Рішення

від 18.02.2014 по справі 910/25264/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25264/13 18.02.14

За позовом ТОВ "Сідрейл"

до ТОВ "Радотранс"

про стягнення 2 170 000, 00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Родін Р.В. (дов. б/н від 20.12.2013)

Від відповідача Не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сідрейл" до товариства з обмеженою відповідальністю "Радотранс" про стягнення 2 170 000, 00 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору транспортного обслуговування від 28.03.2013 № 28/03.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.12.2013 порушено провадження у справі № 910/25264/13, розгляд справи призначено на 16.01.2014.

В судове засідання 16.01.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача судове засідання 16.01.2014 не прибув, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому розгляд справи було відкладено на 06.02.2014.

В судове засідання 06.02.2014 прибув представник позивача, дав додаткові пояснення по справі та необхідні додаткові докази.

Представник відповідача судове засідання 06.02.2014 повторно не прибув, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому розгляд справи було відкладено на 18.02.2014.

В судове засідання 18.02.2014 прибув представник позивача, дав додаткові пояснення по справі , позов підтримав. .

В судове засідання 18.02.2014 представник відповідача втретє не прибув, але подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов повністю визнав та не заперечував проти його задоволення.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач та відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України , справа розглянута за наявними в ній матеріалами. Окрім цього суд враховує, що передбачений ст.69 ГПК України строк вирішення справи уже закінчується, відкладати більше розгляд справи у суду немає процесуальної можливості.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28.03.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Сідрейл" (надалі у тексті -позивач, експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Радотранс" (надалі у тексті - відповідач, замовник) укладено Договір на транспортн-експедиційне обслуговування транзитних, експортних, імпортних і внутрішніх вантажів № 28/03(далі за текстом - договір), який підписаний уповноваженими представниками і скріплений печатками сторін.

За своєю природою даний договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Розділом 1 вказаного Договору сторонами передбачено, що позивач (експедитор) на замовлення та за рахунок відповідача(замовника) зобов»язується здійснювати за плату транспортн6о-експедиційне обслуговування перевезення вантажів замовника, а останній бере на себе зобов»язання оплачувати послуги експедитору ( пункт 2.2.1 договору). Виконання транспортно-експедиційного обслуговування оформлюється окремою заявкою на конкретне перевезення, яка є невід'ємною частиною договору ( пункт 2.1.3 договору).

Пунктом 2.2.4 сторони узгодили, що доказом виконання перевізником своїх зобов»язань по перевезенню вантажу належним чином вважається дата з моменту передання вантажу вантажоотримувачу і підпсання акту виконаних робіт.

Відповідно до наданих відповідачем заявок позивач в період з 01.04.2013 по 31.05.2013 надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 2 170 000,00 грн.

Виконання вказаного зобов»язання підтверджується складеними сторонами актами надання послуг за номерами:

- 148 від 26.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 149 від 01.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 150 від 02.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 151 від 03.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 152 від 04.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 153 від 05.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 154 від 08.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 155 від 09.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 156 від 10.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 157 від 11.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 158 від 12.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 159 від 15.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 160 від 16.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 161 від 17.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 162 від 18.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 163 від 19.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 164 від 22.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 165 від 23.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 166 від 24.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 167 від 25.04.2013 на суму 55000,00 грн.

- 1 від 06.05.2013 на суму 55980,00 грн.

- 2 від 07.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 3 від 08.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 4 від 13.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 5 від 14.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 6 від 15.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 7 від 16.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 8 від 17.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 9 від 20.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 10 від 21.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 11 від 22.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 12 від 23.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 13 від 24.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 14 від 25.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 15 від 27.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 16 від 28.05.2013 на суму 17298,00 грн.

- 16/1 від 28.05.2013 на суму 38592,00 грн.

- 17 від 29.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 18 від 30.05.2013 на суму 55890,00 грн.

- 19 від 31.05.2013 на суму 55890,00 грн.

А всього на суму 2 170 000.00 грн.

Зазначені послуги були надані в повному обсязі та належної якості, що підтверджується підписаним обома сторонами актами надання послуг.

За надані послуги відповідачу позивачем на виконання п. 3.1 договору були виставлені рахунки-фактури на суму боргу та надіслані оригінали документів,що підтверджують факт автоперевезень.

Відповідно до п. 3.1-3.5 Договору розрахунки за виконанні послуги проводяться згідно рахунків позивача шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 3-х банківських днів після відправки вантажів на адресу вантажоодержувача.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити рахунки позивача в сумі 2 170 000,00 грн. до 06.06.2013. Вказану заборгованість відповідач визнав, підписавши акти надання послуг, в яких зазначено, що замовник претензій по об»єму, якості та строкам виконаних робіт не має .Однак, всупереч умовам договору відповідач зазначену суму боргу не сплатив.

Таким чином суд вважає, що строк виконання зобов»язання відповідача щодо оплати отриманих послуг настав 06.06.2013 .

На думку суду позивач належними і допустимими доказами довів, що станом на день звернення до суду розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів відповідачем не здійснено та за останнім рахується заборгованість в розмірі 2170000,00 грн. Доказів оплати даної суми відповідач суду не надав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір транспортного експедирування, за яким, виходячи з приписів частини 1 статті 929 ЦК України , одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" , організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших, правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання - зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 2 170 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сідрейл" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Радотранс" (01103, м. Київ, Печерський район, бульвар Дружби народів, буд. 18/7, код ЄДРПОУ 36845868) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сідрейл"(02093, м. Київ, Печерський район, тупик Тверський, буд 6/8, код ЄДРПОУ 38450144) основну заборгованість в розмірі 2 170 0000 (два мільйони сто сімдесят тисяч ) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 43 400 ( сорок три тисячі чотириста) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 21.02.2014