Рішення

від 18.02.2014 по справі 910/25593/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25593/13 18.02.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІ СІ ПІ»

Про стягнення 268418, 09 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Шиманська Н. В. (дов. № 03 від 11.01.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 18.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер - Тех» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІ СІ ПІ» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 268 418, 09 грн. заборгованості за договором № ОС/ОП 11 про поставку товару від 31.01.2012 року, з яких 228 991, 81 грн. основного боргу, 3 014, 41 грн. річні, 13512, 69 грн. пені, 22 899, 18 грн. штрафу, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/25593/13, розгляд справи призначено на 18.02.2014 року.

Представник позивача в судове засідання 18.02.2014 року з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № ОС/ОП 11 про поставку товару від 31.01.2012 року в частині оплати поставленого товару.

В судове засідання 18.02.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Враховуючи те, що не з'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2012 року між позивачем, як покупцем за умовами договору, та відповідачем, як постачальником за умовами договору, був укладений договір № ОС/ОП 11 про поставку товару (далі за текстом - договір), відповідно до п. п. 1.1. якого постачальник зобов'язався здійснити поставку в Україну і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість такого товару, відповідно до накладних.

Відповідно до п. 5.3. договору протягом 30 календарних днів з дати, вказаної в накладній на відпуск товару покупцю, покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника повну вартість поставленого товару. При цьому, суд зазначає, що до 11.04.2012 року строк оплати погоджений сторонами становив 15 календарних днів.

Пунктом 8.3. договору за порушення строків і порядку розрахунків за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за перші 10 календарних днів прострочення платежу, а у випадку прострочення понад 10 календарних днів - штраф у розмірі 10 % від суми несвоєчасно оплаченої партії товару та пеню у вищевказаному розмірі.

На виконання умов договору позивач поставив і передав у власність відповідача товар за період з лютого 2013 року по червень 2013 року на загальну суму 228991,81 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За твердженням позивача свої зобов'язання по оплаті поставленого за договором товару в період з лютого 2013 року по червень 2013 року відповідач не виконав, поставлений товар не оплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 228991,81 грн.

Матеріали справи доказів оплати поставленого позивачем відповідачу товару в період з лютого 2013 року по червень 2013 року не містять, як і не містять будь-яких відомостей, які б спростовували викладене позивачем в позовній заяві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою договір № ОС/ОП 11 про поставку товару від 31.01.2012 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу за період з лютого 2013 року по червень 2013 року товар на загальну суму 228 991, 81 грн., згідно видатковим накладним, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи, який оплачений відповідачем не був. Отже, заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар, станом на момент вирішення справи, становить 228 991, 81 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не подано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 228 991, 81 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 228 991, 81 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 5.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 228 991, 81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13 512, 69 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 8.3. договору (за загальний період з 14.03.2013 р. по 21.12.2013 р.).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 13 512, 69 грн. у відповідності до п. 8.3. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 8.3. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

У відповідності до п. 8.3. договору позивач просить стягнути з відповідача окрім пені і 10 % штрафу від суми заборгованості, що складає 22 899, 18 грн.

Зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на викладене нижче.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено , санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У відповідності до п. 66 Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888 (далі по тексту - Положення), за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю чи частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від уплати якої він відмовився чи ухилився.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР"№1545-ХІІ від 12.09.1991р. встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

При цьому суд зазначає, що при укладанні договору сторони не досягли жодних домовленостей, щодо не застосування до їх правовідносин за цим договором Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888, яке також входить до поняння законодавства (є актом законодавства, тобто законом)

Таким чином, оскільки спеціальними нормами законодавства України, а саме ГК України, обмежено загальний принцип свободи договору, встановлений ЦК України, таким чином, що сторони вільні у визначені розміру штрафних санкцій тільки в тому випадку, якщо такий розмір законом не визначений, то суд застосовує розмір штрафних санкцій, визначений законом.

З огляду на вищевикладене та на те, що розмір штрафу за несвоєчасну оплату поставленого товару встановлено законодавством, а саме п. 66 Положення, враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5% за прострочення оплати товару, що становить 11 449, 59 грн. (5 % * 228 991, 81).

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 014, 41 грн. трьох відсотків річних за весь час прострочення за загальний період з червня 2013 року по грудень 2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 228 991, 81 грн. основної заборгованості за договором, 13 512, 69 грн. пені, 11 449, 49 грн. штрафу та 3 014, 41 грн. 3 % річних, інші позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК витрати по оплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІ СІ ПІ» (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 1, кв. 47; код ЄДРПОУ 35033349; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер - Тех» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 13-Ж; код ЄДРПОУ 21665318) 228991 (двісті двадцять вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 81 коп. основної заборгованості, 13512 (тринадцять тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 69 коп. пені, 11449 (одинадцять тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 49 коп. штрафу, 3 014 (три тисячі чотирнадцять) грн. 41 коп. 3 % річних та 5 139 (п'ять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 36 коп. судових витрат.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко