Постанова

від 10.02.2014 по справі 2а-13212/10/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2014 р. 13:09 Справа №2а-13212/10/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря судового засідання Бездушній І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Трест "Чорноморнафтогазпромбуд"

до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2006р. № 00000362301/3, № 0000372301/3, № 0000112301/3

за участю представників:

позивача - Норін О.В., паспорт НОМЕР_1, витяг з ЄДР, Серії НОМЕР_2;

Суть спору: Постановою Господарського суду АР Крим від 15.02.2007 по справі №2-19/15423-2006А, залишеною без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.06.2007, було задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Трест «Чорноморнафтогазпромбуд» до Державної податкової інспекції в Чорноморському районі АР Крим та визнано недійсним та скасовано податкові повідомлення рішення від 21.08.2006р. № 00000362301/3, № 0000372301/3, № 0000112301/3.

Вищий адміністративний суд України від 23.09.2010р. постанову Господарського суду АРК від 15.02.07р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.06.2007р. по справі скасував, направивши на новий розгляд до Окружного адміністративного суду АР Крим супровідним листом від 07.10.2010 р. № К-15480/07.

Справа передана до Окружного адміністративного суду АР Крим для розгляду судді Окружного адміністративного суду АР Крим Котаревої Г.М. з присвоєнням справі номера 2а-13212/10/12/0170.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.10.2010 справу було прийнято до провадження суддею Котаревою Г.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.01.2011 було призначено судову експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні питання:

1) по якій ціні ВАТ «Трест «Чорноморнафтогазпромбуд» було придбано товар на умовах товарного кредиту та по якій ціні вказаний товар було продано ТОВ «Торгбізнеспроект», з метою визначення покупної та продажної вартості товару з урахуванням первинної ціни товару, а також витрат того періоду, в якому вони були відповідно до Положення (стандартів) бухгалтерського обліку (9«Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, зі змінами та доповненнями, затверджено в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. №27/4248?

2) який був економічний ефект (отримано прибуток чи понесені витрати) від операції купівлі-продажу товару між ВАТ «Трест «Чорноморнафтогазпромбуд» та ТОВ «Торгбізнеспроект», на умовах товарного кредиту з метою визначення факту отримання прибутку або понесення витрат, витрат на збут та інші операційні витрати у відповідності до Положення №318 (16 «Витрати»)?

3) чи пов'язані вказані операції з господарською діяльністю ВАТ «Трест «Чорноморнафтогазпромбуд»?

21.01.2014р. від експерта до суду надійшов висновок судово-економічної експертизи №18/11 по адміністративній справі №2а-13212/10/12/0170

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та пояснив, що вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення -рішення 21.08.2006р. № 00000362301/3, № 0000372301/3 щодо нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки вони ґрунтуються на висновках відповідача про відсутність зв'язку з господарською діяльністю та відсутність економічного обґрунтування операції зі сплати відсотків по товарному кредиту за укладеним позивачем договором купівлі-продажу товару. Щодо податкового повідомлення -рішення від 21.08.2006 № 0000112301/3, якім було донараховано податкове зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу, позивач вважає, що вказаний збір не передбачений Законом України «Про систему оподаткування», у зв'язку з чим, у позивача не виник обов'язок з його сплати.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях (т.2.а.с.154) та додаткових поясненнях від 07.02.2014 (т. 2 а.с. 230), відповідно до яких зазначив, що сплачені відсотки по товарному кредиту відповідно до умов п.п.5.2.1, 5.5.1,5.3.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не можуть бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. Сплата відсотків, яка майже дорівнює вартості придбаного товару не є економічно виправданою операцією. У зв'язку з чим представник відповідача вважає, що відсутні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень 21.08.2006р. № 00000362301/3, № 0000372301/3.

Нарахування податкового зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу відповідачем здійснено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2003 № 875 та Постанови Верховної Ради АР Крим від 10.06.2003 № 587-3/03, у зв'язку з чим на думку відповідача податкове повідомлення-рішення від 21.08.2006р. № 0000112301/3 є правомірним та відсутні підстави для його скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.02.2014 було проведено заміну відповідача на правонаступника - Євпаторійську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міністерства доходів в АР Крим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.02.2014 було проведено заміну позивача правонаступником на - Приватне акціонерне товариство "Трест "Чорноморнафтогазпромбуд".

Протягом судового розгляду сторони наполягали на своїх доводах та запереченнях.

В судове засідання 10.02.2014 представник відповідача не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, заслухавши думку представника позивача, керуючись ст. 128 КАС України ухвалив, продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Трест "Чорноморнафтогазпромбуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Трест "Чорноморнафтогазпромбуд" є юридичною особою, було зареєстровано 04.10.2004, ідентифікаційний код 04807627 (т.1а.с.10).

Згідно з довідкою з ЄДРПОУ (т.1.а.с.11)до основних видів економічної діяльності позивача на час виникнення спірних правовідносин належало:

- Загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з заміни реконструкції та відновлення); будівництво морських та річкових споруд, монтаж металевих конструкцій, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля будівельними матеріалами, здавання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення.

Відповідно до матеріалів справи позивач взятий на податковий облік 0101.1990 за № 94/45А, зареєстрований платником податку на додану вартість, ІПН - 048076201264 (т.1.а.с.29).

Посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ "Трест "Чорноморнафтогазпромбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.12.2004, за результатами якої складено Акт від 13.02.2006 № 22/23-1/04807627 (т.1.а.с.27).

Перевіркою було встановлені, у тому числі, порушення позивачем:

- п.п.4.1.1 п. 4.1. ст. 4 , ст. 6, ст. 8.4.4. п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого не донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2004 на 215,5 тис. грн.;

- п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4, п.п.7.4.1, п.7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого не донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за 2004 рік на 210,215 тис. грн.;

- п.4.1. ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення «Про збір на розвиток рекреаційного комплексу в АР Крим», затвердженого Постановою Верховної Ради АР Крим від 10.06.2003 № 5887-3/03 зі змінами , внесеними Постановами Верховної Ради АР Крим від 25.12.2003 за № 756-3/03 та від 17.03.2004 за № 859-3/04, в результаті чого не донараховано збору за розвиток рекреаційного комплексу в сумі 1140,00 грн.

На підставі вказаних висновків, з урахуванням рішень про розгляд скарг Державної податкової адміністрації в АР Крим від 29.05.2006 за вих. № 1067/1025007 та Державної податкової адміністрації України від 10.08.2006 за вих. № 8806/6/25-0115 (т.1.а.с.93) відповідачем було направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення (т.1.а.с.102-104):

- Від 21.08.2006р. № 00000362301/3 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 90398,25 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 45199,13 грн.

- Від 21.08.2006 № 0000372301/3 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105411,60 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 52705,80 грн.

- Від 21.08.2006 № 0000112301/3 про донарахування податкового зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу в розмірі 1140,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1080,00 грн.

У зв'язку з незгодою з прийнятим рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (якій діяв на час виникнення спірних правовідносин) державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (якій діяв на час виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.02.2004 року №17-02 Відкрите акціонерне товариство "Трест "Черноморнафтогазпромбуд" отримало по накладній на відвантаження від 1 березня 2004 року №59 та по акту 1 березня 2004 року №1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбізнеспроект" (м.Луганськ) товар на суму 702744 грн. 80 коп.(т.1.а.с.122)

В податковому обліку позивач вартість придбаного товару у сумі 586620,00 грн. віднесло до валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2004 року, податок на додану вартість у сумі 117124,00 грн. по податковій накладній від 1 березня 2004 №160 включило до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за березень 2004 року.

Зазначеним договором купівлі-продажу передбачено, що покупець зобов'язується сплатити шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця вартість поставлених товарів на протязі одного банківського дня з моменту отримання товару, Пунктом 2.6 договору передбачено, що покупець має право скористатися послугою по відстроченню платежу - товарним кредитом. Плата за користування послугою по відстроченню платежу нараховується у вигляді процентів, починаючи з дня, наступного за днем оплати, у розмірі 3% (з ПДВ) в день від суми заборгованості покупця.

Договором передбачено, що кінцевий розрахунок за користування послугою по відстроченню платежу - товарним кредитом покупець повинен здійснити станом на 31 березня 2004 року включно. З цього моменту зупиняється надання послуг по відстроченню платежу - товарному кредиту і проценти по ньому не нараховуються.

31 березня 2004 року було укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу від 26 лютого 2004 року №17-02, відповідно до якої визначено суму процентів за користування послугою по відстроченню платежу - товарним кредитом у розмірі 632469 грн. 60 коп., в тому числі 105411 грн. 60 коп. ПДВ.(т.1.а.с.125)

Пунктом 4 цієї додаткової угоди передбачено, що покупець в якості розрахунку за користування послугою по відстроченню платежу - товарним кредитом перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок продавця на протязі 30 днів з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Перевіркою встановлено, що вартість послуги товарного кредиту у сумі 527058,00 грн. по акту прийому-передачі від 31 березня 2004 року №1 віднесено позивачем до складу валових витрат декларації з податку на прибуток за І-й квартал 2004 року, податок на додану вартість з вартості послуги по товарному кредиту у 105411 грн. 60 коп. по податковій накладній від 31 березня 2004 року №162, виписаній контрагентом позивача, віднесено товариством до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за березень 2004 року.

Розрахунки за отриманий товар та послуги товарного кредиту позивачем було проведено частково шляхом передачі згідно з актом приймання-передачі від 31 березня 2004 року №2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" векселю №643049773322 номінальною вартістю 1232838,00 грн., емітент - ТОВ "Комтек", залишок заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект", який складав 102375 грн. 60 коп. погашено шляхом перерахунку позивачем грошових коштів у сумі 56408 грн. 60 коп. та шляхом передачі акту прийому-передачі від 29 квітня 2004 №3 векселів №613240210343 номінальною вартістю 11967,00 грн. та №613240210344 номінальною вартістю 12000,00 грн. і №613240210345 номінальною вартістю 12000,00 грн., емітентом яких є позивач.(т.3.а.с.6-9)

4 березня 2004 року позивач уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДДВ" (м.Луганськ) договір №07/03-04КП на реалізацію товару, придбаного на умовах товарного кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект". Загальна сума договору складає 705780 грн., в тому числі податок на додану вартість.

Згідно з актом від 10 березня 2004 року б/н, накладною на відвантаження від 10 березня 2004 року №163/1, податковою накладною від 10 березня 2004 року №26/1 товар вартістю 705780,00 грн. реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю "ДДВ".

Вартість реалізованого товару позивач відніс до валового доходу декларації з податку на за І квартал 2004 року, податок на додану вартість у сумі 117630,00 грн. включено позивачем до податкових зобов'язань до декларації з податку на додану вартість за 2004 року.

В якості розрахунку за товар по договору купівлі-продажу від 4 березня 2004 №07/03-04КП згідно з додатковою угодою від 30 березня 2004 року №1 до зазначеного договору та актом прийому-передачі від 30 березня 2004 року позивач отримав від покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДВ" вексель №643049773322 номінальною вартістю 1232838 грн. 70 коп. з дисконтом - 527058 грн., строк платежу - за пред'явленням, який в подальшому передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект".

Згідно з актом перевірки позивач у податковому обліку дисконт у сумі 527058 грн. віднесло до складу валових доходів декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2004

Відповідач при нарахуванні податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в Акті перевірки керувався наступним.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування підприємств" позивач порушив норми підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону і не включив до складу валового доходу за І-й квартал 2004 року дохід у сумі 1027365,00 грн. (1232838 грн. - 205473 грн. ПДВ) від продажу векселя №643049773322 з вартістю 1232838,00 грн., емітентом якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтек», який було передано в розрахунок за отриманий від Товариства з відповідальністю "Торгбізнеспроект" товар та послуги товарного кредиту, порушило підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість» і не включило у березні 2004 року до податкових зобов'язань 205473,00 грн. податку на додану вартість від продажу зазначеного векселя.

Відповідно до рішення про розгляд скарг Державної податкової адміністрації України від 10.08.2006 за вих. № 8806/6/25-0115 податкові повідомлення -рішення, прийняті на підстав акту перевірки було частково скасовано:

- В частині донарахованого податку на прибуток в наслідок включення перевіркою до валового доходу 1027365,00 грн. коштів від продажу векселя №643049773322;

- В частині донарахованого податку на додану вартість в розмірі 205473,00 грн. та у відповідній частині штрафні(фінансові) санкції.

Державною податковою адміністрацією України в своєму рішенні донараховано податок на прибуток за рахунок віднесення товариством в порушення пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону до валових витрат суми процентів по товарному кредиту у розмірі 527058,00 грн. та донараховано податок на додану вартість за рахунок включення позивачем в порушення п.п.7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту 105411,60 грн. вартості послуги товарного кредиту. Крім того, відповідним рішенням було застосовано штрафні(фінансові) санкції відповідно до підпункту 17.1. 3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». (т.1.а.с.100)

Відомості щодо придбання товару, оформлення товарного кредиту передачу векселів та подальша реалізація придбаного товару зазначена в Акті перевірки, матеріалах адміністративного оскарження та не заперечується сторонами.

Проведеним у справі експертним дослідженням (експертний висновок від 17 січня 2014 р. № 18/1) встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача господарська операція з придбання товарів вартістю 702744,00 грн. з ПДВ за договором №17-02 відображена в березні 2004 р. шляхом подвійного запису за кредитом субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в кореспонденції із дебетом субрахунків:

- №205 «Будівельні матеріали» на суму 585 620,00 грн.;

- №644 «Податковий кредит» на суму 117 124,00 грн.

Придбані за договором №17-02 будівельні матеріали вартістю 585 620,00 грн. без врахування ПДВ були обліковані в бухгалтерському обліку позивача як виробничі запаси за дебетом субрахунку №205 «Будівельні матеріали» рахунку №20 «Виробничі запаси».

Відповідно до умов Положення (стандартом) бухгалтерського обліку №9 «Запаси» затвердженого Наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. №246 до первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; під вказаними сумами відповідно до п.2.2. «Рекомендацій з обліку запасів», що затверджені Наказом Мінфіну №2 від 10.01.07 р., слід розуміти: «ціну придбання за вирахуванням знижок відповідно до договору з постачальником (продавцем) та непрямих податків, крім випадків, якщо податки не відшкодовуються підприємству відповідно до чинного законодавства».

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельні витрати;

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик запасів.

При цьому не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені - п.14 Стандарту № 9 в редакції на 2004 р.:

- понаднормові втрати і нестачі запасів;

- проценти за користування позиками;

- витрати на збут;

- загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Проценти за товарним кредитом, що нараховуються на ціну товарів відповідно до п.5 ст.694 Цивільного Кодексу України, є «процентами за користування чужими коштами» за ст. 536 ЦКУ про що прямо вказано у п.5. ст.694

Відповідно до наведених норм, експерт зазначив, що первісна вартість будівельних матеріалів, придбаних позивачем у ТОВ «Торгбізнеспроект» в березні 2004 р. за договором №17-02, складається з договірної ціни (б/в ПДВ) придбання вказаних матеріалів у сумі 585620,00 грн. та не включає проценти в сумі 527058,00 грн. б/в ПДВ, що нараховані на вказану ціну за умовами товарного кредиту.

Експертом також зазначено, що дохід від реалізації вказаних запасів в бухгалтерському обліку позивачем відображений у сумі 705780,00 грн. з ПДВ за кредитом субрахунку №702 «Дохід від реалізації товарів» в кореспонденції із дебетом субрахунку №361 «Розрахунки із вітчизняними покупцями».

Собівартість реалізованих запасів в бухгалтерському обліку позивача відображена у сумі 585 620,00 грн. за дебетом субрахунку №943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів» в кореспонденції із дебетом субрахунку №205 «Будівельні матеріали».

Собівартість реалізованих виробничих запасів складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією п.20 Положення (стандарту) Бухгалтерського обліку №16.

Собівартість реалізованих запасів (придбаних у ТОВ «Торгбізнеспроект») визнана позивачем у сумі 585620,00 грн. та дорівнює їх первісної вартості.

Експертом встановлено, що валовий прибуток від реалізації запасів, придбаних у ТОВ «Торгбізнеспроект» складає 2530,00 грн.:

- 588 150,00 - 585 620,00=2 530,00 грн., де:

588 150,00 - чистий дохід від реалізації запасів: 705 780,00 - 117630,00=588 150,00 грн.;

585 620,00 - собівартість реалізованих запасів (додаток №1).

На підставі проведеного дослідження експертом зроблено висновок, що господарські операції з придбання та подальшого продажу запасів (будівельних матеріалів) за договором №17-02 від 26.02.04 р. пов'язані із господарської діяльністю ВАТ «Трест «Чорноморнафтогазпромбуд».

Стаття 69 КАС України встановлює, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.ч.1,3 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судово-економічної експертизи.

Проте, суд не погоджується з доводами позивача щодо правомірності віднесення відсотків, сплачених за користування товарним кредитом до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з наступним.

Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 28.12.1994 №334/94-ВР, в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За приписами п.п.1.11.2. ст. 1 Закону товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Згідно п.п.5.5.1 ст. 5 Закон до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання товару на умовах товарного кредиту тягне збільшення витрат покупця і є економічно виправданим в разі наявності у покупця нагальної потреби в такому товарі, відсутності можливості придбати такий товар у інших продавців на більш вигідних умовах або використання придбаного товару в майбутньому на більш вигідних умовах, які забезпечили б покриття витрат на товарний кредит ( наприклад, продаж по ціні, сформованої з врахуванням таких витрат).

Встановлені судом обставини свідчать про те, що придбання позивачем товару на умовах товарного кредиту під такий значний процент (3 % від вартості товару за кожен день відстрочення), якій фактично дорівнював вартості придбаного товару, з метою продажу по ціні, яка не враховувала витрати по товарному кредиту (валовий прибуток - 2530,00 грн.), та при мовчазній згоді на прострочення ТОВ «Торгбізнестпроект», витрати позивача по товарному кредиту з точки зору вимог податкового законодавства не відповідають цілям господарської діяльності, обов'язковою ознакою якої з метою оподаткування згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є спрямованість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Суд також враховує, що позивачем було передано придбаний товар вже 10.03.2004 своєму покупцю, а передача векселів, в тому числі й переданого йому ТОВ «ДДВ» відбулась тільки 30.04.2004.

Сплата грошима за отриманий товар відбувалась тільки в частині суми 56408,60 грн.

При цьому вексель №64304977332, емітентом якого було ТОВ «Комтек», векселедержатель - ТОВ «ДДВ» (покупець позивача) на суму 1232838,00 грн. було виписано 02.03.2004 року.

А векселі, емітентами яких був позивач виписано 29.04.2003 на загальну суму 35967,00 грн.

Тобто, матеріалами справи не підтверджується наявність економічної необхідності користуватись товарним кредитом та сплачувати відсотки за максимальний термін прострочення платежів.

Більш того, згідно матеріалів справи, відсотки за товарний кредит також було сплачено шляхом передачі вказаних векселів.

З огляду на це ці витрати не підпадають під визначення валових витрат виробництва і обігу, яке закріплене в пункті 5.1 ст. 5 цього Закону, а відтак відсутні передбачені підпунктом 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній до внесення змін законом України від 25.03.2005 № 2505-ІУ) підстави для включення нарахованого на суму процентів за товарним кредитом ПДВ до податкового кредиту.

Вказані обставини підтверджені наявними у справі письмовими доказами, сторонами не оспорюються і є встановленими.

Аналогічна позиція висловлена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 09.04.2009 по справі №К-29448/96 (т.2.а.с.157).

Аналіз цих обставин свідчить, що зазначені товари придбавалися позивачем із збитком, оскільки в день придбання ним визначалися умови їх продажу, які не покривали його витрат на придбання.

Доводи позивача, щодо наявності у нього права на здійснення господарської діяльності шляхом придбання товарів на умовах товарного кредиту, передбаченого ст. 694 Цивільного кодексу України не спростовують відсутність економічної вигоди від вказаних господарських операцій, оскільки отримання економічної вигоди, як ознака господарської діяльності з метою оподаткування, не може полягати тільки в отриманні податкової пільги.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача щодо обґрунтованості донарахування податку на прибуток за рахунок віднесення товариством в порушення пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону до валових витрат суми процентів по товарному кредиту у розмірі 527058,00 грн. та донарахування податку на додану вартість за рахунок включення позивачем в порушення п.п.7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту 105411,60 грн. вартості послуги товарного кредиту.

У зв'язку з викладеним суд також вважає обґрунтованим й застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.1. 3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в частині вимог про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2006р. № 00000362301/3 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 90398,25 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 45199,13 грн.; від 21.08.2006 № 0000372301/3 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105411,60 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 52705,80 грн.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення від 21.08.2006 № 0000112301/3 про донарахування податкового зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу в розмірі 1140,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1080,00 грн., суд зазначає таке.

Проведеною перевіркою відповідачем було встановлено, що в липні-серпні 2004 року відкритим товариством "Трест "Черноморнафтогазпромбуд" було укладено угоди про надання послуг по проживанню в гуртожитках "Будівельник" (с.Міжводне) та "Вахта-40" (смт Чорноморське), зокрема, в червні 2004 року укладено 10 договорів на проживання 27 осіб, в липні 2004 року укладено 61 договір на проживання 121 особи, в тому числі 8 дітей віком до 16 років, в серпні 2004 року укладено 62 договори на проживання 84 осіб, в тому 1 дитини віком до 16 років.

Відповідач зазначив, що в порушення підпункту 4.1 пункту 4 Положення про збір рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 10 червня 2003 року №756-3/03, зі змінами Відкритим акціонерним товариством «Трест "Черноморнафтогазпромбуд" не було стягнуто з відпочиваючих та не перераховано 1140,00 грн. збору на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, в тому числі 170,00 грн. до бюджету Чорноморської селищної ради, 970,00 грн. до Міжводненської селищної ради.

Відповідач на обґрунтування нарахування позивачу вказаного збору посилався на Постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2003 № 875 «Про запровадження у 2003 році в Автономній Республіці Крим у порядку експерименту справляння окремих місцевих зборів», зі змінами, на виконання статті 39 Закону України «Про державний бюджет України на 2003», відповідно до якої погоджено позицію Верховної Ради АР Крим щодо запровадження у порядку експерименту в 2003 році справляння місцевих зборів, зокрема збору на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим та збору на розвиток пасажирського електротранспорту.

Постановою Верховної Ради АР Крим від 10.06.2003 № 587-3/03, зі змінами «Про внесення змін та доповнень до Постанови Верховної Ради АР Крим від 19.02.2003 № 434-3/03 "Про бюджет Автономної Республіки Крим на 2003 рік» затверджено Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в АР Крим, відповідно до п.1.2 якого вказане положення є обов'язковим для виконання органами місцевого самоврядування в АР Крим, суб'єктами підприємницької діяльності, організаціями, установами та фізичними особами, які є відповідальними за сплату або утримання збору на розвиток рекреаційного комплексу АР Крим, або розміщає на відпочинок громадян України, іноземних держав та осіб без громадянства, які прибули в АР Крим на лікування, відпочинок або з туристичною метою.

Відповідно до п.п.3,4 вказаного Положення ставка збору для організованих і неорганізованих відпочиваючих встановлюється у розмірі 5 гривень.

Організовані і неорганізовані відпочиваючі , які прибули в Автономну Республіку Крим на керованому ними автотранспортному засобі , додатково сплачують збір в розмірі 10 гривень з розрахунку за один автотранспортний засіб.

Збір стягується :

санаторно -курортними і туристичними установами при реєстрації організованих відпочиваючих або при продажу путівок організованим відпочивальникам або будь-яким суб'єктам підприємницької діяльності для їх подальшої реалізації ;

адміністрацією готелів та інших установ готельного типу під час реєстрації неорганізованих відпочиваючих;

органами , організаціями або господарюючими суб'єктами , уповноваженими Державною податковою адміністрацією в Автономній Республіці Крим відповідно до особливостями зі сплати збору , визначеними цим Положенням , для громадян , які приїжджають на відпочинок до Автономної Республіки Крим на керованому ними автотранспортному засобі;

суб'єктами підприємницької діяльності , організаціями та фізичними особами , які уклали договори з органами місцевого самоврядування на стягування збору з неорганізованих відпочиваючих;

квартирно- посередницькими організаціями при направленні неорганізованих відпочиваючих на тимчасове поселення в будинки або квартири , що належать громадянам на правах власності або на правах користування за договорами найму.

При продажу путівок суб'єктам підприємницької діяльності для їх подальшої реалізації санаторно- курортні та туристичні установи проставляють на реалізованих путівках відмітку: "Збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим сплачено " .

Відповідач також посилався на норми п. 4.2.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якім встановлено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування , здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту є помилковим, покладається на платника податків, що позивачем зроблено не було.

В обґрунтування визначення розміру штрафних(фінансових) санкцій відповідач посилався на п.п.17.1.1,17.1.2 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону, відповідно до яких платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Для фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом зайняття такої посади, штраф застосовується у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд не погоджується з доводами відповідача у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 92 Конституції України податки та збори встановлюються виключно законами України".

Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів здійснюється, зокрема, Верховною Радою АР Крим відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" також передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" сплаті не підлягають.

Так, стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування" встановлює загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а саме: 1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне мито; 7) податок на нерухоме майно (нерухомість); 8) плата (податок) за землю; 9) рентні платежі; 10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13) збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; 16) збір на обов'язкове соціальне страхування; 17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 18) збір до Державного інноваційного фонду; 19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 20) фіксований сільськогосподарський податок; 21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 22) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); 23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 24) збір за використання радіочастотного ресурсу України; 25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

Стаття 15 Закону України "Про систему оподаткування" встановлює місцеві податок, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: 1) готельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) ринковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш на бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір з власників собак;

Відповідно до пункту 2 Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим, платником податків є громадяни України, громадяни іноземних держав і особи без громадянства.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожний зобов'язаний сплатити податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Однак, норми спеціального Закону України "Про систему оподаткування" - а саме зазначені вище статті 14 та 15 не зобов'язують сплачувати збір на розвиток рекреаційного комплексу в Автономній Республіці Крим

Таким чином, пункт 3 оскаржуваної постанови Верховної Ради АР Крим не відповідає акту, що має на Україні вищу юридичну силу - Конституції України, а також Закону України "Про систему оподаткування".

Норма статті 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ніяких податків та зборів не встановлює, а надає право у 2003 році Верховній Раді АР Крим в виді експерименту вводити по узгодженню з Кабінетом Міністрів України місцеві податки і збори виходячи із специфіки соціально-економічного розвитку регіону не вказуючи, які саме податки.

При цьому, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України N 875 від 28.05.2003 року "Про запровадження в Автономній Республіці Крим у порядку експерименту справляння окремих місцевих зборів", є необґрунтованим, оскільки "узгодження" Кабінетом Міністрів України нових місцевих зборів, запропонованих Верховною Радою АР Крим, не може мати юридичної сили та тягнути правові наслідки, оскільки нові податки та збори можуть вводитись лише законами, але ніяк не постановами Кабінету Міністрів України або Верховної Ради АР Крим.

Суд також враховує, що вказана позиція була висловлена в Постанові Господарського суду АР Крим від 03-07.08.2006 по справі №2-0/11684-2006А за позовом Заступника прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації до Верховної Ради АР Крим, якою адміністративний позов було задоволено, визнано незаконним та нечинним п. 30.1 Постанови Верховної Ради АР Крим від 19.02.2003 № 434-3/03 «Про бюджет АР Крим на 2003» в частині затвердження Положення про збір на розвиток рекреаційного комплексу в АР Крим (т.2.а.с.3).

Постанова Господарського суду АР Крим була залишена без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 (т.2.а.с.7).

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не можна визнати таким, що прийнято на підставі та у спосіб, визначений законом, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним спірні податкові повідомлення-рішення, суд зазначає, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним -індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність належним способом захисту права позивача за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту).

Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2006 № 0000112301/3 про донарахування податкового зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу в розмірі 1140,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1080,00 грн.

В судовому засіданні 10.02.2014р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 17.02.2014р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.08.2006 № 0000112301/3 про донарахування податкового зобов'язання зі збору на розвиток рекреаційного комплексу в розмірі 1140,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1080,00 грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду

Суддя підпис Котарева Г.М.

З оригіналом згідно Котарева Г.М.