Постанова

від 27.03.2009 по справі 2а-2880/08/2170

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м.

Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27 березня 2009

р.

                                 Справа № 2а-2880/08/2170                                                  

Кат. 6.6.1 

Херсонський окружний адміністративний суд у складі судді

Кравченка К.В., при секретарі Печеному Є.В., розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні

справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м.Нова

Каховка до приватного підприємства «Самер», приватного підприємства «Альма»,

про визнання договору недійсним та стягнення 20 000 грн.

в с

т а н о в и в:

            У лютому

2005 року Новокаховська ОДПІ, яка в подальшому була реорганізована у  Державну податкову інспекцію у м.Нова Каховка

(надалі-позивач), звернулась до суду з позовом про визнання договору від

22.07.2002р., укладеного між ПП «Самер» та ПП «Альма» недійсним на підставі

ст.. 49 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) та ст.. 207, 208 ГК України, внаслідок

укладення його відповідачем-2 з метою, яка за відомо суперечить інтересам

держави і суспільства. Позивач просив суд зобов'язати відповідача-2 (ПП

«Альма») повернути відповідачу-1 (ПП «Самер») 

усе одержане ним за договором від 22.07.2002р. на загальну суму 20000

грн., а з відповідача-1 стягнути на користь держави вартість отриманого за

вказаним договором на загальну суму 20 000 грн..

            Ухвалою

Вищого адміністративного суду від 02.04.2008р. 

ухвалені    по даній справі рішення

- Постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005р. та

рішення Господарського суду Херсонської області від 03.03.2005р., - скасовані,

а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

            Ухвалою

Господарського суду Херсонської області від 06.08.2008р. дана справа передана

за предметною підсудністю до Херсонського окружного адміністративного суду.

            Під час

розгляду справи позивач  за вих.

№89/10/10-014 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої

уточнені позовні вимоги полягають у наступному: визнати договір від

22.07.2002р., укладений між ПП «Самер» та ПП «Альма», недійсним на

підставі  ст.. 207 ГК України у зв'язку

з  укладенням ПП «Альма» цього договору з

метою,  яка суперечить інтересам держави

і суспільства; стягнути з ПП «Самер» на підставі ст.. 208 ГК України на користь

держави вартість отриманого ним за договором від 22.07.2002р. на загальну суму

20000 грн..

            В

обґрунтування позовних вимог представники позивача в судовому засіданні зазначили,

що спірний договір було укладено відповідачем-2 з  умислом на приховування від оподаткування

прибутків та доходів підприємства, тобто з метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства. Такий висновок обґрунтовують тим, що рішенням

Малиновського  міського районного суду

м.Одеси  від 11.02.2003 р. визнано

недійсними установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ПП «Альма» з причини  реєстрації цього підприємства на підставну

особу, як засновника суб'єкта господарювання з використанням його документа, що

посвідчує особу. 

            Відповідач-1

проти задоволення позовних вимог заперечує, просить суд відмовити у задоволенні

позовних вимог, посилаючись на те, що на час укладення з відповідачем-2

договору купівлі-продажу помідорів, а саме 22.07.2002 р., ПП «Альма» було

зареєстровано відповідно до вимог законодавства, а діючим законодавством не

передбачено обов'язок сторони здійснювати перевірку установчих документів

сторони за договором.  За спірним

договором відповідачу-2 було перераховану передплату в сумі 20 000 грн., але

помідори поставлені не були, податкова накладна на цю суму відповідачем-2 не

видавалась. По усній домовленості прийнято рішення про поставку відповідачем-2

відповідачу-1 труб на суму заборгованості, які були поставлені 25.03.2003р. в

кількості 70 тонн по ціні 285, 72 грн.. По факту поставки труб відповідачем-2

видана податкова накладна на суму ПДВ 3333,33 грн., яка відображена

відповідачем-1 в декларації по ПДВ за 1 квартал 2003р.. Зазначає, що порушень

законодавства при здійснені вказаних операцій відповідачем-1 не допущено, а

тому підстави для стягнення з нього в доход держави 20000 грн. відсутні.

Відповідач-2

повідомлявся судом поштовою кореспонденцією про час та місце розгляду справи,

проте в судове засідання не з'явився.

Відповідно до

довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб

підприємців станом на 06.11.2008р. в даному реєстрі записи про проведення

реєстраційних дій щодо ПП «Альма» (м.Одеса, вул.. Терешкової, 13, код 31943171)

відсутні.  Згідно повідомлення виконкому

Одеської міської ради, реєстраційна справа ПП «Альма» містить матеріали щодо

скасування державної реєстрації цієї юридичної особи, але журнал обліку

реєстраційних справ скасованих суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних

осіб  не містить запису щодо скасування

державної реєстрації.

Дослідивши

матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

22.07.2007 р. ПП

«Самер» та ПП «Альма» уклали договір поставки сільськогосподарської продукції,

за умовами якого ПП «Альма» прийняло на себе зобов'язання поставити томати, а

ПП «Самер» прийняти та оплатити томати по ціні 300 грн. за тонну на суму 20000

грн..

Платіжним

дорученням №5 від 26.07.2002р. ПП «Самер» перерахувало ПП «Альма» 20000 грн. з

призначенням платежу - оплата за томати згідно договору від 22.07.2002р., у

тому числі ПДВ - 3333,33 грн..

ПП «Альма» свої

зобов'язання за договором не виконало, томати на суму 20000 грн. ПП «Самер» не

поставило, товарно-транспортні накладні, накладні, податкова накладна, рахунок-фактура

відповідачу-1 не видавались.

На підставі

накладної від 25.03.2003р. №11 ПП «Альма» здійснило поставку ПП «Самер» труб,

що були в ужитку, загальною вартістю 20000 грн..

Оскільки докази

укладення сторонами додаткової угоди до спірного договору про заміну предмету

договору, як це передбачено п.6.2. договору від 22.07.202р., відсутні, поставка

ПП «Альма» на корить ПП «Самер» труб є окремою усною угодою купівлі-продажу,

оформленою накладною від 25.03.2003р. №11, і не може вважатися виконанням договору

від 22.07.2002р.. Вимоги про визнання недійсною угоди з постачання труб,

оформленою накладною від 25.03.2002р. №11 не заявлялись.  

Рішенням

міського Малиновського  районного суду

м.Одеси  від 11.02.2003 р., встановлено,

що реєстрація ПП «Альма» здійснена з порушеннями діючого законодавства на

втрачений ОСОБА_1 паспорт  невідомою

особою, у зв'язку з чим установчі документи ПП «Альма» визнані недійсними з

моменту реєстрації, а видане ПП «Альма» 11.04.2002р. свідоцтво платника ПДВ

визнане недійсним з моменту видачі

Як на підставу

для визнання недійсним спірного договору від 22.07.2002р. внаслідок укладення

його з  метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства, позивач посилається на ст.. 49 ЦК УРСР (в

редакції 1963 р.), чинну на час укладення угоди, а також на ст.. 207 та 208

Господарського Кодексу України.

Відповідно до

статті 49 ЦК УРСР ( в редакції 1963 р.) 

недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам

держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності

умислу - в обох сторін чи в однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи

однією.

З 1 січня 2004

року ЦК УРСР втратив чинність і набув чинності Цивільний кодекс України, в

якому  не передбачені такі

публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені

статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома

сторонами за цією угодою. За змістом статті 228 ЦК України наслідком укладення

угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Разом з тим,

санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, аналогічні  тим, які були встановлені ст.49 ЦК УРСР,

передбачені Господарським кодексом України.

Згідно з ч.1

ст.207 ГК, який набрав чинності з 1.01.2004, господарське зобов'язання, що не

відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин

з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної

правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного

органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. За

вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені

частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Згідно з п. 4

Розділу IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України

<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t030436&ed=2008_05_16&an=2493>

в редакції від 01.01.2004 року, встановлено, що зазначений кодекс

застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності

його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських

відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського

кодексу України

<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1?OpenAgent&id=t030436&ed=2008_05_16>,

зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують

існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до

пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення цього Кодексу

щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності,

а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються за порушення

правил здійснення господарської діяльності, вчинені до набрання ними чинності,

- лише в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за ці порушення.

Таким чином, у

суду не має підстав застосовувати санкції, передбачені ст.. 208 ГК України, за

вчинення тих правочинів, які вчинені  до

набрання чинності цим Кодексом.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною

відповідно до статті 49 Цивільного кодексу УРСР,

зміст якої є тотожним змісту ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, є її укладення з метою завідомо

суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання

відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони

усвідомлювали або повинні були

усвідомлювати протиправність угоди, яка ними укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і

прагнули або свідомо допускали настання протиправних

наслідків.

Позивач вважає,

що оскільки рішенням Малиновського 

районного суду м.Одеси  від

11.02.2003 р. визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника ПДВ

ПП «Альма» з причини його реєстрації на підставну особу, то спірний договір

було укладено цим підприємством з умислом на приховування від оподаткування

прибутків та доходів підприємства. 

Порушення інтересів держави в сфері оподаткування внаслідок вчинення

спірного договору на думку позивача полягає у заниженні до сплати ПДВ на суму

3333,33 грн. шляхом зменшення податкових зобов'язань на цю суму, включену до

податкового кредиту, та заниженні податку на прибуток в сумі 5000 грн., за рахунок

завищення валових витрат на суму 16 666,67 грн..

При цьому

позивач не зазначає, ким саме з відповідачів занижені вказані податкові

зобов'язання, хоча матеріали справи свідчать про те, що наведені показники

податкового кредиту та валових витрат відображені саме у податковому обліку ПП

«Самер», а не ПП «Альма», яке, на думку позивача, мало умисел на приховування

від оподаткування прибутків.

Доказів несплати

податків до бюджету ПП «Альма» за результатами спірної угоди, як і  доказів наявності умислу цієї юридичної особи

на укладення  спірного договору з метою

ухилення від сплати податків, позивачем не надано.

Зі змісту спірного договору від 22.07.2002р. не

вбачається умислу обох сторін договору на його укладення з метою заздалегідь

суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про державну

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості,

які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього,

то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з

третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено, що на момент укладення спірного

договору ПП "Альма" було внесено до Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій України, і це підприємство мало свідоцтво платника

податку на додану вартість.

Діючим законодавством України не передбачено покладення

на сторону цивільно-правової угоди обов'язку по перевірці відповідності діючому

законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин, а також наявність у нього

державної реєстрації.

 Чинним  законодавством  України не передбачено обов'язок покупця

перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків, а порушення стороною договору

законодавства про податки не є

підставою для визнання його недійсним.

Лише саме факт

наявності рішення суду про визнання недійсними установчих документів та

свідоцтва платника ПДВ ПП «Альма», яке 

винесене після укладення спірного договору, на думку суду ще не є

безумовною підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з

метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Таким чином,

наявність у сторін спірного договору від 22.07.2009р. умислу на його укладення з метою, суперечною інтересам держави

та суспільства, є недоведеним, а тому підстави для визнання цього договору

недійсним з цих мотивів відсутні.

 Слід також зазначити, що санкції, встановлені ч.1 ст.208

ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів,

інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин

правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Для застосування

санкцій, передбачених ч.1 ст.208 кодексу, необхідним є наявність умислу на

укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1

ст.208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає

нормі ст.41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована

виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки

санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням

суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності,

то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як

такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК.

Тому такі

санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК

України.

Встановлені

судом обставини (час укладення відповідачами спірної угоди, її виконання та

звернення позивача до суду) свідчать про неможливість застосування передбачених

ст.. 208 ГК України санкцій внаслідок спливу строку, передбаченого ст..

250   цього Кодексу.

Виходячи з

вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними

і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 8,

9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства

України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені

позовних вимог відмовити.

Постанова може

бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного

адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний

строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після

цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до

кількості осіб, які беруть участь у справі.

            Апеляційна

скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про

апеляційне оскарження.

Постанова

набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне

оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені

строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано,

набирає законної сили  після закінчення

апеляційного розгляду справи.

Текс постанови складений в повному

обсязі та підписаний 31.03.2009р.

Суддя: