Рішення

від 10.02.2014 по справі 905/305/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.02.2014 Справа № 905/305/14

за позовом прокурора Будьоннівського району міста Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради, м. Донецьк

до Приватного підприємства «Маргоис», м. Донецьк

про визнання договору недійсним.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від прокуратури - Блащик Г.Є., за посвідченням №015490;

від позивача - Плехова О.П., довіреність №01/13-5122вих від 18.10.2013;

від відповідача - не з'явився.

Прокурор Будьоннівського району міста Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Маргоис» (далі - відповідач) про визнання договору користування земельною ділянкою №3/5783-1 від 29.05.2013 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що між позивачем та відповідачем 29.05.2013 був укладений договір користування земельною ділянкою №3/5783-1, однак вказаний договір був укладений з недодержанням вимог законодавства, він не містить істотних умов договору оренди, які є обов'язковими для сторін (кадастровий номер земельної ділянки, умов повернення земельної ділянки орендодавцеві тощо) та додатки, що є невід'ємною частиною договору оренди, в договорі користування також відсутні, з огляду на що позивач просить визнати вказаний договір недійсним.

Позивач проти задоволення позову заперечує, зазначивши, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору. Між позивачем та відповідачем був укладений договір користування земельною ділянкою у зв'язку з тим, що укладенню договору оренди земельної ділянки передують дії для виконання яких необхідний тривалий час, в той час як відповідач фактично вже використовує земельну ділянку.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, тому справу, на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Суд, заслухавши прокурора та представника позивача, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

29.05.2013 між Донецької міською радою та Приватним підприємством «Маргоис» був укладений договір користування земельною ділянкою №3/5783-1, відповідно до якого позивач дозволяє відповідачу використовувати земельну ділянку загальною площею 0,2026 га, яка знаходиться за адресою: вул. 230-ї Стрілкової дивізії у Будьоннівському районі (а.с.13-15).

Відповідно до п.2.1 договору, в користування передається земельна ділянка площею 2026 м.кв. без виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно п.2.2 договору, на земельній ділянці знаходиться крита автостоянка з комплексом автомобільних і торгових послуг.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання його сторонами та реєстрації в управлінні земельних ресурсів Донецької міської ради та діє до моменту оформлення та державної реєстрації права на земельну ділянку відповідно до діючого законодавства, але не більше 2 років.

Згідно з п.5.1 договору, земельна ділянка використовується для експлуатації критої автостоянки з комплексом автомобільних і торгових послуг.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 Закону України «Про оренду землі»).

За приписом ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зважаючи на наведені положення законодавства та положення укладеного між сторонами спірного договору, суд приходить до висновку, що між сторонами наявні саме правовідносини щодо оренди землі, спірний договір є договором оренди землі, оскільки регулює строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, а тому до цього договору застосовуються положення Закону України «Про оренду землі» та іншого законодавства, яке регулює земельні відносини в Україні.

Підстави набуття права на землю передбачені ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Позивач не надав рішення органу місцевого самоврядування про надання відповідачу спірної земельної ділянки в користування.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

В порушення наведеної норми, з договору користування земельною ділянкою №3/5783-1 від 29.05.2013 не вбачається наявність таких істотних умов договору оренди землі як: умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Крім того, в порушення ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» до договору не додано план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення, які є невід'ємною частиною договору оренди.

Також, позивач не надав і акт приймання - передачі спірної земельної ділянки, який повинен був складений згідно ст.17 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої, передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Крім того, земельним законодавством не передбачена можливість укладання договору користування земельною ділянкою до укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Положеннями ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими що підлягають задоволенню повністю.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір користування земельною ділянкою №3/5783-1, укладений 29.05.2013 між Донецькою міською радою (код ЄДРПОУ 04052844) та Приватним підприємством «Маргоис» (код ЄДРПОУ 24164120).

Стягнути з Приватного підприємства «Маргоис» (код ЄДРПОУ 24164120) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 17 лютого 2014 року.

Суддя О.В. Говорун