справі 910/18468/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа№ 910/18468/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Бабенко Є.М. - директор;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія насіннєвої торгівлі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2013

у справі № 910/18468/13 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Авто 7"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія насіннєвої торгівлі"

про стягнення 8 644,84 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/18468/13 відкладено на 03.02.2014, у судовому засіданні 03.02.2014 оголошено перерву до 17.02.2014.

Згідно із ст.ст. 69, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18468/13 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 у справі № 910/18468/13 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 8 000,00 грн., пеня в сумі 531,04 грн., 3% річних в сумі 113,80 грн., судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.

Рішення мотивоване тим, що факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 8 000,00 грн.; суд вважає розрахунок пені та 3% річних обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 у справі № 910/18468/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що відповідно до умов договору № 01/05 обов'язковою умовою є оформлення сторонами заявки на перевезення, яка є невід'ємною частиною даного договору, однак, заявка не була оформлена сторонами та не була підписана відповідачем; обов'язковою умовою є оформлення та виставлення рахунку позивачем, а також отримання його оригіналу відповідачем, проте, оригінал даного рахунку на перевезення (рахунок-фактура № 3-00000052 від 07.05.2013) не був надісланий позивачем та, відповідно, не був отриманий відповідачем.

Отже, позивачем не було дотримано основних умов укладеного договору, тому відповідач мав повне право не оплачувати надані послуги, в зв'язку з недотриманням умов договору позивачем, але відповідачем частково були сплачені послуги позивача на суми 4 500,00 грн., 1 000,00 грн. та 1 000,00 грн.

Скаржник стверджує про те, що заявка на перевезення містить відбиток печатки нібито відповідача, яка має нестандартну форму та всі ознаки підробки.

На думку заявника, той факт, що відповідач при здійсненні часткового погашення заборгованості вказав в призначенні платежу номер рахунку-фактури - № 3-00000052, виписаний позивачем, ніяким чином не підтверджує факт наявності у нього відправлених документів, а також оригіналу виставленого рахунку за перевезення, відповідно до п. 4.5 договору № 01/05.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 8 000,00 грн. основного боргу, 531,04 грн. штрафу, 113,80 грн. 3% річних; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.04.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір № 01/05 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором перевізник, у межах даного договору надає послуги відповідачу, за договором замовнику, по перевезенню вантажів відповідача власним або найманим вантажним транспортом, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень, Статуту автомобільного транспорту України, правил перевезень вантажів та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Така ж норма передбачена й статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 № 1955-IV.

Згідно із п. 2.2 договору № 01/05 конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються в заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору; допускається одержання заявки по факсимільному чи електронному зв'язку (E-mail), які мають повну юридичну силу.

Як вбачається із наявної у справі копії заявки від 29.04.2013, ця заявка є додатком до договору № 01/05.

Відповідно до зазначеної заявки відповідачем передано, а позивачем прийнято замовлення на перевезення вантажу за маршрутом: Литва - Україна, за вказаними у заявці адресами, автомобілем Рено АА6466КТ/АА3082ХХ.

Замовлені послуги позивачем виконані, про що свідчить CMR № 166158, згідно із якою вантаж було завантажено за вказаною у заявці адресою в автомобіль АА6466КТ/АА3082ХХ 30.04.2013 та видано вантажоодержувачу 07.05.2013, про що є відповідна відмітка у графі 24 CMR № 166158.

07.05.2013 позивачем та відповідачем складено акт № 3-000051 здачі-прийняття робіт (надання послуг), про проведення робіт (надання послуг) позивачем по рахунку № 3-000052 від 07.05.2013, згідно із заявкою б/н від 29.04.2013, договором № 01/05 від 30.04.2013, CMR № 166158 на суму загальної вартості з ПДВ - 14 500,00 грн.

Зазначений акт підписаний сторонами, затверджений керівниками та скріплений відбитком печатки.

У позовній заяві позивач вказав про направлення 08.05.2013 відповідачу поштою пакету документів, зокрема, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3-000051 від 07.05.2013, рахунку-фактури № 3-000052 від 07.05.2013, CMR № 166158, для здійснення оплати за перевезення.

Згідно із копією наявного у справі поштового повідомлення № 02783942 документи відповідачем одержані 10.05.2013.

Пунктом 4.5 договору № 01/05 сторони передбачили термін оплати 10 банківських днів, з дня отримання відповідачем оригіналів виставленого рахунку за перевезення, податкової накладної, підписаного сторонами акту виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем 25.07.2013 було сплачено на рахунок позивача 4 500,00 грн., із вказуванням призначення платежу - оплата транспортних послуг згідно із рахунком-фактурою № 3 00000052 від 07.05.13, без ПДВ, що підтверджується витягом із особового рахунку позивача (а.с. 22).

У претензії від 12.08.2013 за № 35 позивач запропонував відповідачу добровільно перерахувати 10 000,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Зазначена претензія була надіслана позивачем відповідачу 12.08.2013, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 17).

13.09.2013 та 17.09.2013 відповідачем було перераховано на рахунок позивача 1 000,00 грн. та 1 000,00 грн., відповідно, із зазначенням призначення платежу - оплата транспортних послуг згідно із рахунком-фактурою № 3 00000052 від 07.05.13, без ПДВ, що підтверджується витягами із особового рахунку позивача (а.с. 23-24).

Доказів повної оплати наданих позивачем послуг згідно із актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3-000051 від 07.05.2013 відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 8 000,00 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства, підтверджена матеріалами справи, відповідачем належним чином не спростована, тому підлягає задоволенню.

У ч. 2 ст. 193 ГК України зазначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах із в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" із змінами, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У матеріалах справи відсутні докази погодження розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, разом із тим, розмір штрафних санкцій врегульовано статтею 231 ГК України, згідно із частиною 6 якої, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом (п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість розрахунку позивача, у якому пеню нараховано із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, як із таким, що не відповідає нормам Закону.

За викладених обставин, є підстави для застосування норми ч. 6 ст. 231 ГК України та нарахування пені за прострочення платежу у відсотках, розмір яких визначається із застосуванням облікової ставки Національного банку України, за період, зазначений позивачем у позовній заяві.

Викладене узгоджується із судовою практикою (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Постановами Правління Національного банку України "Про регулювання грошово-кредитного ринку" від 21.03.2012 № 102, від 06.06.2013 № 209 та від 09.08.2013 № 315 установлено облікові ставки: з 23.03.2013 у розмірі 7,5% річних, з 10.06.2013 у розмірі 7,0% річних та з 13.08.2013 у розмірі 6,5% річних, відповідно.

Здійснивши перерахунок суми штрафних санкцій, які за своєю суттю є пенею, за період, наведений позивачем у позовній заяві, з урахуванням ч. 6 ст. 231 ГК України, правильних розмірів облікових ставок, часткової сплати відповідачем заборгованості, апеляційний господарський суд зазначає, що правильною та обґрунтованою є пеня у розмірі 264,50 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що сума 3% річних в розмірі 113,80 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд, частково, не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Оскільки усі відомості, як то, про маршрут міжнародного перевезення, транспортний засіб, період перевезення, №№, дати договору, заявки, CMR, підтверджуючі виконання позивачем замовлених відповідачем робіт (надання послуг) відображені у складеному сторонами акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3-000051 від 07.05.2013, а також відповідач у платіжних документах зазначив призначення платежу - оплата транспортних послуг згідно із рахунком-фактурою № 3 00000052 від 07.05.2013, то відсутні підстави для твердження про непогодження із відповідачем заявки та неодержання останнім рахунку-фактури.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія насіннєвої торгівлі" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 у справі № 910/18468/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія насіннєвої торгівлі" (03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гната Юри, будинок 9, кімната 414; ідентифікаційний код 34585332) на користь Приватного підприємства "Авто 7" (04073, м. Київ, вул. Захарівська, будинок 3-А, квартира 24; ідентифікаційний код 34428246) 8 000,00 грн. основного боргу, 264,50 грн. пені, 113,80 грн. 3% річних, 1 667,45 грн. судового збору.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Авто 7" (04073, м. Київ, вул. Захарівська, будинок 3-А, квартира 24; ідентифікаційний код 34428246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія насіннєвої торгівлі" (03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гната Юри, будинок 9, кімната 414; ідентифікаційний код 34585332) 26,52 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Справу № 910/18468/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха